Голодомор в Украине

 

Відкрив конференцію  С.Косіор, який повідомив, що в деяких місцевостях відчувається “серйозна  нестача хліба” “Деякі товариші схильні пояснювати труднощі… розміром планів зернових заготівель, які вони вважають нереальними,” – сказав керівник ЦК КП(б) У.28

 

Нарком освіти М.Скрипник відверто розповідав на конференції  про чисельні скарги селян на те, що у них “все забрали”. Голова РНК УРСР В. Чубар також стверджував, що план заготівель був надмірний.

 

У відповідь  на подібні заяви В. Молотов назвав спроби звалити вину за невдачі на нереальні плани “антибільшовицькими” і додав: “ Не буде поступок чи хитань у питанні виконання завдання, поставленого партією і радянським урядом”.29 Він повідомив , що РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили республіці хлібопоставку з урожаю 1932 р. в розмірі 356 млн. пудів30 (5,7 млн.т.). Керівники КП(б) У і насамперед С. Косіор підтримали спущену з Москви цифру, і вона була ухвалена конференцією.

 

Хлібозаготівлі  з урожаю 1932 р. йшли важче, ніж будь-коли. З червня по жовтень з селян  вдалося вичавити тільки 2,5 млн.т. зерна. Наприкінці липня до ЦК КП(б) У надійшла телеграма В.Молотова : “Хлібозаготівля в Україні розвивається з неприпустимою повільністю” В той же час до ЦК КП(б) У стали надходити звістки про людоїдство ( перша – від 25 липня 1932 р.).

 

В цей час  голова ВУЦВК Г.Петровський надіслав листа до Політбюро ЦК КП(б)У і  С. Косіору про негайне припинення хлібозаготівель, надання допомоги голодуючим дітям, оголошення вільної торгівлі.

 

Саме в цей  час на полях почали з’являтися селяни, переважно жінки, яким нічим  було годувати дітей. Цих нещасних жінок  партійні керівники на своєму жаргоні називали “перукарями”, бо вони ножицями зрізали колосся на полях. Явище набуло настільки масового характеру, що не забарилася реакція “батька всіх колгоспників”: 7 серпня 1932 р. він власноручно написав закон, який сучасники назвали «законом про п’ять колосків»

Офіційно воля Сталіна була проведена як постанова  ЦВК і ВНК СРСР “Про охорону  майна державних підприємств, колгоспів  і кооперативів і про зміцнення  суспільної( соціалістичної) власності”. Розкрадання колгоспного майна  каралося розстрілом, а за “пом’якшуючих обставин” – позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.

 

Постанова від 7 серпня 1932 р. виконувалась з надзвичайною жорстокістю. Українська преса цих  часів одне за одним друкувала  повідомлення про страти “куркулів”, які “систематично крали зерно”. В Харківській області судами винесено 1500 смертних вироків лише за один місяць. В с. Копані Дніпропетровської області “група куркулів і підкуркульників” просвердлили дірку в підлозі комори, вкрала багато пшениці. Двох учасників “злочинної акції” стратили, інших ув’язнили В с. Вербки тієї ж області засуджено голову сільради та його заступника, а також голів двох колгоспів, які разом з групою з восьми “куркулів” розкрадали колгоспне майно. Трьох “куркулів” було страчено. В с. Новоселиця Житомирської області одного селянина розстріляли за те, що в нього знайшли 10 кг колосків, які назбирала в полі його десятирічна донька.

 

З метою захисту  “соціалістичної власності” на полях  встановили сторожові вежі. На вежах  чергували озброєні рушницями охоронці. В с.Харсин Полтавської області охоронці піймали на полі вагітну жінку, коли вона рвала недостиглу пшеницю, побили її дошкою, після чого вона невдовзі померла. В с.Більське тієї ж області Настю Сліпенко, матір малих дітей, чоловіка якої перед тим заарештували, застрелив з рушниці охоронець в полі уночі, коли вона копала картоплю. Після цього її троє дітей померли з голоду. В іншому селі цієї ж області сина “розкуркуленого” селянина , який збирав колосся пшениці на колгоспному полі, побив до смерті охоронець.

 

“Соціалістична  законність” втілювали у життя  партійні і радянські працівники і т. зв. “активісти” Комуністів, які не витримували цієї роботи, проявляли “слабкість”, замінювали іншими.

 

Бригади активістів, яки проводили хлібозаготівлю в Україні, прозвали “буксирними бригадами”. Вони мало чим відрізнялись від бандитів. Їхнім звичайним методом було побиття селян. Для пошуків зерна вони використовували сталеві прути довжиною до 3 метрів з ручкою на одному кінці та гострим наконечником або свердлом на другому. Ці бригади зазвичай складалися з одного члені сільради, одного комуніста, двох-трьох

 

комсомольців, голови або члена правління колгоспу, одного вчителя місцевої школи, а  також “спеціаліста” з пошуку зерна, озброєного металевим прутом. Бригада ходила від хати до хати. Якщо господар відповідав, що він не має зерна для держави, починався обшук. Шукали в хаті, на горищі, виламували сволоки, підлогу, обшукували комору, сараї, перетоптували всю присадибну ділянку. В підозрілих місцях використовували прут.

 

В 1931 р. ще траплялись випадки, коли знаходили приховане  зерно, в межах 40-80 кг. В 1932 р. таких  випадків уже не було. Щонайбільше  знаходили 4-8 кг зерна, призначеного для  годівлі курей. Все знайдене забирали.

 

Один з активістів розповідав: “Боротьба проти куркулів проходила в дуже тяжкий період. Двічі в мене стріляли на селі і одного разу поранили Скільки житиму, не забуду 1932 рік. Опухлі селяни лежали безпомічні в хатах. Кожного дня забирали нові трупи. І все ж ми мусили якось видобувати хліб і виконувати план.”

 

Протягом другої половини 1932 р. партійні видання України  постійно піддавали критиці голів  колгоспів та місцевих комуністів, звинувачуючи їх в тому, що вони “приєднались до куркулів і петлюрівців і стали  не борцями за хліб, а агентами класового ворога”. За цією формулою стояло те, що вони видавали селянам зерно на зароблені трудодні замість того, щоб здати його державі. Такі дії М.Хатаєвич, заступник голови ОДПУ , присланий в Україну в жовтні для підсилення місцевих партійних кадрів, затаврував як “антирадянську акцію”. Партійна преса викривала також “пасивні лицемірні стосунки між деякими партійними організаціями та прокуркульськи налаштованими опортуністами”. В постанові ВУЦВК згадувались “групи сільських комуністів і комсомольців”, які “крали зерно і виступали в ролі організаторів саботажу”. Харківський обком партії розіслав на місця секретний лист про прискорення державних заготівель зерна, інакше ті, кого це стосується, “муси муть відповідати безпосередньо перед обласним відділом ДПУ”.

Протягом другої половини 1932 р. до 30% сільськогосподарського керівництва середньої ланки  було заарештовано. Повідомлялось про  чисельні факти виключення з партії комуністів, в тому числі обласних керівників, та про їхні арешти під  час партійної чистки, яка розпочалась згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 10 грудня 1932 р. Газета “Вісті” в січні 1933 р. розповідала про голову колгоспу, який, щоб виконати план, організував поголівний обшук селян, нічого не знайшов, після чого заявив: “Зерна немає. Ніхто його не крав і не одержав незаконно. Тому нема чим виконувати план.” В результаті його самого обвинуватили в організації саботажу і заарештували. Ці жахливі картини української дійсності 1932 р. змальовує в своїй книзі Р.Конквест.32

Але не зважаючи ні на що, заготівельна кампанія тривала.

 

2.5.Молотов –  кат українського народуВ жовтні 1932 р. Сталін направив в Україну  хлібозаготівельну комісію на  чолі з В.Молотовим, яка мала  надзвичайні повноваження.. Початком  роботи цієї комісії слід вважати  засідання політбюро ЦК КП(б)У від 30 жовтня 1932 р., на якому Молотов поінформував присутніх про зниження поставок для України до 282 млн. пудів (4,5 млн.т). Зменшений план вимагалось виконувати негайно.В прийнятій постанові зазначалось: “Головною причиною зриву хлібозаготівель є майже повне припинення боротьби за хліб в переважній більшості районів України, панування демобілізаційних настроїв у ставленні до хлібозаготівель в період посівної кампанії у більшості партійних організацій та їхніх керівних кадрів”.33Отже, з листопада 1932 р. потрібно було забрати у українських селян ще 2 млн. . т зерна. Надзвичайна комісія діяла до кінця січня 1933 р., коли в республіку приїхав на постійну роботу з диктаторськими повноваженнями секретар ЦК ВКП(б) П.Постишев. Документів від її діяльності не залишилось. В.Молотов, здійснюючи інспекційні поїздки по Україні, давав усні вказівки, а всі постанови щодо “посилення “ хлібозаготівель, які він вважав за необхідне прийняти, йшли від імені республіканських органів.З листопада 1932 р. по січень 1933 р. молотовська комісія додатково “заготовила” в Україні 1,7 млн.т. зерна34. Таким чином, Молотов не впорався з виконанням хлібозаготівельного плану, хоч вивіз з республіки майже всі наявні запаси. Було конфісковано навіть жалюгідні рештки зерна в соломі і полові після обмолоту. В цій справі Молотову, як справжні васали, запопадливо допомагали керівники КП(б)У: С.Косіор в Одеській області, В.Чубар і М.Скрипник в Дніпропетровській; на місця з “бойовим завданням” виїхали сотні керівних партійних працівників.

 

На початок 1933 р запасів хліба в Україні  не лишилося, а селянам ще треба  було дожити до нового урожаю. Але хлібозаготівлі продовжувались і взимку, хоча тільки цим Молотов не обмежився.

 

2.6.Документи  геноциду

 

Прийняті під  його тиском постанова ЦК КП(б)У “Про заходи щодопідсилення хлібозаготівель” від 18 листопада 1932 р. і постанова РНК УСРР від 20 листопада 1932 р. з аналогічною назвою не мають аналогів по цинізму і жорстокості. Це документи геноциду, які не мають нічого спільного з економічною діяльністю, бо всі заходи в них – позаекономічні, всі спираються на механізм терору і репресій, залякування людей.

 

Вказані документи  зобов’язували місцеву владу  організувати вилучення у колгоспів, радгоспів та одноосібників зерна, ”розкраденого під час косовиці, обмолоту та перевезення”. Цей зловісний пункт обох постанов означав, що партія санкціонує проведення масових обшуків з негайною конфіскацією наявних запасів, бо відрізняти “украдене” зерно від будь-якого іншого ніхто не збирався.

 

Ще зловіснішим був пункт про застосування “натуральних штрафів”. Йшлося про штрафування м’ясом тих колгоспів, які мали борги по хлібоздачі, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою. Штрафи могли стягуватися як за рахунок усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників. Санкцію на них в кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком. При цьому колгосп не звільнявся від виконання плану хлібозаготівлі.

Інші пункти передбачали негайне повернення колгоспами, які не виконали план, всіх натуральних авансів, які їм було видано під час обмолоту., конфіскацію в них всіх натуральних фондів, окрім насіннєвого. Було легалізовано штрафи картоплею, подвоєння штрафів.

 

Введено жорстоку цензуру на інформацію про реальний стан справ, “брехунів” притягували  до суду за законом від 7 серпня 1032 р. ( 10 років таборів або розстріл). Вимагалось “притягати до суду на підставі постанови ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р…як розкрадачів громадського і державного майна бухгалтерів, комірників, завгоспів, вагарів, що затаюють хліб від обліку, складають брехливі облікові відомості, щоб полегшити розтринькування та крадіжки, щоб зірвати плани хлібозаготівлі”35.

 

Постановою від 18 листопада 1932 р. було взято під  партійний контроль роботу 22 газет  найважливіших хлібних районів . Введено практику занесення колгоспів, які не виконують план хлібозаготівель, на так звану “чорну дошку”. В ці колгоспи припиняли завозити товари широкого вжитку, в них заборонялась кооперативна і державна торгівля, заборонялось торгувати колгоспам і одноосібникам, припинялось будь-яке кредитування і вимагалось негайно повернути всі кредити і заборгованості.

 

Ще один пункт  вимагав провести чистку сільських  партійних організацій , “які саботують  виконання плану хлібозаготівель  і підривають в лавах трудящих довіру до партії”.

 

Як можна оцінити  ці документи? Вони свідчать, що їхньою головною метоюбуло створити штучні умови для фізичного винищення  сільського населенняУкраїни голодом, а також про те, що сталінський  режим вдався до варварських, нелюдських методів в умовах економічного краху спроби побудувати воєнно-комуністичну економіку. Це була помста Сталіна українським селянам за небажання задарма працювати в колгоспах, платити той сталінський “надподаток”, про який згадувалось вище.

 

25 листопада  1932 р. Наркомюст УСРР видав розпорядження прокурорам про організацію виконання постанов від 18 листопада і 20 листопада 1932 р. В ньому йшлося про застосування “найефективнішої репресії, щоб вона моглазробити перелом і рішуче викорінити всі елементи, які зривають план хлібозаготівель”. Прокурорам пропонувалось забезпечити “проходження” цих справ у суді за три дні.

Про те, як виконувались ці людожерські директиви свідчать архівні документи і газети их часів, на всій території України, крім прикордонної, почалися подвірні обшуки з конфіскацією не тільки хліба, а й будь-яких запасів їжі – сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь, фруктової сушні тощо. Конфіскація подавалась як покарання за “саботаж” хлібозаготівель. Вона здійснювалась цілком гласно, з висвітленням у газетах.

 

Все це не мало ніякого  стосунку до поповнення державних запасів  хліба і було суто каральною і  одночасно “виховною” акцією. У  такий спосіб тоталітарна держава  карала селян за небажання сумлінно працювати у громадському господарстві, бути покірними кріпаками. Красномовно виглядає з цієї точки зору доповідна записка С.Косіора до ЦК ВКП(б) від 15 березня 1933 р. про підготовку до весняної сівби. В ній є страхітлива фраза, яка пояснює все: “Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз в найбільш неблагополучних районах”36. Під “неблагополучними районами” український генсек мав на увазі місцевості з найбільшою кількістю смертей від голоду і бідкався, що навіть голод не навчив селян сумлінно працювати на державу в колгоспах.

 

Боротьба проти  України проводилась сталінським  режимом за всіма правилами бойових  дій. Протягом 1932-1933 рр. Приймались партійні і урядові рішення, одне страхітливіше  за інше. На село були кинуті тисячі уповноважених, робітничі загони, “буксирні бригади” тощо.