Голодомор в Украине

 

Методи управління новоствореними колгоспами були неефективними, бюрократичними, некомпетентними, а інколи просто безглуздими, що було однією з важливих причин перебування сільського господарства в стані перманентної кризи. Була створена величезна бюрократична система управління, в рамках якої кожна установа блокувала можливість виконання завдання іншими, здійснюючи стільки організаційних та реорганізаційних заходів, що для безпосередньої роботи часу не залишалося.

 

Дивовижні приклади безглуздих управлінських рішень наводив  П.Постишев. Одеський окружком КП(б)У  направив парторгом до одного з колгоспів перса, який міг розмовляти тільки ламаною російською мовою, а української не розумів зовсім Про кваліфікацію цього “спеціаліста” свідчила його реєстраційна картка, де значилось, що він колись працював сторожем.18

 

У кожній області і районі партійні керівники завжди дбали про те, щоб на їхній території був принаймні один “зразковий” колгосп, який діставав більшу частину добрив, устаткування, а також нагороди і премії за рахунок дискримінації та ще більшої експлуатації решти колгоспів.

 

В 1932 році в Україні  розпочалось укрупнення колгоспів, яке супроводжувалось намаганнями  створити колгоспи-гіганти з десятками  тисяч гектарів землі, що породжувало  лише нові проблеми і труднощі.

 

Гострою була проблема транспортування і зберігання зерна. Втрати зерна з 1928 по 1933 рр. Становили близько 1 мільйона тонн на рік. Цей факт є вражаючим, якщо порівняти його з загальним обсягом державних заготівель зерна, який в 1928-1929 рр. складав 10,8 млн. т., а в 1931-1932 рр. – 22,8 млн. т.

 

При заготівлі зерна зовсім ігнорувались економічні стимули, які б заохочували людей до праці. Закон від 16 жовтня 1931 р. забороняв запасати зерно для внутрішніх потреб колгоспу аж до виконання плану хлібозаготівель. Плани державних поставок перевищували можливості колгоспів, а система “контрактів”, згідно з якою держава “розплачувалась” з колгоспами, передбачала надзвичайно низькі ціни ( у 10-20 разів нижчі, ніж ринкові). Колгоспам дозволялось торгувати зерном лише після виконання державних поставок. За порушення цієї вимоги передбачались суворі покарання ( до 10 років позбавлення волі). Колгоспи мали також здійснювати оплату послуг машинно-тракторних станцій в обсязі 20% урожаю зернових, оплатити вартість насіння та інші державні позички, створити насіннєві фонди, кормові запаси. Лише після цього колгосп міг робити розподіл “прибутків” серед своїх членів.

 

Праця колгоспника  оплачувалась через систему так  званих “трудоднів”, запроваджених  урядовою постановою від 17 березня 1933 р. При цьому передбачалась диференціація робочих норм для колгоспників в залежності від їхнього місця в колгоспній ієрархії: для голів колгоспів передбачались два трудодні на день, а для рядового колгоспника – половину трудодня на день. Типовим “трудоднем” для рядових колгоспників, установленим в Примірному статуті колгоспу 1935 року, була оранка 1 гектара землі або обмолот однієї тонни зерна. На виконання такого завдання могло піти кілька календарних днів. На один трудодень в колгоспах видавалив 1930-1931 рр. 100-300 грамів хліба. Така система управління і оплати праці в колгоспах позбавляла колгоспників стимулу розвивати усуспільнене виробництво, і вони зосереджувались на своїх присадибних ділянках, щоб прогодувати свої родини.

 

Таким чином, створивши  колгоспи, держава встановила над  ними всебічний контроль. Головним їхнім обов’язком було постачання державі сільськогосподарської продукції. Після виконання поставок розподіляти на трудодні, як правило, було нічого, оскільки обсяги держпоставок заздалегідь не визначались і постійно корегувались в бік збільшення. За свою продукцію

 

колгоспи отримували від держави мізерну платню, яка  не мала ніякого економічного змісту. Колгоспники перетворились в  людей, головним суспільним призначенням яких було забезпечувати індустріалізацію дешевим хлібом. Утримувати їх в такому стані держава могла тільки позаекономічним примусом – за допомогою паспортів, жорстоких законів, репресій тощо. Фактично колгоспне селянство було державним кріпаком, які стали об’єктом нечуваної і жорстокої експлуатації.

 

2.Голодомор в Україні: причини і наслідки

 

2.1.Політичні  причини Голодомору

 

Одним з самих  жорстоких злочинів сталінського режиму проти українського народу був Голодомор 1932-1933 рр. “Спланований і реалізований комуністичним режимом Голодомор  та масові політичні репресії поставили під сумнів саме існування нації…Комуністичний режим не міг миритись з існуванням вільних, незалежних від нього людей. Вільних людей, основу особистої незалежності яких складала їх власна праця на власній землі, слід було знищити,-“ говориться в Зверненні Президента України до українського народу в зв’язку з Днем пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.19

 

Питання про  причини Голодомору неможливо задовільно висвітлити без урахування загального контексту радянської історії кінця 20-х- початку 30-х років. При цьому сучасні дослідники підкреслюють пріоритет політичних причин голоду над економічними. “Створення комуністичної економіки і включення сільського господарства в її склад шляхом примусової колективізації відводить економічному фактору другі ролі, цілком залежні від політики,-“ вважає сучасний американський дослідник проблеми Д.Мейс.20

 

Мета колективізації, як зазначалося вище, полягала в  тому, щоб цілком ліквідувати приватне землеволодіння і сконцентрувати позбавлене засобів виробництва селянство в контрольованих партією колективних господарствах, щоб забезпечити нерівний обмін між сільським господарством і промисловістю. В цьому аспекті колгоспи були фактично політичними організаціями. Саме це мав на увазі Сталін, коли писав в “Питаннях ленінізму”: “З точки зору ленінізму колгоспи, як в Ради, взяті як форма організації, є зброєю і тільки зброєю. Цю зброю можна за певних умов спрямувати проти революції. Її можна спрямувати проти контрревоюції”21.

 

На знищення селян в Україні Сталін пішов цілком свідомо і вважав ці жертви абсолютно виправданими. Зловісна постать Сталіна стоїть над усією трагедією України 1930-1933 рр. Саме завдяки йому ця епоха позначена особливо виразним тавром лицемірства і підступності. Брехня і облуда супроводжували кожний крок влади, просякали тексти партійних постанов щодо колективізації і розкуркулювання. Саме Сталін повертав справу так, нібіто насправді в 1929-1930 рр. існував клас “куркулів”, котрих, мовляв, незаможні селяни самі виганяли з їхніх домівок; в ході колективізації. Оприлюднена в відомій статті від 2 березня 1930 р позиція Сталіна виглядала так, начебто колективізація була добровільним рухом, і будь-який примус в цій справі є прикрим викривленням “лінії партії”. А коли спалахнув голод, Сталін просто відмовився визнати факт його існування.

 

Події 1932-1933 рр. в українському селі слід вважати  терором голодом, який здійснювався шляхом встановлення для колгоспів  непосильних норм хлібоздачі, вилучення  всіх харчів, а також вжиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні. Ця акція супроводжувалась погромом української культури, інтелігенції і церкви. Уявну впертість українських селян, які не здавали зерна, ( якого вони не мали), партія більшовиків розцінювала як “буржуазний націоналізм”. Це повністю відповідало поглядам Сталіна на національне питання як питання селянське ( місто в СРСР було російським, а село в національних районах – неросійським, тому національне питання по суті змикалося з селянським – така була логіка міркувань вождя).

 

Отже, український  селянин терпів подвійно – і як селянин, і як українець.

Рішення ХІІ  з’їзду РКП(б) про коренізацію було засобом утвердження радянської влади в національних республіках. Ця політика швидко призвела до становлення  державності в Україні, підвищення кількості українців в складі робітничого класу ( з 41% в 1926 р. до 53% в 1932 р.). В 1933 році 88% заводських багатотиражок видавалися українською мовою.

 

В 1927 р. більшість  членів КП(б) У були українцями22. Виникла  національна самодіяльність українських комуністів. Так званий “національний комунізм” О.Шумського, М.Хвильового, М.Волобуєва в 20-х рр.- це частина цієї самодіяльності. Нарком освіти УСРР В.Затонський висловлював думку , що головною метою українізації є зміцнення України як державного організму у складі СРСР.

 

Такий розвиток подій зовсім не влаштовував Сталіна, оскільки на той час Україна була єдиною національною і державною  одиницею, яка могла би протистояти  волюнтаристській політиці центру.. Тому на шляху зміцнення особистої  влади Сталін оголосив справжню війну українському селу. Ця війна іє Голодомор.

 

2.2.Наруга над  Україною в 1931 році

 

В 1926 році в Україні  було зібрано найкращий урожай перед  колективізацією – 15,7 млн. т. З них 3,3 млн. т. (21%) було здано державі. В 1930 р. урожай склав 23,3 млн. т., а державні поставки – 7,7 млн. т (33%). В цьому році частка України становила 27% всього урожаю зерна в СРСР, але вона мала забезпечити 38% загальносоюзних зернових заготівель23.

 

В 1931 р. перед  Україною було поставлено вимогу про здачу тих самих 7,7 млн. т., в той час як було зібрано тільки 18,3 млн. т. Тобто в 1931 р. план хлібоздачі зріс до 42%. від всього урожаю. Тому колгоспники, пересвідчившись, що хлібозаготівельний план безрозмірний, і для розподілу на трудодні майже нічого не залишається, змушені були, щоб вижити, вдатися до приховування від обліку справжнього розміру урожаю або залишення зерна в соломі, щоб обмолотити його вдруге. В результаті цього хлібозаготівля і колгоспах з урожаю 1931 р. тривала аж до весни 1932 р.

 

Заготівельники  за допомогою надзвичайних заходів  забрали у селян 7 млн. т.24, на залишивши  їм абсолютно нічого. Як наслідок, в 44 районах України розпочався повальний  голод з численними смертними  випадками. Було зареєстровано факти  людоїдства25. Голод припинився тільки влітку 1932 року з новим урожаєм.

 

Як видно, в 1930-1931 рр. Поставки колгоспної продукції  державі перебували на рекордно високому рівні, але тільки тому, що з села висмоктувались останні запаси. Багатьом комуністам, які бачили загрозливе падіння продуктивності в сільському господарстві, ставало зрозумілим, що треба змінювати відносини між колгоспами і державою. Про катастрофічне становище в сільському господарстві з тривогою говорили у присутності голови РНК СРСР В.Молотова і секретаря ЦК ВКП(б) Л.Кагановича делегати ІІІ конференції КП(б) У, яка відбулась в Харкові в липні 1932 р. Як наслідок, в середині 1932 р. тиск на селян дещо зменшився.

 

2.3.”Травневі  реформи”1932 року

 

В лютому 1932 р. В,Молотов  в “Правді” говорив про необхідність продовольчої допомоги селянам на Волзі, які потерпали від неврожаю. Навесні 1932 р. було запроваджено т. зв. “травневі реформи”. 6 травня 1932 р. з’явилась постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б), якою план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. скорочувався на 20%, щоб колгоспники могли розгорнути торгівлю хлібом. Але колгоспна торгівля дозволялась не раніше січня 1933 р., тобто після виконання плану хлібозаготівель. Розпочалася кампанія проти “лівацьких перекручень” партійної лінії та порушення “ленінських норм” в колгоспному будівництві. 26 березня 1932 р. було видано постанову ЦК ВКП(б) “Про примусове усуспільнення худоби”, в якій йшлося про те, що “тільки вороги колгоспів можуть допускати примусове усуспільнення корів і дрібної худоби у окремих колгоспників”26. і така практика категорично заборонялась. В червні 1932 р. В Україні відбувся судовий процес над керівниками Драбівського райкому партії, які були засуджені на 1,5 – 3 роки ув’язнення за “перекручення партійних директив в колгоспному русі”27. Була надана продовольча допомога в райони голоду, в тому числі і Україні.

 

2.4.Новий наступ  на українське село ( др.пол.1932 р.)

 

Але з другої половини 1932 р. розпочався новий наступ на українське село. Започаткувала  його згадана вище ІІІ конференція  КП(б) У. На порядок денний було винесено доповідь генерального секретаря ЦК КП(б) У С.Косіора “Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельну та збиральну кампанії і про завдання організаційно - господарського зміцнення колгоспів”. Скликання партконференції напередодні жнив , обмеження порядку денного одним питанням, присутність В.Молотова і Л.Кагановича свідчили про надзвичайність ситуації в сільському господарстві.