Голодомор в Украине

 

Фактично це були ті ж реквізиції і надзвичайщина, але приховані за блюзнірською і  єзуїтською партійною риторикою.

 

На додачу до реквізицій, супроводжуваних штрафами та ув’язненнями, спостерігалось чимало випадків конфіскації майна “куркулів”, їхньої худоби, землі. Тобто “розкуркулювання” розпочалось уже в 1929 році, хоча за теоретичними постулатами партії “куркуля” можна були тоді тільки “примусити”, причому виключно з гідно з волею селянських мас.

 

Протягом 1929 року продовольча проблема загострилася. В зиму з 1928 на 1929 рік було запроваджено обмежені норми споживання хліба, а  в серпні 1929 року - і м’яса. Відносний  спокій на селі, властивий періоду  НЕПу, повністю зник.

 

Зараз опубліковано достатньо документів про випадки громадської непокори і опору владі з боку селян, починаючи з 1928 року. Наведемо матеріали карної справи щодо трьох селян с. Парасковіївки Гришинського району Артемівського округу.

 

З матеріалів справи видно, що селяни Перепичаєнки Павло і Леонтій, у яких весною 1929 р. описали і продали майно за нездачу хлібних лишків, підпоїли односельця Труфанова Якова з метою побиття працівників сільради. 26 жовтня 1929 р. Труфанов побив секретаря сільради Терещенка, а також представника робітничої бригади Висоцького. При цьому Труфанов вигукував: “Гадів-комуністів перевішаю! Ви грабуєте селян. Я вам покажу, як грабувати!” В сільраді серед інших селян був Перепичаєнко Павло, який намагався підбурювати селян, говорячи: “Що ви знущаєтесь над п’яним? Ми самі його заберемо додому, досить, що ви нас пограбували. Навіщо ви знущаєтесь над людиною, яка правду каже?”

 

Звинувачені по цій справі селяни отримали по 8 років  позбавлення волі з конфіскацією майна, були позбавлені громадянських прав на 5 років.7

 

Спротив селян  в Україні набув досить масового характеру. Р.Конквест повідомляє, що протягом 1927-1929 рр. В Україні кількість  зареєстрованих “куркульських терористичних  актів” зросла вчетверо ( тільки в 1929 р. сталося 1262 випадки).8 Найчастіше опір селян виявлявся в формі приховування зерна, переводі зерна на ім’я родичів, продажі його приватним нелегальним покупцям, які потайки вивозили його ночами. Коли ж зерно не вдавалося приховати або продати, його знищували.

 

1.4. Прискорена  колективізація та її крах в січні-березні 1933 р.

 

В таких умовах партія проголосила курс на суцільну колективізацію. Це питання розглядав  листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б), на якому було заслухано окрему доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У  С.В.Косіора “Про сільське господарство України і роботу на селі”. У відповідній постанові ЦК КП(б)У пропонувалось підвищити темпи колективізації Пленум утворив комісію для розробки питань, пов’язаних з колективізацією. Рекомендації цієї комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. “Про темп колективізації та заходи допомогидержави колгоспному будівництву”.

 

Постанова встановила дві зони за черговістю закінчення колективізації. До першої зони відносилось  Північний Кавказ, Нижня і Середня Волга, де колективізація в основному мала завершитися восени 1930 р. або не пізніше весни 1931 р. Україну було віднесено до другої зони, де відповідні терміни були встановлені восени 1931 р або весною 1932 р. Було встановлено також, що основною формою колгоспів має стати сільськогосподарська артіль, і якій будуть усуспільнен6і тільки основні засоби виробництва ( тобто “мертвий і живий інвентар, господарські будівлі, товарно-продуктивна худоба”).9

 

Звертає на себе увагу суперечливий останній пункт  цієї постанови, викладений в дусі сталінської “діалектики” так, що людині з нормальною логікою його зміст збагнути ( не те що виконати) неможливо: “ЦК ВКП(б) підкреслює необхідність рішучої боротьби з усілякими спробами стримувати розвиток колективного руху… Разом з тим ЦК з усією серйозністю застерігає… проти будь-якого “декретування” зверху колгоспного руху”.10 Викладено так, що винний знайдеться і у випадку “стримування”, і у випадку “декретування зверху”.

 

Одночасно з  політикою суцільної колективізації партією було проголошено політику “ліквідації куркульства як класу”. Про цю політику Сталін вперше офіційно повідомив в “Правді” 29 грудня 1929 р.: “Ми перейшли від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркуля до політики ліквідації куркуля як класу.”11

 

30 січня 1930 р.  ЦК ВКП(б) ухвалив постанову  “Про заходи у справі ліквідації  куркульських господарств у районахсуцільної  колективізації” Урядовий указ  остаточно узаконив цю політику.

 

Згідно з цими документами в районах суцільної  колективізації було відмінено дозвіл орендувати землю і застосовувати найману працю, створено спеціальні комісії з розкуркулювання при сільрадах і райвиконкомах у складі партійних, радянських, профспілкових керівників і представників селян-бідняків та середняків. Облвиконкоми отримали право конфісковувати майно і виселяти куркулів.

 

Механізм “ліквідації” передбачався такий. Спочатку питання  обговорювалося на селянських сходах, які мали складати списки розкуркулюваних, які затверджувались райвиконкомами. Майно куркулів передавалось у неподільний фонд колгоспів, а земля переходила в їхнє користування.

 

При цьому куркульські  господарства в районах суцільної  колективізації розподілялись на три  категорії: першу складали куркулі, які брали активну участь у  контрреволюційній діяльності; їх віддавали під суд з повною конфіскацією майна, а сім’ї виселялись у віддалені райони країни; другу – ті, які володіли дрібними підприємствами, на яких застосовувалась наймана праця, але не брали участі в контрреволюційній діяльності; цю категорію виселяли у віддалені райони країни з конфіскацією майна; нарешті, третю категорію складали куркулі, які активно не виступали проти радянської влади і колгоспного будівництва; вони підлягали розселенню в межах областей, країв, республік за межами колгоспних земель. Їм залишали мінімально необхідні засоби виробництва, 2-місячний запас продовольства і не більше 500 рублів на сім’ю. Вони були зобов’язані виконувати завдання щодо постачання товарної продукції державі , а через деякий час вступати до колгоспів з випробувальним терміном 2-3 роки.12

 

1 лютого 1930 р.  ЦВК і РНК СРСР прийняли  постанову “Про заборону самовільного  переселення куркульських господарств  і розпродажу ними свогомайна”.  Райвиконкоми при виявленні таких  фактів мали негайно конфісковувати  майно і застосовувати репресивні засоби до винних.

 

24 лютого 1930 р.  С.В.Косіор підписав інструктивний  лист ЦК КП(б)У до місцевих  парторганізацій з новим лозунгом, який не відповідав постанові  ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. , але  відповідав намірам Сталіна здійснити колективізацію приблизно за рік: степові райони України колективізувати навесні 1930 р., всі інші - до осені 1930 р. Районні можновладці, бажаючи вислужитися, іноді виявляли готовність вдатися до ще більшого скорочення строків.

 

Хоча в партійній постанові проголошувалася колективізація в артільній формі ,але в різних інструкціях і вказівках, якими супроводжувались офіційні документи ,артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі “як перехідної до комуни форми колгоспу”, а саме так ставилося питання в постанові від 5 січня 1930 р., місцеві керівники-колективізатори почали у масовому порядку забирати у селян корів, дрібну худобу, птицю з метою їхнього “усуспільнення”. Селяни стали на захист свого майна і почали чинити шалений опір, що різко загострило політичне становище.

 

На початку  березня1930 р. Сталін виступив в “Правді” зі статтею “Запаморочення від успіхів”, в якій назвав “комунізацію” села і порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів “перегинами” і поклав відповідальність за них на місцеву владу. Цей маневр дещо заспокоїв селянство, і до осені 1930 р. з колгоспів вийшла приблизно половина селянських господарств, в тому числі всі середняцькі.13

 

1.5.Доля “куркуля”

 

Перша хвиля  розкуркулювання тривала з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона проводилася в 309 районах  України, в яких налічувалося 2524 тис. Селянських господарств ( з загальної  кількості 5054 тис.) За станом на 10 березня  було розкуркулено 61877 господарств, тобто 2,5% їх загальної кількості.14

 

Восени 1930 р. розпочалася  нова кампанія. Україні було “спущено”  завдання подвоїти рівень колективізації і протягом 1931 р. в основному завершити  суцільну колективізацію зерновиробних  районів. Тепер замість адміністративного примушення наголос було зроблено на оподаткуванні. Під офіційні заклики про добровільність вступу до колгоспів одноосібників було обкладено величезними податками, тоді як колгоспники отримали податкові пільги. Штучно створений податковий перепад змушував селян іти назад до колгоспів.

 

Одночасно, щоб  прискорити вступ селян до колгоспів, продовжувалось розкуркулення. Кого ж  тоді вважали “куркулем”? В травні 1929 р. РНК СРСР формально визначив куркульське господарство як таке, що регулярно використовувало працю наймитів або тримало млин, маслобійню тощо, або орендувало реманент чи приміщення Куркулями вважали також тих, хто займався торгівлею, лихварством або іншою непродуктивною діяльністю.

 

Стосовно до розкуркулених в 1930 році уже неможливо було застосовувати ці ознаки: лише невелика їх кількість тримала 2-3 коней, 3-4 корів, і тільки 1% використовував найману працю більше ніж одного наймита. Отже влада добралася до більш-менш заможних селян. Р.Конквест наводить дані про те, що вартість конфіскованого майна у куркулів в 1930 році складала 17-0400 рублів на одне господарство.15 Навіть кошти, витрачені на депортації, перевищували цінність вилученого добра. Тобто в 1930 році розкуркулювали , по суті, уже бідняків. Один активіст так описував типового тогочасного “глитая”: “Він має хвору жінку, п’ятеро дітей і ані крихти хліба в домі. Дітлахи в лахмітті і дранті. Вони всі виглядають як привиди. Я бачив горщик на печі – кілька картоплин у воді. То була їхня вечеря сьогодні”.16

 

Розкуркулювались  навіть колишні незаможники, які  під час НЕПу тяжкою працею спромоглись  купити коня чи корову. Доходи пересічного  “куркуля” були нижчими, ніж у  пересічного сільського урядовця, що переслідував його. Тобто в 1930 році економічна втратила будь-який сенс. Тепер все визначалось політичною доцільністю. Наприклад, навіть дуже бідного селянина можна було оголосити “куркулем”, якщо він був релігійним або не дозволяв своїм дітям вступити до піонерів. І вбудь-який момент середняків можна було легко “перефарбувати” із “союзників” в “класових ворогів”.

 

На основі класового  аналізу, а не реальній дійсності  ґрунтувався весь сталінський курс на ліквідацію найпродуктивніших виробників на селі. Логіка тут полягала в тому, щоб фізично знищити природних  лідерів селянства, які очолювали селянський опір партійній політиці. Це підтверджується тим, що в 1930 році термін “куркуль” стали вживати в значно ширшому значенні, ніж це передбачали критерії, запропоновані РНК в 1929 році, а також запровадженням терміну “підкуркульник”, який взагалі не мав ніякого змісту. Це означало, що репресований міг бути будь-який селянин.

 

Загалом за роки колективізації було експропрійовано, як оголосив в 1934 році член Політбюро  ЦК КП(б)У П.Постишев, до 200 тис. Селянських господарств, що дивно збігається з оцінкою кількості куркульських господарств, що її подавали в 1927 році органи статистики. Фактично ж під час колективізації зникло 352 тис. господарств.17

 

По-різному склалася їхня доля. Більшість було розкуркулено, частина була позбавлена майна шляхом продажу з торгів за невиконання зобов’язань по хлібозаготівлі, за несплату податків тощо. Значна частина їх розпалася з волі самих селян. Не бажаючи прийняти новий порядок, вони розпродували майно, кидали землю і виїздили на новобудови.

 

1.6.Методи управління  колгоспами

 

Восени 1931 року питома вага колгоспних дворів серед  селянських господарств дійшла до 67%. До кінця 1932 року в Україні було колективізовано  майже 70% господарств з охопленням понад 80% посівних площ.

Владою було вжито рішучих адміністративних заходів, щоб перешкодити селянам залишити колгоспи і переїхати до міста. В грудні 1932 року було введено т.зв. ”внутрішній паспорт”. Його застосування позбавило селян можливості переїхати до міста без дозволу влади. Згідно з законом від 17 березня 1933 р. селянин не міг залишити колгосп без домовленості зі своїм майбутнім роботодавцем, підтвердженої правлінням колгоспу, що , по своїй суті, було поверненням кріпацтва.