Сучасні тенденції соціально – економічного розвитку Ірану

     Табл.2. Розвідані поклади вуглеводнів в країнах Близького                                           та Середнього Сходу

     Проте через відсутність капіталів  для розробки газових родовищ  Тегеран змушений закуповувати газ  на зовнішніх ринках, переважно в  країнах Каспійського басейну (Туркменістан, Азербайджан та інші). Залучення іноземного капіталу неможливе через санкції США, згідно з якими жодна іноземна компанія не може інвестувати до Ірану більше 20 млн дол. США.

     По-друге, в Енергетичній стратегії України  на період до 2030 року перспективними джерелами імпорту природного газу визначаються, зокрема, Іран та Ірак. Співробітництво у сфері видобутку та транспортування енергоносіїв, розвитку енергетичного та нафтогазового секторів економіки Ірану визначено як один із пріоритетних та перспективних напрямків двостороннього співробітництва. Меморандум між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран про торговельно-економічне співробітництво на 2003-2007 роки, підписаний 18 вересня 2003 року, передбачає співробітництво у нафтогазовій сфері.

     По-третє, статистичний огляд світової енергетики компанії „Бритіш Петролеум” за 2007 р. показує, що до 2020 року 83 % світових покладів нафти буде знаходитися на Близькому та Середньому Сході. Дані вказують на провідну роль Ірану в енергетичній галузі регіону та його амбітні можливості на світовому енергетичному ринку. Американські експерти з енергетиці зазначають, що у 2010 р. Іран підвищить видобуток нафти більш ніж 5 тис. барелів на добу.

     За  вказаними даними Міністерства нафти  Ірану половина покладів вуглеводнів  Ірану розташована на материкових і стільки ж на шельфових родовищах Перської затоки. У Додатку 3 вказані найбільш багаті родовища нафти і газу, які були виявлені на Півдні Ірану.

     Поклади природного газу Південного Парса складають 50 % всього іранського газу. Південний Парс вважається найбільшим родовищем газу в офшорній зоні (слід зауважити, що офшорна зона поділена між Іраном та Катаром; доля Ірану складає 3,7 км2 і містить 14,2 трлн м3 природного газу – приблизно 8 % всього світового запасу, і більше 18 млрд баррелів газового конденсату.

     Родовище  Азадеган знаходиться в 80 км на захід  від Ахваза. Його запаси оцінюються в 33 млрд баррелів нафти.

     Найбільшими нафтогазовими родовища, які знаходяться  на завершальній стадії є:

     ·  „Ахваз”, „Азадеган”, „Ага Джарі”, „Даркхувін”, „Марун”, „Масджеде Сулейман” (провінція Хузестан), в яких поклади газу перевищують більше 10 трлн куб. м;

     ·  „Агхар”, „Асалує”, „Далан”, „Гардан”, „Зіре”, „Монд”, „Намак Канган”, „Нар” (провінції Бушер й Фарс), в  яких поклади газу перевищують 4,5 трлн куб. м;

     ·  „Північний Парс” (провінція Бушехр, у шельфі Перської затоки) – поклади  газу становить 2 трлн куб. м;

     ·  „Хангіран” (провінція Хорасан) –  поклади газу майже 1 трлн куб. м;

     ·  „Заварзін”, „Садах”, „Хулур” (на о. Кешм у Персидській затоці) – поклади газу складають 0,25 трлн куб. м;

     ·  „Гашу”, „Намак”, „Сархун”, „Сору” (р-н нафтового терміналу Бандере-Аббас) – 0,28 трлн куб. м;

     ·  „Південний Парс” – 14,2 трлн куб. м;

     ·  Нове родовище природного газу, яке  знайдено в провінції Хормузган (поблизу нафтового терміналу Бандаре-Аббасу) – 10-12 трлн куб. м.

     Малодослідженими  газовими родовищами, які розташовані  в провінціях Ілам, Керманшах, Фарс, а також в районі м. Кашан є:

     ·  великі поклади газу знаходяться  у нафтових родовищах „Салман” – 185 млрд куб. м;

     ·  „Сірі” та інших родовищах, в яких поклади перевищують 150-200 млрд куб. м.

     Відзначимо, що собівартість іранської нафти  складає менше 2 дол. США за 1 барель нафти.

     По-четверте, у питанні транзиту близькосхідних енергоносіїв найбільш амбіційним є проект транзиту іранського газу до Європи територією України. Даний проект було визначено пріоритетним ще в постанові ВР України „Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності” від 25 жовтня 1991 р. У документі йшлося про підтримку пропозиції Вірменії про будівництво разом з іншими колишніми республіками СРСР трансконтинентального газопроводу „Іран – Європа” через територію України.

     В середині 90-х років минулого сторіччя з ініціативи української сторони  почались активні переговори щодо будівництва газопроводу з Ірану до Західної Європи через територію України. При цьому слід нагадати, що у липні 2005 року українська компанія „Нафтогаз України” вже пропонувала уряду Ірану розглянути варіант прокладки газопроводу по маршруту „Іран‑Вірменія‑Грузія‑Чорне море‑Україна‑Європа”.

     На  початку лютого 2008 року міністр закордонних  справ Ірану Манучехр Моттакі  висловив підтримку його країни проекту  газопроводу „Набукко”. Тегеран  також виявив зацікавленість в реалізації проекту „Білий потік”, що викликало відверте занепокоєння у Москві і задоволення у Вашингтоні.

     Враховуючи  ту обставину, що вже давно і ефективно  працює газопровід з Ірану до Туреччини, яким при необхідності каспійський  газ міг би доставлятися також  і до європейських країн, Іран не має гострої необхідності в участі в проектах „Набукко” і „Білий потік”. З іншого боку, Іран вже давно пропонує транспортувати каспійські енергоносії через свою власну територію до Перської затоки. Такий маршрут може бути вигідним для Індії й країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, але не для європейських країн. Такі пропозиції теж не влаштовують Росію, оскільки позбавляють її монополії на транспортування казахських, туркменських і узбецьких енергоносіїв.

     Перспективи українсько-іранського співробітництва  в енергетичній сфері пов’язанні певним чином з небезпекою формування негативного міжнародного іміджу України, оскільки Іран кваліфікується США, ЄС та ООН як порушник глобального режиму не розповсюдження ядерної зброї, а також як держава, яка підтримує міжнародний тероризм. Проте радикалізм політичних рішень ЄС стримується економічною зацікавленістю європейських країн (Іспанії, Італії, Великої Британії, Німеччини, Франції) розвивати двостороннє співробітництво з Іраном.

     Сьогодні  Іран розглядає варіанти постачання природного газу до європейських країн. Перший проходить через Туреччину і Чорне море. Можливе також приєднання до газопроводу „Набукко”, яким газ з каспійських родовищ і родовищ Ірану та Іраку планується постачати до Центральної Європи*.

     Реалізація  проекту транспортування іранського газу до України та Європи за маршрутом „Вірменія‑Грузія‑Чорне море” обтяжена рядом несприятливих факторів, серед яких можна виділити наступні:

     –  політичний вплив Росії на Південному Кавказі у зв’язку з незацікавленістю в обхідному шляху постачання природного газу до ЄС;

     –  складність і висока вартість проекту, викликана необхідністю прокладення  труб по дну моря.

     Проект  транспортування іранського газу до ЄС потребує тривалого процесу переговорів  з усіма зацікавленими сторонами, включно з європейськими країнами, Туреччиною, Азербайджаном і Грузією.

     Українські  експерти звертають увагу на можливість диверсифікації газопостачання України  шляхом закупівель скрапленого природного газу (СПГ) з країн Близького та Середнього Сходу та Північної Африки. Вказаний варіант співробітництва позбавляє від залежності власника газопроводу, однак, технологія регазифікації СПГ доволі складна і потребує значних інвестицій.

     Постачання  іранських енергоносіїв визначено  в „Енергетичній стратегії України  на період до 2030 року” як перспективні джерела імпорту природного газу. Однак, жодний проект початку 1990-х рр. не був реалізований. На нашу думку, головна причина полягала у відсутності відповідної державної політики на цьому напрямі, через що не було забезпечено три необхідні умови імпорту близькосхідної нафти:

     1)  створення належної інфраструктури;

     2)  політичне забезпечення закупівель  нафти;

     3)  вирішення проблеми купівельної  спроможності України.

     Не  менш важливим, але більш реалістичним напрямом реалізації українських інтересів у енергетичній галузі на Середньому Сході є участь українських компаній у нафтогазових проектах країн регіону. У рекомендаціях парламентських слухань „Енергетична стратегія України на період до 2030 року”, схвалених Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2001 року йдеться про необхідність активізації зв’язків, зокрема, з Іраном, які передбачають державну підтримку участі українських компаній в енергетичних проектах за кордоном, стимулювання експорту високотехнологічного енергетичного обладнання та устаткування.

     Останніми роками державна компанія „Нафтогаз  України” проводить доволі активну  діяльність у близькосхідних країнах, пов’язану не з імпортом енергоносіїв, а в сфері розробки, видобування  на території держав регіону, будівництва відповідної інфраструктури нафтогазової галузі цих країн. Діють представництва НАК „Нафтогаз України” в Лівії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Ірані, створюється представництво в Іраку. Наприкінці 2003 року в складі компанії створено Департамент зовнішніх ринків. В Ірані НАК „Нафтогаз України” бере участь у будівництві та діагностиці локальних продуктопроводів.

     3.3. Зовнішні економічні зв'язки. В окремі роки увезення товарів і послуг доходив майже до 32% ВВП. Економічна криза призвела до скорочення імпорту і складала у 90-х роках 22 млрд. дол. США (у поточних цінах). З цієї суми майже 4 млрд. дол. США були витрачені на закупівлю зброї й інші цілі; частина, що залишилася, розподілялася між сировиною і напівфабрикатами (60%), засобами виробництва (25%), головним чином промисловим і транспортним устаткуванням, і споживчими товарами (15%), в основному продовольством і медикаментами.