Сучасні тенденції соціально – економічного розвитку Ірану

     Сунніти складають близько 9 % населення. До інших 2 % належать бахаї, мандеї, індуси, езіди, зороастрійці, іудеї і християни. 3 останніх визнані офіційно і захищені конституцією. Для представників цих релігій зарезервовані місця в Меджлісі, тоді як навіть сунніти не мають подібного привілею. В той же час, бахаї (найбільша релігійна меншина) піддаються переслідуванням.

     Близько 40 % населення проживають за межею  бідності.

     Рівень  письменності складає 84 %. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

     Іран - ісламська республіка.  Діє конституція, схвалена на всенародному референдумі 2-3 грудня 1979 р., з наступними поправками, прийнятими на референдумі 28 липня 1989 р.

     Вища  офіційна особа держави - верховний  релігійний лідер чи Керівник. Нинішній  Керівник Ісламської Республіки Іран - аятола Сейєд Алі ХАМЕНЕЇ(ayatollaah Seyed Ali Khamenei). Цей пост довічно може займати тільки факіх (богослов).  Функції керівника ІРІ -  визначення генеральної лінії в політиці країни, контроль за її реалізацією, рішення про проведення референдумів, командування збройними силами, оголошення війни або миру, призначення і зміщення з постів вищих посадових осіб, підписання указу про призначення президента після його обрання, оголошення амністіїі або пом'якшення вироків. Керівника ІРІ обирають  зі  свого складу  Збори експертів, які складаються з обраних за підсумками загального голосування шаріатських факіфів в кількості близько 80 осіб. Функції Зборів експертів - організація, підготовка і проведення виборів керівника ІРІ, розробка поправок до конституції. Кількість експертів, порядок їх обрання регулюється законом, що приймається на  засіданні Наглядової ради.  Нинішні збори експертів третього скликання. Обрані 23 жовтня 1998 р. Кількість членів - 86. Голова -  Алі МЕШКІНІ(Ali Meshkini).

     Наглядова рада складається з 6-ти мусульман – юристів, які призначаються особисто Керівником держави, і 6 –ти депутатів меджлісу (парламенту) – строком на 6 років. Крім того, у функції Наглядової ради  входять: контроль за відповідністю всіх рішень парламенту положенням ісламу і конституції, контороль за президентськими і парламентськими виборами, проведенням референдумів. Цей орган розглядає всі нормативні акти, що набувають чинності тільки після його затвердження. При цьому Наглядова рада має право вето. Голова Наглядової ради -  Ахмад ДЖАННАТІ(Ahmad Jannati).

     Президент очолює виконавчу владу в країні і є другою по значущості вищою  офіційною особою після Керівника  держави. Президент обирається  загальним  прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки. Допускається переобрання  президента на другий (але не більше) термін. Відповідно до конституції ІРІ обов'язкова приналежність президента до офіційної релігії країни – ісламу шиїтського спрямування.  На президента покладаються: відповідальність за дотримання конституції, керівництво виконавчою владою (за винятком тих питань, які безпосередньо відносяться до прерогатив Керівника), призначення міністрів і представлення їх парламенту, підписання договорів і угод з іншими державами.  Президент Ісламської Республіки Іран - Махмуд АХМАДІНЕЖАД(Mahmoud Ahmadinejad), який переобраний на другий термін 12 червня 2009 р., затверджений на посаді 3 серпня 2009 р., приведений до присяги 5 серпня 2009 р.  Раніше обирався в червні 2005 р.

     Законодавча влада – здійснюється однопалатним парламентом (меджлісом) - Зборами ісламської ради, що обираються загальним прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки у складі 270 депутатів ( залежно від кількості населення). Нинішній Меджліс обрано 14 березня і 25 квітня 2008 р. Голова - Алі ЛАРІДЖАНІ(Ali Larijani).

     2.1. Права людини. Закони ісламської республіки засновані на ісламському праві. Державний апарат тісно переплетений з ісламським духівництвом. У зв'язку з цим присутні обмеження прав людини, пов'язані насамперед з релігією. Зокрема, в системі державного устрою існує спеціальний орган — Рада вартових конституції, діяльність якого забороняє немусульманам займати вищі державні посади, а членам парламенту — складати законопроекти, що суперечать шаріату. Згідно з Конституцією (стаття 13), крім ісламу визнаються тільки три релігії: християнство, іудаїзм і зороастризм, віруючі всіх інших релігій (буддисти, багаї та ін) вважаються «незахищеними невірними», вони не можуть бути представлені в парламенті і не мають практично жодних юридичних прав.

     Обмеження в правах часто відчувають жінки. Найбільш яскравий тому приклад — особливості одягу. Зокрема, всі жінки в Ірані, в тому числі приїжджі, зобов'язані носити хіджаб, плащ або спідницю не вище колін. В іншому випадку настає адміністративна або дисциплінарна відповідальність. Сексуальні меншини також піддаються переслідуванню. Гомосексуалізм є кримінально караним злочином, який передбачає смертну кару. Нерідкі випадки страти неповнолітніх: найбільш широкого розголосу набула справа двох 16-річних підлітків Махмуд Асгарі і Айаз Мархоні, які були звинувачені в зґвалтуванні неповнолітнього і публічно повішені на міській площі у присутності величезної юрби роззяв (також їм інкримінувалося розпивання алкогольних напоїв, порушення громадського порядку і злодійство на центральній площі в Мешхеді.) Характерно, що страта пройшла через два тижні після перемоги на президентських виборах вкрай консервативного політика Ахмадінежада.

     Один  з лідерів опозиції (Мехді Карубі) звинуватив іранську владу у використанні тортур по відношенню до політичних ув'язнених. У статті, розміщеній на сайті його партії, згадуються випадки жорстокого зґвалтування ув'язнених.

     Іран  посідає друге місце в світі (після Китаю) за кількістю смертних страт. У 2006 році в країні були страчені не менше 215 осіб, у тому числі семеро неповнолітніх, що є порушенням міжнародної конвенції про права дітей. Згідно зі статистикою правозахисної групи Amnesty International, в 2007 році за тяжкі злочини в Ірані страчено більше 200 чоловік.

     Присутні  деякі обмеження свободи преси: після приходу до влади консервативного крила було закрито більшість прореформістських газет. Заборонена трансляція західної музики. Обмеження стосуються не лише друкованих засобів масової інформації та телебачення. Інтернет також піддається цензурі. Діяльність провайдерів, у тому числі комерційних, контролюється міністерством інформації. Перевірці підлягають всі нові зареєстровані веб-сайти в домені .ir, існує автоматична фільтрація електронної пошти. Заборонені порнографічні та антиісламські сайти. Сайти опозиційних організацій в основному розташовані на зарубіжних серверах.

     Переслідуванням в Ірані піддаються і правозахисні організації. Наприклад, широкий міжнародний  резонанс отримав випадок вилучення  владою цієї країни Нобелівської премії миру і Ордена Почесного Легіону у відомої іранської правозахисниці Ширін Ебаді, а також закриття її Центру захисту прав людини.

     Зовнішня  політика. Мечеть Хатам Аль-Анбія на території резиденції посла Ірану в Москві.

     До 1979 року Іран був у цілому прозахідною  державою. Ісламська революція 1979 року, яка відбулася на хвилі антиамериканізму, радикально змінила зовнішню політику країни. Перемога Ісламської революції ознаменувалася міжнародним скандалом з захопленням заручників в американському посольстві в Тегерані. Ця криза спричинила погіршення відносин з усіма західними країнами, а також послужила приводом до розриву дипломатичних відносин з США, які не відновлені до цих пір.

     Революція збіглася за часом і з введенням  радянських військ до Афганістану, що вкрай негативно позначилося  на стосунках з СРСР. Іран підтримував дипломатичні відносини з Радянським Союзом, однак пропозиції радянського керівництва про проведення двосторонньої зустрічі ігнорувалися. Відомо також, що в 1988 році Аятолла послав Горбачову телеграму, в якій пропонував йому будувати ісламську республіку в СРСР.

     Революція зіпсувала відносини не тільки з  Заходом, але і з арабським  світом. У 1980 році Ірак вторгся в  багатий нафтою Хузестан, поклавши початок ірано-іракській війні. Вибивши  іракські війська з Ірану, керівництво країни планувало з допомогою контрнаступу «експортувати» ісламську революцію в Ірак. Однак через швидке виснаження військ і застосування іракською армією хімічної зброї ці плани не увінчалися успіхом. Тим часом ірано-американські відносини ускладнилися ще більше після того, як американський ракетний крейсер, який перебував у Перській затоці, збив іранський пасажирський літак.

     Після закінчення ірано-іракської війни  і зі смертю Хомейні відносини  Ірану з Європою стали поступово  налагоджуватися, цьому багато в чому сприяла прагматична політика Рафсанджані. Були налагоджені нові відносини з незалежними республіками СРСР. Зокрема, Іран засудив чеченський сепаратизм, надавши тим самим негласну підтримку Росії у цьому питанні. Сьогодні Іран бере участь у відновленні економіки Чечні.[14] Багато в чому завдяки дипломатичним зусиллям Ірану Росія отримала можливість частково відновити втрачений вплив на Близькому Сході і в Центральній Азії. Росія погодилася продовжувати розпочате ще за Пехлеві будівництво атомної електростанції в Бушері.

     Тим не менше, відносини Ірану зі Сполученими  Штатами, як і раніше залишаються  напруженими. Цьому багато в чому сприяла перемога на президентських виборах в Ірані в 2005 році ультраконсерватора Махмуда Ахмадінежада. Його різкі  заяви у відношенні Ізраїлю зіпсували відносини і з цією державою. США звинувачують Іран у спонсоруванні терористичних організацій (у США, Ізраїлі та ЄС Хезболла, зокрема, вважається терористичною організацією) і розробці ядерної зброї. За непідтвердженими відомостями Сполучені Штати готують ракетний удар по ядерних об'єктах Ірану.

     Іран  має дипломатичні представництва в  більшості країн світу. У той  же час, як і багато інших ісламських держав, Іран не визнає Ізраїль. В офіційних  заявах іранського МЗС Ізраїль іменується «сіоністським режимом». Немає дипломатичних відносин і з США. Іран — член ООН (з 1945 року), ОІК, ОПЕК, SAARC, а також є спостерігачем при ШОС.

     Територіальні суперечки. Існують територіальні суперечки між Іраном і Об'єднаними Арабськими Еміратами відносно трьох островів в Ормузькій протоці, контролюючих вхід в Перську затоку. У кінці 1940-х островами поперемінно володіли шейхи Абу-Дабі і Дубая, що знаходилися під британським протекторатом. У 1971 році, після відходу Великобританії з регіону, острови повинні були дістатися ОАЕ, до складу яких увійшли обидва цих емірати, але їх захопив Іран. На островах донині розташований значний військовий контингент.

     Виконавча влада. Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з президентом країни. Нинішній уряд сформовано 19 серпня 2009 р. Голова уряду - президент Ісламської Республіки Іран - Махмуд АХМАДІНЕЖАД (Mahmoud Ahmadinejad). На посаді з 3 серпня 2009 р.

     Політичні партії. Після революції 1979 р., з приходом до влади аятолли Хомейні, офіційної заборони на діяльність партій не було,  але фактично почалось переслідування нерелігійних політичних організацій.

Після  оголошеного  властями в грудні 1988 р.  дозволу на офіційну реєстрацію  політичних  партій і організацій,  які не ставили собі за мету зміну  існуючого режиму, до кінця 1990 р. було зареєстровано біля 500 партій, які є релігійними або громадськими організаціями. Фактично в країні існує тільки одна партія(опозиційна) -  Рух за свободу Ірану(РСІ).

       Демократична  партія  Іранського  Курдистану  (Democratic Party of Iranian  Kurdistan).  Заснована в 1945  р.  19 серпня 1979 р. діяльність партії було заборонено. Веде збройну боротьбу з режимом ІРІ за надання автономії іранським курдам. Налічує 54 тис. членів.  Генеральний секретар - Мустафа ХАСАНЗАДЕ (Moustapha Hassahzadeh).

     Народна партія Ірану  -  НПІ(Tudeh Party). Заснована в 1941 р. іранськими комуністами і демократично настроєними діячами.  В 1949 р.  була оголошена поза законом і працювала в нелегальних умовах до березня 1979 р. У березні  1979 р.  перейшла на легальне становище.  Знову була заборонена іранськими властями на початку травня 1983 р. Перший секретар ЦК – Алі

     АВАРІ(Ali Khavari).  Друкований орган ЦК НПІ - газета "Намєє мардом"(Nameh -e-Mardom).

     Рух  за  свободу  Ірану  - РСІ (Nehzat Azadi;  Liberation Movement of Iran). Опозиційна партія. Заснована у травні 1961 р. Засновник - Мехді БАЗАРГАН. Генеральний секретар  - вакансія.  РСІ проводить напівлегальну діяльність, так як  офіційна  влада все ще  відмовляє партії  у реєстрації. 27 липня 2002р. ісламський суд Тегерана прийняв рішення про розпуск партії.

     Товариство  нескореного духівництва - ТБД (Ruhaniyoun). Політична організація поміркованих сил Ірану (прагматиків).  Голова - аятола  Мохаммад Реза МАХДАВІ - КЯНІ(Mohammad Reza Khatami).

     Друкований  орган - газета "Ресалят"(Risala'at).

     Фронт участі ісламського Ірану(Islamic Iran Participation Front). Партія. Створена в 1998 р.

     Об'єднує  прихильників президенту Ірану Мохаммада  Хатамі.  Генеральний секретар - Мохаммад Реза ХАТАМІ(Mohammad Reza Khatami).