Освіта в німеччині

  ЗМІСТ

  ВСТУП

  1.Освітні  рівні населення  Федеративної Республіки  Німеччина.

  А)Система  шкільної освіти.

  Б)Система  професійної освіти.

  В)Особливості  вищої освіти.

  Г)Підготовка вчителів.

  2.Освітня політика ФРН на межі ХХ – ХХІ століть.

  3.Міжнародне співробітництво Німеччини в галузі освіти.

  А) Німецько-французьке співробітництво.

  Б) Німецько-австрійська співпраця.

   В) Німецько-бразильська співпраця.

  Г) Німецько-американська співпраця.

  Д) Німецько-нідерландська співпраця.

  Е) Німецько-латиноамериканська співпраця.

  Є) Німецько-японська співпраця.

  Ж) Німецько-ізраїльська співпраця.

  З)  Німецько-українська співпраця.

  И) Інтернаціональні навчальні курси.

  4.Наукові  організації Німеччини, відкриття та інновації, зроблені німцями.

  А) Загальний  огляд.

  Б) Позауніверситетські дослідження.

  ВИСНОВКИ

   1.Освітні рівні населення Федеративної Республіки Німеччини.

   У сучасному світі однією з найбільш розвинутих країн вважається Німеччина (Дод.№1). До 1991 року вона складалася з двох країн: соціалістичної — НДР і капіталістичної — ФРН. У них існували різні системи освіти, але після возз'єднання Німеччини виникла необхідність об'єднати і освітні системи. Реформа освіти торкнулася, насамперед, колишньої НДР і ще не завершена. Саме тому спробуємо розглянути системи освіти колишніх НДР і ФРН і нинішню систему освіти Німеччини у взаємозв'язку.

   Загалом освітні установи Німеччини є державними. Для них діють державні розпорядження, що стосуються програм навчання. Поточне керування освітою знаходиться в компетенції місцевих урядів, що, однак, не виключає загального керівництва збоку центру: Міністерство освіти розробляє концепцію освітньої політики, виділяє кошти на розширення мережі ВНЗ.

   Політика федеральних органів і земель в галузі освіти узгоджена з погляду тривалості навчання, канікул, навчальних програм, взаємного визнання дипломів. У кожній федеральній землі, зокрема, у нових, прийнятий свій закон про освіту, однак всі вони розроблені на основі загального федерального закону. Програми навчання, підручники затверджуються на рівні земельних урядів, до того ж для кожного предмета одночасно існують декілька схвалених відповідними міністерствами підручників, а вчитель вільний вибирати з них, який вважає кращим. У такий спосіб досягається багатоваріантність освіти, забезпечується плюралізм думок і суджень. Викладання не тільки у ВНЗ, але й у середній школі будується на основі сполучення обов'язкових предметів і тих, які можна вибирати за бажанням. Система освіти ФРН інтегрована в загальноєвропейську, всі види навчальних закладів задіяні в реалізації програм ЄС, відбувається уніфікація стандартів навчання країн Співтовариства, орієнтована на взаємне визнання дипломів.

   Після об'єднання Німеччини почалася активна робота з реформування освіти в, так званих, нових землях. Освітня система колишньої НДР, особливо її вища школа, була значною мірою створена за радянським зразком. Для неї були характерні: велике число планових показників, надмірна ідеологізація освіти. Після об'єднання Німеччини середня освіта була підпорядкована федеральним землям. На основі діючого у ФРН загального закону про освіту в кожній із земель був прийнятий свій закон. Відсутність досвіду федеральної демократії привела до того, що ці закони виявилися не дуже погодженими між собою та мають ряд протиріч із загальнофедеральним законом, які необхідно усунути.[9.c.38]

   У минулому році у Федеративній Республіці Німеччина 780 000 вчителів навчали 12,6 мільйона учнів у 52 500 школах (Дод.№2). Учителі є, як правило, чиновниками на службі у федеральної землі. 2006 року громадські бюджети видали близько 160 мільярдів марок на школи та вищі навчальні заклади, включно із стипендіями для учнів і студентів. Більшість молодих людей (близько 70%) здобувають після школи професію в рамках дуальної системи. Це означає, що учні працюють три-чотири дні на тиждень на підприємстві, а в інший час відвідують професійну школу. Цього року 1,6 мільйона молодих людей навчалося на більш, ніж 500 000 підприємств усіх галузей господарства, у людей вільних професій та в громадських установах, здобуваючи близько 360 офіційно зареєстрованих професій. Поряд із цим існують школи, де можна отримати професії в економічній, домогосподарській, медичній або соціальній сферах.

    Атестат зрілості в Німеччині дає право навчатися у вищій школі. Крім того, існує свідоцтво про зрілість, маючи яке можна поступити у вищу професійну школу й отримати один із технічних, педагогічних та інших фахів. У даний час у Німеччині здобувають вищу освіту понад 1,8 мільйона молодих людей; число початківців, що вступають до вузів, становить щосеместра 260 000. Вищі навчальні заклади знаходяться, за деякими винятками, у підпорядкуванні земель, вони функціонують на принципі самоврядування і приймають свої власні статути. Серед студентів у старих федеральних землях — 42%, у нових — 48% жінок. Студенти мають право на підтримку з боку держави, якщо в них немає інших джерел фінансування. Це стосується приблизно 15% студентів.[3.c.35] 

   А)Система шкільної освіти. 

     Мережа дошкільних установ розвинена в країні слабо. Невелике число дитячих садів, що знаходяться загалом у приватному веденні, охоплюють дітей віком від 3 до 5 років.

   Навчання в школі починається у віці 6 років і обов'язкове протягом 9, а в деяких землях 10 років.

   Першим рівнем в шкільній системі є початкова школа: 1 -4 класи, у деяких землях—1-6 класи. У початкових класах, особливо в перші 2 роки, широко застосовується комплексне навчання. Німецька мова, арифметика, краєзнавство, музика, фізкультура, релігія викладаються в комплексі. Лише в З і 4 класах виділяються окремі предмети, хоча мова, краєзнавство і музика продовжують викладатися в комплексі.

   Перші шість років всі учні займаються разом, у 4 —6 класах вирішується питання, де учень буде продовжувати освіту: у повній народній, реальній школі чи гімназії. Це залежить не від матеріального статку його батьків, а від його здібностей і бажання.

   Навчання в повній народній школі продовжується до 9 чи 10 класу. Цей вид навчального закладу націлений, насамперед, на одержання професії: уроки професійної майстерності в цілому відвідуються учнями з більшою зацікавленістю, ніж заняття з інших предметів. У повній народній школі релігія, історія, суспільствознавство, рідна мова займають 33 % усього навчального часу. Математиці, біології, початковим відомостям з фізики і хімії приділяється по 4 години на тиждень. Праця, фізкультура і предмети з естетичного циклу (малювання, спів, музика) займають 22 % навчального часу. Кількість учнів повної народної школи з роками знижується через зростання числа бажаючих одержати більш глибоку освіту, що дає кращі перспективи для кар'єри.

   Освітня система ФРН передбачає можливість продовження навчання, і учні, що закінчили повну народну школу та виконали ряд умов (додаткове відвідування занять, складання іспитів), можуть одержати свідоцтво реальної школи. Остання відрізняється від повної народної більш високою якістю навчання, великою кількістю дисциплін, а також можливістю вибору напряму (математико-природничо-наукового, мовного, суспільно-економічного тощо).

   Реальна школа характеризується західнонімецькими педагогами як "теоретико-практична". На відміну від повної народної школи в реальній фізика, хімія, біологія й англійська мова викладаються як обов'язкові предмети. На більш високому рівні ведеться викладання математики. У старших класах вводиться один або два предмети на вибір, що дає можливість учням отримати спеціалізацію в якій-небудь галузі. Учні реальних шкіл, які добре встигають, можуть переходити в гімназії.

   Документ про закінчення повної народної і реальної шкіл надає право на вступ допрофесійного училища; реальна школа відкриває можливість навчання в професійних школах більш високого ступеня, аза умови здачі додаткових іспитів - у гімназії. Атестат гімназії, навчання в якій триває до 13 класу включно, дозволяє вступити до вищого навчального закладу.

   Гімназії - єдині навчальні заклади, що дають безпосередній доступ до вищої освіти. На молодших її рівнях вчиться не більш 16 % підлітків відповідного віку. З часом відбувається відсівання школярів, особливо велике після 10 класу, на переході із середнього на старший рівень гімназії (11-13 класи). Закінчують гімназію після 13 класів лише половина з тих, хто вступив до неї.

   Гімназії мають спеціалізований характер і традиційно поділяються на класичні, природно-математичні і гімназії сучасних мов. Є також інженерні, економічні і педагогічні гімназії. Обов'язкові предмети для всіх типів гімназій — німецька мова, історія, географія, математика, біологія, фізкультура, музика і релігія. У класичних гімназіях обов'язкове вивчення латинської, грецької й однієї з сучасних мов. У природно-математичних гімназіях посилено вивчаються математика, фізика і хімія.

   У старших класах вводяться предмети на вибір (від 2 до 7 годин на тиждень). В цілому освіта в гімназії носить переважно гуманітарний характер.

   У шкільній системі Німеччини порівняно невелике місце займають "загальні школи", у яких немає чіткого поділу на види навчання: їхнє існування можна розглядати поки що, як експеримент.

   За Конституцією у Німеччині дозволено тримати приватні школи, серед яких багато релігійних. В них навчається приблизно 8 % учнів. Оскільки приватні школи більш вільні у виборі програм і акцентів у навчанні, ніж державні, то в них найчастіше проходять випробування різні педагогічні альтернативні програми.[9.c.39-40]

   За  станом на кінець 2004 р., у ФРН було 2268 приватних шкіл, і їх відвідували 630 902 учні (приблизно 5,5% що всіх навчаючихся) .

   За  характеру і змісту навчання вони розділяються на: конфесійні школи; вальдорфські школи; "сільські виховні будинки"; вільні альтернативні школи; школи, що входять у Федеральний союз німецьких приватних шкіл.

   Конфесійні  школи. Найкрупнішим організатором шкіл, альтернативних державним, є церква. Так, у веденні католицької церкви знаходиться понад 1600 учбових закладів, які відвідують близько 330 тис. учнів. Засновниками католицьких шкіл виступають монастирі, церковні ордени, єпископства, шкільні союзи і благочинні організації. Вищою метою виховання і навчання для католицьких християн вважається розкриття кращих людських завдатків, здібності людини до "служіння людям, миру і царству Божому" в щоденних конкретних діях .

   Євангельська  церква - другий за величиною організатор  приватних конфесійних шкіл (60 тис. учнів). Історичні церковні традиції цього напрямку завжди були близькі державним. Проте досвід фашистської диктатури змусив їх представників переглянути своє відношення до проблем підпорядкування сфери виховання державі. Виходячи з цього кількість шкіл, що знаходяться під патронажем євангельської церкви, помітно збільшилася в післявоєнний період.

   Навчальні плани конфесійних шкіл відповідають програмам суспільних учбових закладів, але мають певні особливості, витікаючі з постановки цілей  навчання відповідно вимогам церковного світогляду.

   Оплата  за відвідини шкіл даного типу мінімальна (близько 25 марок в місяць). В більшості випадків плата за навчання не стягується. Витрати шкіл оплачуються із засобів федеральної землі (до 94%), а також єпископства і церковних союзів.

   Вільні  альтернативні школи. Наступний тип шкіл у вільному уявленні - вільні альтернативні, або альтернативні батьківські. Багато німецьких учених-педагогів визначають їх як "педагогічно реформаторські і політично незалежні", оскільки своїм корінням вони походять з педагогічних реформ початку XX ст.., а також з американського руху вільних шкіл і руху антиавторитарного виховання в Німеччині. В даний час в Німеччині налічуються 52 вільних альтернативних школи і 18 ініціатив до їх побудови.

   Ні  у однієї іншої шкільної моделі немає  таких доброзичливих відносин між дітьми і дорослими. Якщо традиційно дитина розглядається вчителями як об'єкт навчалього процесу, то в альтернативних батьківських школах він цікавий всім перш за все як особа, і основна увага приділяється його соціальному і емоційному розвитку.

   Особливістю шкіл даного типу є нечисленність  учнів, що дає можливість дуже тісного  зв'язку членів шкільного колективу. Щільні особисті відносини педагогів  і дітей допомогають створенню  персоною сімейної обстановки, атмосфери  комфорту і захищеності. Вільний час також проводиться спільно: приготування обідів, прибирання, прогулянки і тому подібне.

   Основна відмінність альтернативних батьківських шкіл від державних в області  навчання - відсутність обов'язкового змісту освіти, строгих форм занять, твердого режиму уроків (організаційна гнучкість). Теми занять мають характер пропозицій, вибір яких проводиться учнями. Урок не має чітких тимчасових рамок, час занять обумовлений інтересом учнів, основні форми роботи - курси, проекти.