Антонімія в англійській та українській мовах

Міністерство  освіти і науки України

Запорізький національний технічний університет. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кафедра іноземних мов 
 

АНТОНІМІЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ  МОВАХ 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

Студентка гр.  
 
 

Керівник                                                                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2008

План

Вступ……………………………………………………………………………3

I. Визначення антоніма………………………………………………………...5

II. Критерії визначення антоніма англійській мові…………………………..5

III. Види антонімів в англійській мові………………………………………..12

1. Кореневі антоніми……………………………………………………..12
2. Афіксальні антоніми…………………………………………………..19

IV. Критерії визначення антоніма в українській мові……………………….30

V. Види антонімів в українській мові………………………………………...31

Висновок…………………………………………………………………..........35

Список використаної літератури…………………….......................................37

Додатки…………………………………………………………………………38 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     На  сучасному етапі розвитку мовознавства дослідження семантичного рівня  мови належать до провідних лінгвістичних  напрямів. Значну увагу вчені приділяють семантиці слів, тією чи іншою мірою протиставлюваних у мовній системі. Традиційно ця проблема називається як антонімічні відношення між словами.

     Відчуття  й сприйняття перекладачем протиставлення великою мірою залежить від таких  чинників: ступеня розвитку, освіти, спеціальності, віку, індивідуального досвіду, соціальних умов тощо. Залежно від конкретних умов протилежними за відповідними ознаками можуть бути різноманітні предмети, поняття, явища тощо, позначувані лексичними одиницями.

     Проблеми, пов’язані з вивченням протилежності, були предметом аналізу ще в античній філософії. Античні філософи звернули увагу на відносний характер самих протилежностей. Ми бачимо, що проблема антонімії бере свої початки ще в античності.

     Як  казав Ш. Баллі: « У нашій свідомості абстрактні поняття закладені парами, і саме цікаве те, що кожне слово завжди викликає уявлення про інше». Протилежні значення слів функціонують завдяки інтуїції, на якій ґрунтується людський досвід.

      Актуальність  дослідження пов’язана з поширеним вживанням антонімів як засобів вираження антонімії в сучасній англійській та українській мовах, з появою нової лексики, зі змінами в лексичному складі.

      Об’єкт  дослідження антонімія в англійській та українській мові.

      Предмет дослідження антоніми на шпальтах англомовних та україномовних видань як засоби вираження антонімії в сучасній українській та англійській мовах.

      Мета  роботи полягає в систематизації, вивченні та відпрацюванні накопиченого матеріалу стосовно антонімів як засобів вираження антонімії в сучасній англійській та українській мові, що в свою чергу необхідно для полегшення і покращення навчального процесу, при вивченні теми ²Антонімія². Згідно з метою дослідження перед нами постають такі завдання:

1. дослідити та дати визначення поняття антонімії.
2. визначити значимість антонімів у сучасному мовознавстві.
3. проілюструвати антоніми на прикладах англомовних та україномовних виданнях.

     Теоретична  та практична значимість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при вирішенні проблем, пов’язаних з аналізом структури й змісту кількості речень англійської мови.

     Методи  дослідження. Для дослідження даної роботи застосовуються такі методи: описовий метод, а також метод систематизації та аналізу матеріалу.

      Матеріалом  для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів таких авторів як: М. Твен, С. Моем, У. Теккерей, Дж. Лондон.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Визначення  антоніма

     Антонімічність – це особлива додаткова характеристика лексичного значення слова, подібна його емоційній або стилістичній характеристиці. Вона входить у значення слова разом з його основним предметно-логічним компонентом, що не є обов’язковим елементом лексичного значення.

     Антоніми ( от греч. anti – проти, і onoma – ім’я) – це слова, що належать до однієї частини мови і мають протилежне значення. Напр.: arrive – depart, give – take, приїжджати - від’їжджати, давати – брати).

     Антоніми  складають у мові порівняно невеликий  розряд слів. Якщо слову притаманна антонімічність як якому-небудь із його значень, то вона виявляється не в усіх випадках використання його в даному значенні, а тільки в особливих випадках. За своїм положенням у смисловій  структурі слова антонімічна характеристика його значення подібна до стилістичній, яка також притаманна порівняно не багатьом словам. [ 13, ст. 136]

     Важливо підкреслити, що антонімія являє  собою протиставлення значення слова, яке стола фактом мови. Тим самим  антонімія являється елементом  структури мови, а не окремим явищем мовлення. Антонімічна характеристика може стати компонентом значення слова тільки в тому випадку, якщо воно буде регулярно використовуватися у мовленні для вираження протиставлення. Слова с протилежним значенням можуть існувати в мові тільки тому, що їх регулярно використовують як антоніми, тобто в безпосередньому протиставленні друг другу. 
 
 

Критерії  визначення антонімів

     Мовні одиниці та їхні значення існують  у мові не ізольовано одне від одного; вони вступають у певні зв’язки і відношення між собою, утворюючи лексико - семантичну структуру мови. У структурі мови, як зазначає Ф. де Соссюр, все обертається навколо подібності і відмінності , причому відмінність – це лише зворотній бік подібності. На основі подібності слова об’єднуються в групи синонімів, утворюють синонімічні ряди. Полярно протилежна відмінність значень слів лежить в основі антонімічних відношень між ними.

     Дослідженню антонімів приділяється значно менше  уваги, ніж, наприклад, синонімам. До цього часу залишається невизначеним саме поняття антоніма, немає ще загально визначених критеріїв антонімічності слів і розмежування антонімів. У спеціальній літературі існують розбіжності в самому підході до розгляду цього питання, зумовлені не розробленістю основних положень теорії значення слова. Суттєвим недоліком є те, що антонімічні відношення між словами – парадигматичні за своєю сутністю – досліджуються на основі змінних синтагматичних смислів слів і відношень між ними. Саме не розмежування цих двох планів – інваріантного парадигматичного значення і змінного синтагматичного смислу слова та змішування їх призводить до того, що, по-перше, антоніми вважаються слова, які регулярно протиставляються в контексті, наприклад, love – money, duty – pleasure та ін. [15, ст. 260]; по-друге, одному і тому ж слову приписують кілька антонімів, наприклад, укр. твердий: м’який, рідкий, невпевнений; по-третє, антонімічними вважаються не тільки різні слова, а й різні значення одного й того ж слова, наприклад, лат. аltus: високий, глибокий; по-четверте, по лінії антонімічності співвідносяться елементи різних мовних систем, наприклад, рос. вонь і польське won¢ [3, ст. 41].

     Перша спроба розробити критерії визначення антонімічності двох слів була зроблена В. Н. Комісаровим у вступній статті до словника антонімів [15, ст. 7].

      Важливим  кроком у розробці теорії антонімів  було введення Ю. С. Степановим ознаки спільного поняття, під яке підводяться значення обох антонімів [29, ст. 29-30]. Спільним поняттям у наведеному вище прикладі є почуття, а якісна полярна протилежність ознак поняття співвідносить відповідні слова love і hatred як антоніми. Спільність ознаки одного поняття виключає можливість співвіднесення слів по лінії антонімічності, значення яких не пов’язані з одним поняттям або набувають такого зв’язку в синтагматичному плані смислів, як це показав автор на прикладі: левая (рука) – правая (рука), але левая (работа) і правое (дело), а не левое дело, правая работа[29, ст. 29-30]. В останніх прикладах левая – правая протиставляються на основі своїх змінних контекстуальних смислів, а не інваріантних значень. Фактично протиставляється відмінність на основі своїх змінних контекстуальних смислів, а не інваріантних значень. Фактично протиставляється відмінність роботи і руки: руки – ліва і права – є справді протилежними, а работа левая – незаконна або неофіційна робота, не обов’язково полярно протиставлена, вона просто відмінна від законної, офіційної. Очевидно, не існує виразу правая работа на відміну від левая работа, тому що є просто робота – законна, офіційна.

      Критерієм антонімічності не може бути і переважання  відмінності над спільністю тому, що доведений до логічного завершення, цей критерій може виключити спільне, а також не все, що є відмінним, може бути протилежним і притому діаметрально протилежним.

      У дослідженні ми виходимо з того, що антонімічні відношення – це передусім парадигматичні відношення між словами, які можуть визначатися лише на основі відносно незмінних парадигматичних інваріантних значень відповідних слів, а не на змінних синтагматичних смислах і відношеннях між ними, бо синтагматичні смисли настільки ²калейдоскопічно ² змінюються, що навряд чи можна їх систематизувати по лінії антонімічності чи синонімічності. Отже, першим кроком у підході до розгляду антонімів повинно бути чітке відмежування постійних парадигматичних компонентів плану мови від змінних компонентів плану мовлення в семантиці співвідносних слів і визначення антонімічності лише на основі парадигматичних компонентів. При цьому не слід допускати змішування їх з синтагматичними, бо в лінгвістичних дослідженнях, як зауважив Ф. де Соссюр, необхідно вибрати один з двох шляхів, одночасно йти двома неможливо [28, ст. 116].

      Чітке  і найбільш послідовне відмежування відносно незмінних компонентів  плану мови від змінних компонентів  плану мовлення в семантиці слова  знаходимо у працях С. О. Гурського [11, ст. 35], хоч думки про наявність таких компонентів висловлювалися в лінгвістиці уже давно. Автор визначив суть обох складових частин і відношень між ними у процесі функціонування слів у мовленні. Основним положенням теорії ²значення - смисл ², розробленої С.О. Гурським, зводяться до того, що в значеннях слів та в їхніх сполученнях знаходять свій вираз і фіксуються результати пізнавальної, узагальнюючої і абстрагуючої діяльності мислення. В процесі пізнання об’єктивної дійсності діяльність мислення виділяє найбільш характерні і важливі для комунікації – ²комунікативно – релевантні ознаки² об’єктів і абстрагує їх від конкретних об’єктів – носіїв цих ознак. Комунікативно  релевантні ознаки, абстраговані від конкретних об’єктів , фіксуються у значеннях відповідних слів як елементарні смисли структурної якості – семи. Набір таких сем утворює інваріантне значення в плані мови – його семантичну структуру. Так, семантична структура англ. head  складається з таких сем: категоріальної – сутність, на відміну від процесу – to head; інтегральної – спільної для всіх слів, які позначають частини тіла людини; диференційних, які відрізняють дану частину тіла людини від інших частин того ж тіла: верхня на відміну від нижньої – foot; передня (частина тварин) на відміну від задньої – tail; найважливіша (частина) на відміну від менш важливих інших частин того ж тіла; округлість форми на відміну від інших форм інших частин. У процесі пізнання реальної дійсності і спілкування люди пізнають відомі уже ознаки в інших об’єктах і ²маркують², тобто називають їх тими словами, у значенні яких закріплена необхідна ознака, скажімо, ²верхність²: head of the mountain, head of the page, head of the stairs. Так, в результаті послідовного переведення однієї і тієї ж ознаки ²верхність² з мови у мовлення в його синтагматичному плані породжуються різні смисли слова head. При цьому сема ²верхність² в результаті актуалізації – переведення із плану мови в план мовлення – виконує функцію семантичної диференціації ознаки, оскільки вона послідовно диференціює частини гори, тобто частина гори + ²верхність² = верхня частина гори: head of the mountain; частина сторінки + ²верхність² = верхня частина сторінки: head of the page [4, ст. 53-58].