Управління прибутком комерційного банку

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий  дохід, тим більший ризик в  сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості  того чи іншого ризику.

Для зниження рівня витрат пропонується:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання  апарату управління.

Для досягнення високої прибутковості  пропонуються наступні рекомендації:

а) нарощувати власні кошти  банку, що сприятиме зростанню ресурсної  бази банку і відповідно їх інвестиційного потенціалу; буде однією з передумов  залучення іноземних інвестицій; стимулюватиме інтеграційні процеси; забезпечить незалежність банку  і створить умови для виживання  банківської системи України  в період посиленої конкуренції  з боку іноземних банків;

б) слід раціонально й  ефективно розміщувати кошти  банку для забезпечення його фінансової стійкості. Виконання цієї умови  дозволить позбавитися суперечностей  між ліквідністю, надійністю та прибутковістю  комерційного банку;

в) одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати  доходи, витрати і прибуток банку  на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво  відрізнятися від запланованих але  пропорції залишаються практично  незмінними. Банківська установа повинна  реально бачити перспективи свого  розвитку і цілі на поточний рік;

г) сформувати достатні страхові резерви та резервні фонди. Оскільки основна причина банківських  банкрутств — неповернення раніше виданих кредитів, то формування цих  фондів сприятиме зміцненню надійності й стабільності банку, а отже, і  банківської системи України, зменшенню  можливих фінансових ризиків у кредитній  діяльності. Створення цих резервів гарантуватиме покриття рахунків у  діяльності банку, сприятиме підтримці  його ліквідності на необхідному  рівні;

д) застосовувати такі інструменти  в банківській діяльності, які  дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про  ф’ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин;

е) систематично і всебічно вивчати кредитні ризики, приймати заходи по їх пониженню. З цією метою необхідно організовувати відділи управління кредитними ризиками;

є) покращувати рівень професіоналізму  — від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських  і функціональних структур.

 

3.2 Вплив НБУ на прибутковість комерційного банку

 

Функції банківського регулювання  та впливу у різних країнах світу  виконує центральний банк держави  або міністерство фінансів чи незалежне  агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк.

Загалом у світі надають  перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або  лімітів здебільшого не допускається.

НБУ, як і Центробанк будь-якої країни, вирішує задачу контролю обсягу і структури грошової маси в обороті.

Одна з ключових задач  НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами – забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської  системи, що дозволяють уникнути руйнівних  для економіки банкрутств банків та підвищити їх прибутковість. Надійність і стабільність банківської системи, а отже її прибутковість, необхідна  по наступним причинах:

• без них узагалі неможливе виконання НБУ своїх задач;
• комерційний банк відіграє істотну роль у процесі суспільного виробництва і від їхньої стабільності залежить розвиток економіки;
• діяльність комерційного банку характеризується підвищеною фінансовою уразливістю через високу питому вагу в їх пасивних притягнутих засобах, у тому числі централізованих банківських кредитів.

Розглянута задача НБУ  досягається в процесі рішення  таких двох конкретних проблем, як регулювання  ринку кредитних ресурсів і захисту вкладників комерційного банку від фінансових втрат.

Вирізняють три основні  види економічних методів регулювання: податкові, нормативні (коли розміри  обмежень або пільг, що вводяться, пов’язані  з кількісними характеристиками операцій, які регулюються) і коригуючи (їм притаманні гнучкість та оперативність, можливість стимулюючого впливу залежно  від ситуації). Для центрального банку держави оптимальними є  нормативні та коригуючи методи, для  фінансових органів – податкові.

Методи регулювання використовуються при застосуванні тих чи інших  видів державного регулювання банківської  діяльності. В економічній літературі зустрічаються різноманітні критерії класифікації видів регулювання  діяльності комерційних банків. Вплив  Центробанку на діяльність комерційного банку здійснюється по наступним основним напрямках:

1. Створення загальних законодавчих, виконавчих, судових умов, що дозволяють комерційному банку реалізувати свої економічні інтереси.
2. Проведення мір грошово-кредитного регулювання, що роблять вплив на обсяг і структуру грошової маси в обороті через зміну розмірів ресурсів комерційного банку, що можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку.
3. Встановлення економічних нормативів і нагляд за їхнім дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківського балансу.

Вплив Центробанку на діяльність комерційного банку може здійснюватися методами, що носять як сугубо економічний (непрямий), так і економіко-адміністративний (прямий).

Превентивні заходи застосовуються для уникнення тієї чи іншої економічної  ситуації (наприклад кризи неплатежів тощо). До цих заходів зокрема  належать:

• вимоги щодо розміру та структури власного капіталу;
• вимоги щодо ліквідності банку;
• диверсифікація банківських знаків (максимальний розмір позики на одного позичальника та інші види диверсифікації);
• обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановленні обмеження  на деякі види діяльності комерційного банку або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто, обмежується  право банку на безпосереднє володіння нерухомістю у зв’язку з високим ризиком та низьким рівнем її ліквідності. У деяких країнах (наприклад у США) банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також існують обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації (інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов’язкових до виконання норм. У  свою чергу норми поділяються  на функціональні та інституційні і  призначені для регулювання ризиків за операціями комерційного банку.

Інституційні норми відображаються у відносних величинах, які регулюють  в основному організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій  тощо.

На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене  цифрове значення і можуть мати загальний  або селективний характер. Загальні методи, є переважно непрямими, що стосуються кредитного ринку в цілому. Селективні – спрямовані на конкретні  види кредиту (визначаються коефіцієнти  ризику за окремими операціями банку). Їхнє призначення пов'язане з  розширенням приватних задач (скажімо, обмеження видачі деяким банкам позичок чи видачі окремих видів останніх). Селективні методи відносяться до прямих способів регулювання діяльності комерційного банку. Найбільш популярні з загальних методів впливу, застосовувані в закордонній банківській практиці:

• облікова (дисконтна) політика;
• операції на відкритому ринку;
• зміна норм обов'язкових резерву банку.

Ці методи використовуються й у практиці діяльності НБУ.

Протекційні заходи вживають для захисту від уже існуючої (загрозливої для банку) ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банку та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних заходів належать:

• створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
• формування комерційним банком резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;
• рефінансування комерційного банку центральним банком;
• цільова допомога інших державних органів тощо.

Спеціальними протекційними  заходами передбачається використання різних видів резервних фондів або  інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і  конкретної ситуації можуть застосовуватися  так звані договірні дії, зокрема  підтримка регулюючими органами окремих банківських установ  у вигляді рефінансування, надання  гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи  регулювання банківської діяльності, безперечно тісно пов’язані між  собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні – забезпечують ефективність перших.

Отже, встановлення стабільності у банківській системі прямо  залежить від заходів НБУ, основною метою яких є забезпечення високого рівня економіки. Стабільність банківської  системи включає збільшення прибутковості  цієї сфери, як однієї із найголовніших  у економіці країн.

 

3.3 Можливості використання  зарубіжного досвіду у формуванні  прибутку банку

 

При формуванні і вдосконаленні  банківської системи України  обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але  їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Дуже великий вплив  на банківську систему має документ «Базель ІІ», який визначає мінімальний  власний капітал банку та його резерви, з метою зменшення ризиків. Оскільки Україна перебуває в  умовах світової інтеграції, дуже важливим є прийняття «Базель ІІ», що обов’язково  вплине і на прибутковість комерційних  банків, адже Центробанк контролюватиме їх фінансовий стан.

Суть Базель ІІ ґрунтується  на трьох опорах:

– Опора І. Вимоги щодо мінімального розміру власного капіталу з метою  покриття:

1. кредитних ризиків;
2. ринкових ризиків;
3. операційних ризиків;
4. ризики сек’ютиризації;

• Опора ІІ. Перевірка з боку органів банківського нагляду, яка передбачає:

1. оцінку ризиків та формування підвищених резервів для окремих банків;
2. інтенсивний та постійний контакт з банками;
3. дискреційні елементи нагляду;

• Опора ІІІ. Прозорість та ринкова дисципліна, які вимагають:

1. розкриття банківської фінансової звітності для широкого загалу.

Найбільше уваги приділяється першій опорі, яка містить:

1) змінені вимоги щодо  формування резервів для покриття  збитків із кредитних ризиків.  Головними ризиками вважаються  кредитні, які можуть охоплювати ризик неплатоспроможності контрагента, ризик його ліквідності, ризик країни (якщо контрагент походить з іншої країни) тощо. Тепер банк власноруч може при виконанні певних умов розраховувати резерви для покриття збитків із ризиків на базі показників внутрішніх систем оцінки ризиків. Щоб надати банку стимул розвивати власні системи менеджменту ризику, Комітет оформив підходи таким чином, що резерви капіталу є тим меншими, чим більш удосконалений підхід застосовується з боку банку. В січні 2004 року було також визначено, що в «Базель ІІ» охоплюватимуться тільки неочікувані ризики, а очікувані ризики повинні бути врахованими як спеціалізовані резерви в рамках бухгалтерського обліку та вирахуваними з власного капіталу банку. Цікаво зазначити, що коефіцієнт платоспроможності все ще залишився на 8% рівні (для порівняння: в Україні він знаходиться на рівні 10%).

2) Застосування інструментів  пом'якшення ризику. Охоплюються  гарантії та кредитні деривати, хоча тільки типу «кредитний  дефолтний своп», «кредитно-дефолтне  боргове зобов'язання» (як грошове  забезпечення) та «своп повного  повернення».

3) Вимоги щодо формування  резервів для покриття збитків  із операційних ризиків. Операційні  ризики визначаються як «ризики  збитків в результаті неадекватних  або помилкових внутрішніх процесів, дій працівників та систем  або зовнішніх подій» (в тому  числі і юридичний ризик).