Позичковий капітал

       1. Дослідження можливостей ефективного  розміщення припустимої емісії  облігацій підприємства.

       2.   Визначення цілей залучення облігаційної  позики.

       3.   Оцінка власного кредитного рейтингу.

       4.   Визначення обсягу емісії облігацій.

       5.   Визначення умов емісій.

       6.   Оцінка вартості облігаційної  позики.

       7.   Визначення ефективних форм андерайтингу.

       8.   Формування фонду погашення облігацій. 

2.6 Управління залученням товарного (комерційного) кредиту 

       Товарний (комерційний) кредит, що надається  підприємствам у формі відстрочки платежу за поставлені їм сировину, матеріали або товари, одержує  все більше поширення в сучасній комерційній і фінансовій практиці. Товарний кредит, порівнюючи його із іншими джерелами формування позичкового  капіталу, має наступні переваги:

       1. Товарний кредит є найбільш  маневреною формою фінансування  за рахунок позичкового капіталу  найменш ліквідної частини оборотних  активів – виробничих запасів  товарно-матеріальних цінностей.

       2. Він дозволяє автоматично згладжувати  сезонну потребу в інших формах  залучення позикових засобів,  тому що більша частина цієї  потреби пов’язана із сезонними  особливостями формування запасів  сировини.

       3.  Даний вид кредитування не  розглядає поставлені сировину, матеріали і товари як майнову  заставу підприємства, дозволяючи  йому вільно розпоряджатися наданими  в кредит матеріальними цінностями.

       4. У даному виді кредиту зацікавлене  не тільки підприємство-позичальник,  але і його постачальники, тому  що він дозволяє їм збільшувати  обсяг реалізації продукції і  формувати додатковий прибуток. Тому товарний кредит у сучасній  господарській практиці надається  не тільки «першокласним позичальникам», але і підприємствам, що відчувають  деякі фінансові труднощі.

       5. Вартість товарного кредиту, як  правило, значно нижче вартості  фінансового кредиту.

       6. Залучення товарного кредиту  дозволяє скорочувати загальний  період фінансового циклу підприємства, знижуючи тим самим потребу  у фінансових засобах, що використовуються  для формування оборотних активів.  Це визначається тим, що даний  вид фінансових зобов’язань підприємства  складає переважну частину його  кредиторської заборгованості. Між  періодом обороту кредиторської  заборгованості підприємства за  товарними операціями і періодом  його фінансового циклу існує  обернена залежність.

       7. Він характеризується найбільш  простим механізмом оформлення  порівняно з іншими видами  кредиту, що залучається підприємством.

       Товарний  кредит має і визначені недоліки, основними з яких є:

       1. Цільове використання даного  виду кредиту носить дуже вузький  характер – він дозволяє задовольнити  потребу підприємства в позичковому  капіталі тільки для фінансування  виробничих запасів у складі  оборотних активів. Прямої участі  в інших цільових видах фінансування  даний вид кредиту участі не  приймає.

       2. Даний вид кредиту носить дуже  обмежений характер у часі. Період  його надання обмежується, як  правило, декількома місяцями.

       3. Порівняно з іншими кредитними  інструментами він несе в собі  підвищений кредитний ризик, тому  що за своєю суттю є незабезпеченим  видом кредиту. 

       Дані  переваги і недоліки товарного кредиту  повинні бути враховані підприємством  при використанні цього кредитного інструменту для залучення необхідних йому позикових засобів.

       У сучасній комерційній і фінансовій практиці виділяють такі основні  види товарного кредиту:

1. Товарний кредит з відсрочкою платежу за умовами контракту.
2. Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем.
3. Товарний кредит за відкритим рахунком.
4. Товарний кредит у формі консигнації.

       Політика  залучення товарного (комерційного) кредиту є частиною загальної  політики залучення підприємством  позикових засобів, що полягає в  забезпеченні максимального задоволення  потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позичкового  капіталу.

       Розробка  політики залучення підприємством  товарного (комерційного) кредиту здійснюється за такими основними етапами:

       1.  Формування принципів залучення  товарного (комерційного) кредиту  і визначення основних його  видів.

       2.   Визначення середнього періоду  використання товарного кредиту.

       3.   Оптимізація умов залучення товарного  кредиту.

       4.   Мінімізація вартості залучення  товарного кредиту.

       5.   Забезпечення ефективності використання  товарного кредиту.

       6.   Забезпечення своєчасних розрахунків  за товарним кредитом. 

2.7. Управління  внутрішньою кредиторською заборгованістю. 

       Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид використовуваних підприємством позикових засобів, що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішня кредиторська заборгованість характеризується такими основними  особливостями:

       1. Внутрішня кредиторська заборгованість  є для підприємства безкоштовним  джерелом використовуваних позикових  засобів.

       Як  безкоштовне джерело формування капіталу, вона забезпечує зниження не тільки позикової його частини, але  і всієї вартості капіталу підприємства. Чим вище в загальній сумі використовуваного  підприємством капіталу частка внутрішньої  кредиторської заборгованості, тим, відповідно, нижче буде показник середньозваженої вартості його капіталу.

       2.  Розмір внутрішньої кредиторської  заборгованості, виражений у днях  її обороту, впливає на тривалість  фінансового циклу підприємства. 

       Чим вище відносний розмір внутрішньої  кредиторської заборгованості, тим  менший обсяг засобів підприємству необхідно залучати для фінансування своєї поточної господарської діяльності.

       3. Сума формованої підприємством  внутрішньої кредиторської заборгованості  безпосередньо залежить від обсягу  господарської діяльності підприємства, у першу чергу – від обсягу  виробництва та реалізації продукції.

       З ростом обсягу виробництва і реалізації продукції зростають витрати  підприємства, що нараховуються у  складі його внутрішньої кредиторської  заборгованості, а відповідно збільшується загальна її сума, і навпаки. Тому при  незмінному коефіцієнті фінансового  левериджу розвиток операційної  діяльності підприємства не збільшує його відносну потребу в кредиті  за рахунок росту позичкового  капіталу, що формується з внутрішніх джерел.

       4.  Прогнозований розмір внутрішньої  кредиторської заборгованості за  більшістю видів носить лише  оцінний характер.

       Це  пов’язано з тим, що розміри багатьох нарахувань, які входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, не піддаються точному кількісному  розрахунку в зв’язку з невизначеністю багатьох параметрів майбутньої господарської  діяльності підприємства.

       5. Розмір внутрішньої кредиторської  заборгованості за окремими її  видами і по підприємству в  цілому залежить від періодичності  виплат (погашення зобов’язань)  нарахованих засобів. 

       Періодичність цих виплат регулюється державними нормативно-правовими актами, умовами  контрактів із господарськими партнерами і лише незначна їх частина –  внутрішніми нормативами підприємства. 

       Управління  внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, обумовлений  її видами. Основними видами внутрішньої  кредиторської заборгованості, що є  об’єктами управління на підприємстві, є:

       1.  Заборгованість з оплати праці.

       2. Заборгованість з відрахувань  у позабюджетні фонди соціального  страхування, медичного страхування,  пенсійний.

       3.   Заборгованість з перерахувань  податків у бюджети різних  рівнів.

       4. Заборгованість з перерахувань  внесків на страхування майна  підприємства.

       5. Заборгованість з перерахувань  внесків на особисте страхування  персоналу.

       6.    Заборгованість за розрахунками  із дочірніми підприємствами.

       7. Інші види нарахувань у складі  внутрішньої кредиторської заборгованості  підприємства.

       Основною  метою управління внутрішньою кредиторською  заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати  засобів, що входять у її склад.

       З урахуванням розглянутої мети управління внутрішньою кредиторською заборгованістю на підприємстві будується за такими основними етапами:

       1. Аналіз внутрішньої кредиторської  заборгованості підприємства у  попередньому періоді.

       2. Визначення складу внутрішньої  кредиторської заборгованості підприємства  в майбутньому періоді.

       3. Установлення періодичності виплат  за окремими видами внутрішньої  кредиторської заборгованості.

       4. Прогнозування середньої суми  нарахованих платежів за окремими  видами внутрішньої кредиторської  заборгованості.

       5. Прогнозування середньої суми  і розміру приросту внутрішньої  кредиторської заборгованості по  підприємству в цілому.

       6. Оцінка ефекту від приросту  внутрішньої кредиторської заборгованості  підприємства в майбутньому періоді.

       7. Забезпечення контролю за своєчасністю  нарахування і виплати засобів  у розрізі окремих видів внутрішньої  кредиторської заборгованості [13]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.  ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ ПІДПРИЄМСТВА В ПОЗИЧКОВОМУ КАПІТАЛІ.

3.1. Фактори, що визначають потребу підприємства в позичковому капіталі.

 

       Структура джерел фінансового забезпечення впливає  на балансування між фінансовою стійкістю  і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового левериджу існує цілком певна залежність між часткою позикових засобів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових ресурсів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток).

       З підвищенням частки позикових ресурсів знижується фінансова стійкість  підприємства. Кожен керівник має  вибирати між можливістю підвищити  рентабельність власного капіталу і  погіршенням фінансової стійкості  підприємства. Загальна тенденція в  плані планування обсягів залучених  ресурсів на сьогодні така, що керівники  підприємств радше ідуть на збільшення фінансової стійкості підприємства, аніж на високі ризики, які пов’язані  з можливістю отримання високих  прибутків.