Позичковий капітал

ВСТУП 

       Актуальність  теми. В умовах ринкової економіки  ефективність діяльності підприємств  у довгостроковому періоді, високі темпи їхнього розвитку, підвищення конкурентоздатності в значній  мірі визначаються рівнем використання фінансових ресурсів. В даний час  їм досить складно розраховувати  на якісну виробничу і торгову  діяльність без залучення позикових  коштів. Маючи у своєму розпорядженні  кошти кредиторів, підприємство повинне  забезпечити не тільки додаткове  одержання прибутку, збереження і  зворотність грошей, але й ліквідність  його активів в цілому. Тому одним  з найважливіших напрямків фінансової політики підприємства на сучасному  етапі є формування стратегії  підвищення ефективності використання позикових коштів, що повинна бути спрямована на забезпечення високих  темпів зростання прибутку, мінімізацію  комерційних ризиків, забезпечення необхідної ліквідності підприємства.

       Використання  позикових коштів на підприємствах  до 90-х років найчастіше розглядалося з позиції забезпечення умов для  виконання ними державних планових завдань. Такої точки зору дотримувалася  більшість провідних економістів  того часу, у тому числі Н.Д. Барковський, В.А. Зайденварг, П.І. Новосьолов, А.М. Чебланов, І.І. Шрайбер, і багато інших. Пізніше, тобто з початком трансформації  економіки, думки економістів з  даної проблеми змінилися і позикові кошти стали розглядатися з позиції  підприємства як об'єкта економіки, що бажає одержати максимальний економічний  ефект від своєї діяльності. Такі вчені, як М.І. Баканов, В.В. Петров,  О.С. Стоянова, і багато інших, при аналізі  й оцінці ефективності використання позикових коштів в основному  використовують систему розрахунку різних коефіцієнтів. Такий підхід має недоліки і повною мірою не може бути застосований для економіки  трансформаційного періоду України, тому що нормальні значення більшості  коефіцієнтів у світовій практиці, для підприємств України є  завищеними чи заниженими. І як наслідок, або обмеження значень коефіцієнтів повинні бути змінені, або в коефіцієнти  повинні вноситися корективи. Дуже важлива для всіх підприємств  проблема планування залучення і  використання позикових коштів у  дослідженнях сучасних економістів  часто опускається.

       Актуальність  планування залучення позикових  коштів в оборот підприємств, висока залежність кінцевих результатів діяльності від їхнього використання, недостатня розробленість теоретичних і  методичних положень з аналізу, оцінки і прогнозування ефективності використання позикових коштів на підприємствах  обумовила вибір теми роботи.

       Мета  і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз теоретичних основ із залучення й ефективного використання позикових коштів на підприємствах.

       Для досягнення поставленої в роботі мети поставлені такі задачі:

• розкрити сутність та провести класифікацію позикових коштів підприємства;
• визначити фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі;
• обґрунтувати потребу підприємства в позиковому капіталі в майбутньому.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ПОНЯТТЯ І  СТРУКТУРА ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ.

 

       Позичковий  капітал − це капітал, який приносить доход у вигляді процента.

       Як  відомо, в процесі обігу капітал  виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал  постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття  «грошовий капітал». У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

       Позичковий  капітал як різновид грошового капіталу можна виразити формулою:   Г  − Г¢, де Г¢ = Г + DГ. Ця формула визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г¢) − приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г). Розглядаючи формулу складається враження, що гроші функціонують за принципом «гроші роблять гроші» тобто, що гроші самі-собою мають властивість приносити прибуток. Насправді, позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового капіталу виразити формулою: Г − Т…В…Т¢ − Г¢, то її крайні елементи (Г та Г¢) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей − гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої) вартості [1].

       Позичковий  капітал характеризується такими ознаками:

       1. Позичковий капітал − це капітал − власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо − підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал − власність і капітал функцію:

• власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;
• капітал − функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника ¾ підприємця у вигляді підприємницького доходу.

       2. Позичковий капітал − специфічний товар. Позичковий капітал − це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

       Гроші, як відомо, за своєю природою не є  капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання  прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі  свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає  у своїх розмірах − приносить прибуток.

       3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику − тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч − від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики − від кредитора до позичальника, а при її погашенні − від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

       Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове  користування підприємцеві з метою  отримання прибутку у вигляді позичкового процента [2].

       Позичковий  фінансовий капітал підприємств  може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

       Перша група – зовнішні джерела позикових  коштів. Ця група джерел складається  з двох підгруп – зовнішні довгострокові  й зовнішні короткострокові джерела  позикового фінансового капіталу.

       Зовнішні  довгострокові позикові кошти:

1.  Довгострокові  кредити.

2.  Довгострокові облігаційні позики банків.

3.  Довгострокові кредити й позики небанківських фінансових установ.

4.  Довгострокові державні цільові кредити.

5.  Фінансовий лізинг.

6.  Довгостроковий податковий кредит і пільги.

       Зовнішні  короткострокові позикові кошти:

1.  Короткострокові кредити банків.

2. Короткострокові кредити й займи небанківських фінансових установ.

3.  Короткостроковий товарний (комерційний) кредит.

4.  Короткостроковий податковий кредит.

       Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують  зовнішні довгострокові фінансові  ресурси і, у першу чергу, довгострокові  облігаційні позики, довгострокові  банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно  використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

       Зовнішні  короткострокові позикові фінансові  ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового  капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити  і товарний (комерційний) кредит.

       Друга група – внутрішні джерела  позикових коштів, до яких входять  позикові фінансові ресурси, що утворюються  за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань.

       Внутрішні довгострокові позикові кошти:

       1.  Відстрочена та прострочена заборгованість за майно в оренді.

       2.  Реструктуризований борг за кредитами й позиками.

       3. Довгострокові кредити й позики небанківських фінансових установ.

       4. Відстрочена та прострочена заборгованість за облігаційними позиками.

            5.  Відстрочена податкова заборгованість.

       6.  Інші внутрішні довгострокові позикові кошти

       Внутрішні короткострокові позикові кошти:

       1.  Короткострокові кредити й позики не сплачені у строк.

       2.  Короткостроковий товарний кредит, не сплачений у строк

       3. Внутрішня й зовнішня кредиторська заборгованість, строк сплати якої не настав.

       4.  Прострочена внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість.

       При нормальній ринковій економіці обсяг  таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового  і короткострокового фінансового капіталу [3].

       Залежно від строків виконання зобов'язань  вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

       Згідно  з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

       Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу.

       До  складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо