Дивідендна політика підприємства і структура капіталу

Розглянуті теорії пов'язані між  собою і спрямовані, з одного боку, на підвищення дивідендних виплат акціонерам, а з іншого – на отримання додаткових коштів для фінансування поточної і інвестиційної діяльності корпорацій.

 

 

Висновок

Отже, політика виплати дивідендів має на увазі прийняття рішення про виплату прибутку фірми акціонерам або її реінвестуванні; це рішення може вплинути на ціну акцій фірми як сприятливим, так і несприятливим чином. Ключові чинники, що визначають дивідендну політику фірми, перераховані нижче.

Вибір політики дивідендів включає в себе розв'язання наступних питань:

1. Яка частка прибутку повинна бути виплачена як дивіденди в середньому протягом певного періоду?

2. Чи повинна фірма забезпечувати стабільне зростання дивідендів?

3. Чому повинен бути рівний розмір поточного дивіденду на акцію?

Міллер і Модільяні розробили теорію ірелевантності дивідендів, яка стверджує, що дивідендна політика фірми не впливає ні на вартість фірми, ні на ціну її капіталу.

Теорія "синиці в руках", запропонована  Гордоном і Лінтнером, стверджує, що вартість фірми буде максимізуватися при високій частці виплати дивідендів, тому що інвестори віддають перевагу реальним дивідендам потенційному прибутку від приросту капіталу в зв'язку з їх меншою ризиковість.

Теорія податкової диференціації, що відстоюється Літценбергером і Рамасвамі, свідчить, що вартість фірми максимізується при низькій частці виплати дивідендів, оскільки інвестори виплачують менші податки на прибуток від приросту капіталу, чим на дивіденди.

Оскільки емпірична перевірка  цих трьох гіпотез не дозволила  прийти до певних висновків, вчені просто не можуть дати менеджерам корпорацій скільки-небудь точного висновку про вплив змін в політиці дивідендів на ціни акцій і капіталу. Тому визначення оптимальної політики виплати дивідендів надзвичайно утруднене.

Політика виплати дивідендів повинна відображати також інформаційний (сигнальний) зміст і ефект клієнтури. Гіпотеза інформаційного змісту стверджує, що інвестори розглядають зміну дивідендів як сигнал про майбутні прибутки, що прогнозуються керівництвом фірми. Ефект клієнтури дозволяє передбачити, що будь-яка фірма залучає до себе тих інвесторів, яким подобається її політика виплати дивідендів, і, отже, будь-яка зміна цієї політики приводить до зміни складу акціонерів.

Стратегія високої частки виплати  дивідендів може зменшити агентські витрати, оскільки вона змушує фірму частіше виходити на ринки капіталу і відповідно періодично зазнавати перевірок "ззовні".

На практиці більшість фірм старається дотримуватися політики виплати  дивідендів, що постійно збільшуються. Цей підхід забезпечує інвесторам стабільні  надійні прибутки і, якщо вірна сигнальна теорія, дає інформацію про очікуване керівництвом зростання прибутку.

Більшість фірм застосовують модель виплати дивідендів за залишковим принципом, яка дозволяє фірмі задовольняти свої потреби у власному капіталі за рахунок нерозподіленого прибутку.

План реінвестування дивідендів дозволяє акціонерам автоматично перелічувати дивіденди на придбання додаткових акцій своєї фірми. Подібні плани користуються популярністю серед тих інвесторів, які не потребують отримання поточного прибутку, оскільки вони дозволяють акціонерам придбавати додаткові акції без виплати звичайних брокерських комісійних.

При визначенні політики виплати дивідендів менеджери враховують і інші чинники, наприклад юридичні обмеження, інвестиційні можливості, доступність і ціну інших джерел, податки.

Під структурою капіталу розуміють  співвідношення між власним і  позичковим капіталом. Власний і  позичковий капітал мають певну  відмінність, яка випливає з різного  рівня дохідності останніх і рівня  ризику для власників цього капіталу (що розглядалося вище).

Існує ряд теорій, що визначають можливості оптимізації структури капіталу.

 

 

Література

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 692  с.
2. Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. – К.: Знання, 1999. – 362 с.
3. Бойчик М.І., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.
4. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. СПб.: Экономическая школа, 1998. Т. 1. – 497 с.
5. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996. –  788 с.
6. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. – К.: КНЕУ, 2000. – 392 с.
7. Глухов В., Бахрамов Ю. Финансовый менеджмент. – СПб: Питер, 1995.– 628 с.
8. Калина А. и др. Рынок ценных бумаг. – К.: МАУП, 1999. – 258 с.
9. Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси України. – 2000. – №2. – С. 58-63.
10. Крайник О.П., Клепикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – Львів: Інтелект, К.: Дакор, 2000. – 260 с.
11. Максимовский С.Д. Акционерные общества. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 473 с.
12. Нікбахт Е. , Гропеллі А. Фінанси / Пер з англ. – К.: Вік, Глобус, 1992. – 569 с.
13. Основы предпринимательской деятельности (Экономическая теория Маркетинг Финансовый менеджмент) / Под ред. В.М. Власовой. – М.: Финансы и статистика, 1994. – С. 372-465.
14. Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю. Осипова. – М.: Прогресс 1992. – 432 с.
15. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996.
16. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. – К.: Знання, 2001. – 462 с.
17. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.
18. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. – Луцьк: Ред. – вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 456 с.
19. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Знання, 1993. – 304 с.
20. Фінансова діяльність підприємства. – К.: Либідь, 1998. – 546 с.
21. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.

 

Додатки

Додаток 1

 

Графік граничної ціни капіталу "Dallas Oil"*

 

 

І – реінвестований прибуток – 60 дол., новий позиковий капітал – 40 дол., всього – 100 дол.; II – новий акціонерний капітал – 60 дол., новий позиковий капітал – 40 дол., всього – 100 дол.

* наведено за  [4, 461]

 

Додаток 2

 

Спільний аналіз графіків IOS і МСС "Dallas Oil"*

 

 

* наведено за [4, 462]

 

Додаток 3

 

Динаміка прибутку, грошового потоку і дивіденди "Chevron" в 1972-1992 рр. *

 

Рік	Дивіденди на акцію, DPS, дол.	Прибуток на акцію, EPS, дол.	Частка дивідендів в  прибутку, %	Сума грошового потоку на акцію, дол.	Частка дивідендів у  грошовому потоку, %
1972	0,73	1,61	45	2,72	27
1973	0,78	2,49	31	3,68	21
1974	0,96	2,86	34	4,36	22
1975	1,00	2,28	44	4,00	25
1976	1,08	2,59	42	4,22	26
1977	1,18	2,98	40	4,68	25
1978	1,28	3,24	40	5,06	25
1979	1,45	5,22	28	7,29	20
1980	1,80	7,02	26	9,26	19
1981	2,20	6,96	32	9,61	23
1982	2,40	4,03	60	7,35	33
1983	2,40	5,15	47	8,93	27
1984	2,40	4,94	49	9,00	27
1985	2,40	4,19	57	12,76	19
1986	2,40	2,63	91	9,86	24
1987	2,40	2,13	113	9,47	25
1988	2,55	4,86	52	11,97	21
1989	2,80	4,16	67	11,33	25
1990	2,95	6,02	49	13,75	21
1991	3,25	5,85	56	14,45	22
1992	3,50	6,55	53	15,70	22

 

* наведено за [4, 465]

 

 

Додаток 4

 

Вихідні дані для визначення рентабельності власного капіталу по двох підприємствах *

 

Показник	Підприємства
	"А"	"В"
1. Рентабельність активів, %	25	25
2. Пасив балансу, тис. грн.	70	70
У тому числі:
власний капітал	70	35
залучений капітал	–	35
3. Актив балансу, тис. грн.	70	70
4. Бухгалтерський прибуток, тис. грн.
(ряд. 1 × ряд. 3 : 100)	17,5	17,5

 

* наведено за [21, 269]