Аналіз депозитного портфелю ПАТ АБ «Укргазбанк»

• розміщувати у всіх приміщеннях, до яких мають доступ вкладники, інформацію про систему гарантування вкладів;
• надавати інформацію про види вкладів, що підлягають гарантуванню Фондом, обсяги і порядок їх відшкодування.

Учасникам (тимчасовим учасникам) забороняється використовувати  інформацію, що стосується гарантування вкладів, у рекламі з метою сприяння збільшенню загальної суми вкладів. Банк зобов’язаний обмежувати рекламу щодо гарантування вкладів з посиланням на участь у Фонді.

Положення про порядок  здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами розроблене відповідно до Цивільного кодексу України, Законів України “Про банки і  банківську діяльність”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок з доходів фізичних осіб”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, нормативно-правових актів Національного банку України та з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів. Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів [6]. Договором банківського вкладу (депозиту) може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення. Такі вклади (депозити) є умовними. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу. Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

• договором банківського рахунку;
• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;
• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і  фізичних осіб, обліковуються банками  на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. Додержання письмової форми договору є обов’язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником. Договори банківського рахунку та банківського вкладу (депозиту) визначають права, зобов’язання суб’єктів вкладних (депозитних) операцій (власників грошових коштів або банківських металів і банку) та інші умови, визначені Цивільним кодексом України, і мають бути підписані сторонами договору (уповноваженими ними особами). Договір, укладений з фізичною особою, скріплюється печаткою банку, а договір, укладений з юридичною особою, скріплюється печатками сторін. За договором банківського рахунку, укладеним з юридичною або фізичною особою, банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти або банківські метали, що їй надходять, виконувати розпорядження власника рахунку про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

За користування грошовими  коштами, що обліковуються на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом. Проценти сплачуються банком у розмірі, який установлюється в договорі банківського рахунку. Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов’язаний виплатити їх у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Грошові кошти на вкладні (депозитні) рахунки перераховуються юридичними особами з поточних рахунків і повертаються банками в безготівковій формі на поточні рахунки юридичних осіб. Банки можуть перераховувати грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи з її іншого вкладного (депозитного) рахунку, відкритого в цьому банку, лише в разі зміни банком порядку бухгалтерського обліку рахунку юридичної особи, пов’язаної із запровадженням банком процедури зміни рахунків клієнтів не за їх ініціативою, у випадках та в порядку, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України; зміною умов договору банківського вкладу (депозиту).

Нараховані проценти за вкладами (депозитами) юридичних  осіб відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) банки можуть перераховувати на поточний рахунок юридичної особи  або зараховувати на поповнення вкладу (депозиту). Проведення розрахункових операцій за вкладними (депозитними) рахунками юридичної особи забороняється, крім операцій, пов’язаних з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) відповідно до укладених договорів застави та законодавства України. Вимоги цього Положення щодо порядку залучення банками України вкладів (депозитів) за договорами банківського рахунку застосовуються до кореспондентських рахунків, якщо інше не встановлено законом.

Національний банк використовує нормативи обов’язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. За залишками коштів, що формують обов’язкові резерви, проценти не нараховуються. Зобов’язання щодо дотримання нормативів обов’язкового резервування коштів і порядку їх формування виникає в банків із часу отримання ними банківської ліцензії. Для всіх банків України установлюється єдиний порядок визначення і формування обов’язкових резервів. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків, та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Банки формують обов’язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку — юридичної особи з урахуванням усіх філій, за винятком філій банків, створених на території інших держав, що формують обов’язкові резерви відповідно до вимог, визначених чинним законодавством держави за місцезнаходженням філії [7].

Для всіх банків установлюється єдиний норматив обов’язкових резервів. Для спеціалізованих банків можуть установлюватися окремі нормативи обов’язкового резервування. Національний банк може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від:

• строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку);
• виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна, у тому числі в банківських металах);
• суб’єктів (юридичні, фізичні особи).

Формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці  України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку. Залежно від стану грошово-кредитного ринку і прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо:

• звітного періоду резервування;
• нормативів обов’язкового резервування;
• складу зобов’язань банку (об’єкт резервування), щодо яких установлюються нормативи обов’язкового резервування;
• обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку;
• порядку формування та зберігання коштів обов’язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку.

За умови встановлення порядку зберігання коштів обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку в Національному банку банк має щоденно на початок операційного дня протягом звітного періоду резервування дотримуватися вимог щодо обсягу залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку в розмірі, установленому Правлінням Національного банку України на відповідний період. Обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 100 процентів) до суми обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування.

1.3 Роль заощадження  населення у формуванні банківського  капіталу та розвитку економіки

У ринковій економіці  банківські установи виконують роль фінансових посередників, що дає змогу залучати великі суми вільних грошових капіталів і заощаджень, вкладаючи їх у різні види активів, які приносять дохід. Специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима. Залучення вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб і виплати процентів обходяться банку відносно дешево, оскільки, емісія власних цінних паперів або отримання кредитів на міжбанківському ринку є більш дорогими способами збільшення капіталу. Тому дослідження основних аспектів депозитного формування капіталу банку є одним із актуальних питань сьогодення.

Залучений капітал є  найбільшою частиною зобов'язань банку  – це кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Такі банківські операції називають депозитними, а саме залучення – депозитним.

Місце, яке займають залучені банками кошти на депозити серед  інших зобов’язань банку, можна  побачити на рисунку 1.3 (рис 1.3.).

Рис 1.3 Структура пасивів ПАТ АБ «Укргазбанк»

Як ми можемо побачити з даного малюнку найбільшу частку в пасивах банку займають кошти фізичних осіб та юридичних осіб. Їх сумарна кількість становить 75,6%. Ця цифра в 6 разів більша за частку статутного капіталу банку [17].

Депозити є важливим джерелом формування банківського капіталу. Однак їм притаманні певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів пов'язане зі значними маркетинговими дослідженнями, грошовими та матеріальними витратами банків. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. І нарешті, варто урахувати обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни загалом.

Проте, незважаючи на вади, притаманні депозитному формуванню капіталу, банки повинні не тільки використовувати та вдосконалювати існуючі інструменти залучення вкладів, а й приділяти більше уваги впровадженню нових, нетрадиційних для них операцій і послуг у депозитній діяльності. Ці операції і послуги сприятимуть подальшому розвитку та вдосконаленню залученого капіталу банків, дадуть їм змогу залучити нових клієнтів, диверсифікувати свої доходи через збільшення частки непроцентних доходів, підвищити якість обслуговування клієнтів, залучити в активний обіг грошові кошти, що перебувають на руках у населення, а також сприятимуть захисту від інфляції заощаджень і мінімізації ризиків, пов'язаних з їх збереженням.

Визначення ролі заощаджень у діяльності банків та вплив їх на розвиток економіки можна описати  такими пунктами.

По-перше, держава у  своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої спричинює негативні процеси в економіці. Банківська система в своїй монетарній політиці повинна виходити з того, що економічні межі її кредитної та інвестиційної діяльності визначаються національними заощадженнями. Порушення такої межі загрожує порушенням економічної рівноваги та інфляцією.

По-друге, звичайно заощадження  не дорівнюють запланованим інвестиціям, але постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, регулювальну роль на якому виконує процентна ставка. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то пропозиція грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями. І навпаки, якщо нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає. Використовувати заощадження для інвестицій тоді, коли їхня ефективність менша від ставки процента, неефективно. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента.

По-третє, заощадження, особливо домашніх господарств, — найважливіше джерело формування інвестицій, без яких стабільний соціально-економічний розвиток держави є неможливим. Щоб інвестиційний процес в економіці країни розвивався успішно, успішно та активно мають формуватися заощадження. Сприяння заощадженням має бути одним з пріоритетних напрямів економічної політики держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок заощаджень домашніх господарств. Тому необхідно забезпечити систему заходів для відновлення втраченої довіри населення до збереження коштів у банківських установах, зокрема запровадженням системи гарантування вкладів фізичних осіб.