Заробітна плата та її структкра

Зміст

Вступ

1 Основи побудови обліку  заробітної плати 

1.1 Економічний зміст заробітної  плати та завдання її обліку

1.2 Нормативно-правове регулювання  обліку праці та її оплати  в Україні

1.3 Форми і системи оплати  праці, що використовуються на  підприємстві 

2 Методика бухгалтерського  обліку заробітної плати

2.1 Порядок нарахування заробітної плати працівникам підприємства

2.2 Утримання із заробітної  плати

2.3 Порядок виплати заробітної  плати та депонованої заробітної  плати 

3 документальне оформлення  заробітної плати

4 Синтетичний та аналітичний  облік заробітної плати

5 Розрахунковий розділ

Висновки

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        1 ОСНОВИ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

        1.1 Економічний зміст заробітної плати та завдання її обліку

Згідно  із Законом України від 24.03.95 № 108/95 - ВР «Про оплату праці» Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір  заробітної плати залежить від складності і умов виконуваної роботи, від  професійно-ділових якостей робітника, результатів його праці і господарської  діяльності підприємства.

Держава здійснює регулювання оплати працівників  підприємства усіх форм власності і  господарювання шляхом установлення розміру  мінімальної зарплати, інших державних  норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці керівників державних  підприємств; працівників установ  та організацій, що фінансуються з бюджету; регулювання фондів оплати праці  робітників підприємств-монополістів, а також шляхом оподаткування  доходів працівників.

Мінімальна  заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану робітником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). 
Станом на 01.01.2013 рік  мінімальна заробітна плата становить 1147.00грн

Місячна заробітна плата робітника, який повністю відпрацював визначену  на цей період норму робочого часу і виконав свої трудові обов'язки (норми праці), не може бути нижча  установленого розміру заробітної плати. При цьому розмір з/ти установлюється і переглядається відповідно ст. 9, 10 Закону про оплату праці.

До  мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в  надурочний час, у важких шкідливих  умовах, на роботах з особливо природними географічними умовами, премії до ювілейних  дат, матеріальна допомога тощо.

Облік праці та заробітної плати є одним  із найважливіших розділів у всій системі обліку на підприємстві, тому до обліку праці та заробітної плати  ставляться конкретні завдання.

 

Найголовніші  із них - це:

• контроль за дотриманням розрахункової чисельності персоналу, за правильним застосуванням тарифних ставок, посадових окладів, діючих положень про оплату праці, за правильним обліком виробітку кожного робітника;
• здійснення розрахунків з персоналом підприємства з оплати праці (нарахування зарплати та інших виплат, сум утримання і видачі на руки) у встановлені строки
• своєчасне і правильне віднесення на собівартість продукції (робіт, послуг)суми нарахованої заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи;
• збирання і групування показників з праці та заробітної плати для складання необхідної звітності, а також для розрахунків з органами соціального страхування, органами соціального страхування на випадок безробіття, Пенсійним фондом.

Завдання бухгалтера підприємства полягає в тому, щоб:

• своєчасно затребувати необхідні документи для нарахування заробітної плати;
• правильно виконувати розрахунки (нарахування заробітної плати, утримання із неї, нарахування на соціальні заходи);
• включати нараховану суму до складу валових витрат підприємства;
• своєчасно здійснювати виплату заробітну плату тощо.

 

       1.2 Нормативно-правове  регулювання обліку праці та  її оплати в Україні

Питання законодавчого регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці, їх захист визначаються Конституцією України, міжнародно-правовими актами, Законами України «Про оплату праці», «Про колективні договори й угоди» та іншими законами.

Особливістю правового регулювання  оплати праці є те, що воно здійснюється широкою системою нормативно-правових актів, прийнятих органами різних рівнів, за участю трудових колективів і профспілкових організацій (колективні договори, угоди з соціально-економічних питань, положення про оплату праці й преміювання, прийняті на підприємствах).

Законом України «Про оплату праці» передбачено два види регулювання заробітної плати: державне та договірне.

Організація заробітної плати будується на принципах поєднання правового регулювання, що здійснюється державними органами в централізованому порядку з галузевим, регіональним і локальним регулюванням безпосередньо на підприємствах.

Основним напрямом вдосконалення  системи оплати праці є удосконалення  механізмів державного і колективно-договірного регулювання та досягнення оптимального співвідношення між цими двома видами регулювання.

В умовах ринкової економіки  пріоритетного значення надається договірному регулюванню заробітної плати. У багатьох зарубіжних країнах пряме централізоване встановлення заробітної плати застосовується лише для чиновників державного апарату і частково для працівників бюджетних галузей. Решта складає переважно сферу договірного регулювання.

Держава через механізм централізованого регулювання забезпечує єдині правові  засади оплати праці основної частини найманих працівників за такими напрямами:

• встановлення мінімальної заробітної плати;
• визначення її структури;
• впровадження певних форм оплати робочої сили;

         Закон України «Про оплату праці» визначає сферу державного

регулювання заробітної плати  найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається встановлення:

• розміру мінімальної заробітної плати;
• інших державних норм і гарантій оплати праці;
• умов і розмірів заробітної плати керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;
• умов і розмірів заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
• регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
• оподаткування доходів працівників.

          Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, що є

обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Стаття 3 Закону України «Про оплату праці» визначає її як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

 

Мінімальна заробітна  плата характеризується такими ознаками:

• вона передбачається лише для тих працівників, які виконали

встановлену норму праці  або робочого часу;

• вона є державною соціальною гарантією забезпечення мінімаль-

ного прожиткового рівня;

• нижче встановленого мінімального розміру заробітна плата не

може проводитись при  умові виконання норми праці. Відповідно до ч. З ст. З Закону України «Про оплату праці» у разі, коли працівникові, який виконав норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство проводить доплату до її рівня;

• до неї не включаються премії, доплати і надбавки, а також мате-

ріальні допомоги, перелік яких встановлений законом;

• вона є еквівалентом простої, некваліфікованої праці. Тобто працівник, який виконує кваліфіковану роботу, завжди буде отримувати заробітну плату більшу ніж встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати.

При визначенні розміру мінімальної заробітної плати враховуються:

• вартісна величина мінімального споживчого бюджету;
• загальний рівень середньої заробітної плати;

 

         -  продуктивність праці, рівень зайнятості та інші економічні умови. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижчою за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу, що представляє собою набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. А межа малозабезпеченості — це така величина середньодушового доходу, який забезпечує непрацездатному грома-дянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

При затвердженні мінімальної заробітної плати держава переслідує мету гарантувати працівникові мінімальний рівень, який не може бути пониженим ні особисто роботодавцем, ні угодою сторін, якщо працівник повністю відпрацював норму праці і виконав свої трудові обов'язки. Закон передбачає, що у разі, коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижча законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство проводить доплату до її рівня. Цим самим забезпечується гарантований рівень заробітної плати у розмірі не нижче мінімальної.

Розмір мінімальної заробітної плати береться до уваги також при формуванні тарифної сітки. Законодавством передбачено, що тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється у розмірі, не нижчому ніж визначений генеральною (галузевою) угодою. А оскільки цими угодами не можна встановлювати нижчі умови оплати праці, ніж це передбачено чинним законодавством, то зрозуміло, що тарифна ставка робітника першого розряду з урахуванням доплат, передбачених законодавством, не може бути нижчою за розмір мінімальної заробітної плати.

На державному рівні забезпечується також регулювання заробітної плати при відхиленні від тарифних умов. Такими умовами вважається виконання робіт, які не відповідають нормальним вимогам, встановленим законодавством про працю, колективним чи трудовим договором.

Як компенсацію за роботу при відхиленні від нормальних умов праці законодавство передбачає відповідні доплати понад тарифну ставку або посадовий оклад. Такі доплати є своєрідними гарантіями оплати праці, оскільки вони дозволяють диференціювати заробітну плату залежно від умов праці. Для працівників, які працюють на роботах з важкими, шкідливими та особливо шкідливими умовами праці у будівництві, встановлюється підвищена оплата праці.

До сфери державного регулювання віднесено також встановлення норм оплат праці: у надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, що мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Зокрема, у останньому випадку місячна заробітна плата працівника не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки (окладу).

Держава гарантує працівникам  молодшим 18 років при скороченій тривалості робочого часу виплату заробітної плати у такому ж розмірі, як дорослим працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, проводиться пропорційно відпрацьованому часу.