Вплив податків на процес формування прибутку підприємств

     Дослідження основ прибуткового оподаткування підприємств потребує визначення поняття «доход підприємства». З позицій оподаткування слід розрізняти валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації й матеріальними та прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо визначається як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.

     Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок роздержавлення й приватизації власності, розвитку економічної самостійності і самофінансування суб'єктом управління фактично став трудовий колектив. Оскільки нормування заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається - розмивання чітких меж між фондом оплати праці й прибутком. Регулювання пропорцій між фондом оплати праці й прибутком — найважливіша сфера економічних відносин. В економіці розвинутих зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання та нагромадження досягається, через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потрібні спеціальні важелі, які підтримували б дані пропорції на підприємствах, хоча опосередковано це досягається через різні ставки оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

     Отже, на мою думку, податкове навантаження при оподаткуванні цих доходів повинно бути меншим, ніж при оподаткуванні доходів громадян. Це треба мати на увазі при визначенні ставок податку на прибуток (доход). Останні необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподаткування не завдавало би перешкод виробництву й не гальмувало його розвиток. У противному разі податок на прибуток (доход) втрачає роль регулюючого інструменту.

     В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий досвід показує, що при встановленні більш чітких відносин власності об'єктом оподаткування стає прибуток. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах майнове, і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

     Головною  перевагою прибуткового оподаткування  є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку (доходу). Ніякі інші податки, в тому числі  і прямі, не мають такої  залежності від кінцевих результатів  діяльності суб’єктів господарювання і громадян, як податки на прибуток.

     Податок на прибуток – це прямий податок, що сплачується юридичними чи фізичними  особами з їхнього доходу.

     Згідно  з затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 5.03.2008р. №158, частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, та розміру відрахувань частини  чистого прибутку (доходу), визначеного  у Законі України «Про державний  бюджет України на 2008 рік та про  внесення змін до деяких законодавчих актів України».

     Державними  підприємствами енергетичної галузі чистий прибуток, з якого розраховується та сплачується частина чистого  прибутку (доходу), зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної  складової тарифу), що спрямовується  на реалізацію інвестиційних проектів згідно з рішенням Кабінету Міністрів  України. Державними підприємствами електроенергетичної галузі, фінансування яких здійснюється в межах кошторису, що затверджується НКРЕ, відрахування частини чистого прибутку (доходу) провадяться із суми перевищення фактично отриманих кошторисних доходів над фактично здійсненими кошторисними видатками у звітному періоді. Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово – господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств. Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої ДПА, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємств. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств. Сплачена відповідно до цього Порядку частина чистого прибутку (доходу) зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державного казначейства[38].

     Відповідно  до п.16.11 ст. 16 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» (далі  - Закон про прибуток) нерезиденти, що проводять діяльність на території України через постійне представництво, ведуть бухгалтерський облік та звітність згідно з законодавством України, щоквартально подають податковим органам за місцезнаходженням постійного представництва декларацію про прибуток, одержаний із джерел в Україні, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за формою, встановленою центральним податковим органом[14].

     У 2009 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2009 року №184, сплачувати до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу) будуть лише державні та казенні  підприємства.

     Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається такими підприємствами відповідно до форми розрахунку, затвердженої ДПА  України, та відображається у декларації з податку на прибуток підприємства. Сплата частини чистого прибутку (доходу) провадитиметься наростаючим  підсумком до Держбюджету України  або місцевих бюджетів у строки, встановлені для сплати податку  на прибуток підприємств, на підставі даних щоквартальної фінансово  – господарської діяльності у  розмірі 15% чистого прибутку. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної  податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку  на прибуток підприємства, а саме протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного періоду[29].

     В контексті Закону України «Про порядок  погашення зобов’язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон) податкова декларація є документом, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюються нарахування  та сплата податку, збору (обов’язкового  платежу). Пунктом 5.1 ст.5 цього Закону визначено порядок узгодження платником  податків сум податкових зобов’язань, визначених  у податковій декларації, який, зокрема, передбачає право платника податків з метою виправлення  самостійно виявлених у відповідному податковому періоді помилок  у показниках раніше поданої податкової декларації, на подання уточнюючого  розрахунку. При цьому платник  податків має право не подавати такий  розрахунок, якщо такі уточнені показники  зазначаються ним у складі податкової декларації за будь – який наступний  податковий період, протягом якого  такі помилки були самостійно виявлені.

     У разі здійснення правопорушень у  сфері господарювання учасники господарських  відносин несуть господарсько-правову відповідальність до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених Господарським кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовують такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно – господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин на відміну від адміністративно – господарських санкцій, які застосовуються уповноваженими органами державної влади органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання за порушення ними правил проведення господарської діяльності.

     РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОДАТКІВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

     2.1 Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність підприємств

     Податок –  це сплата послуг держави за забезпечення громадянських прав та свобод громадянам країни. Непрямі податки складають основну частину податкового тягаря підприємств, а також є основним джерелом надходжень у державний бюджет. В умовах сьогодення в Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір, податок на додану вартість (ПДВ) та мито. Під акцизним збором розуміємо непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Акцизний збір – це непрямий податок, який встановлюється на високорентабельні і монопольні товари і включається в їхню ціну. Податок на додану вартість − це універсальний акциз, що утримується у ціні всіх товарів і стягується залежно від величини їхнього обороту, тобто від виторгу за реалізацію. Податок на додану вартість − це податок, що являє собою вилучення в бюджет частини приросту вартості, створеної в процесі виробництва. Цей податок був запроваджений в Україні в 1992 році і разом з акцизним збором замінив податок з обороту та податок з продажу. Мито – це непрямий податок, який стягується з товарів, які переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і які включаються в ціну товарів і сплачуються за рахунок кінцевого споживача.

     Непрямі податки, так як і прямі податки, мають свої переваги і недоліки. Відзначимо деякі з них. Серед  переваг непрямих податків можна  виділити наступні:

     1) Організаційні  − для непрямих податків характерна простота сплати й регулярність надходження в бюджет.

     2) Бюджетні − оскільки непрямі  податки збільшують доходи держави  за рахунок росту населення  або його добробуту, то вони  більш вигідні для країн, що  прогресують в економічних відносинах.

     3) Поліцейські − податки впливають  на сукупне споживання шляхом  подорожання того або іншого  продукту.

     4) Політичні − прямі податки,  з позиції споживача, сплачуються  державі даром, непрямий же  податок завуальований у ціні  товару і якщо платник і  усвідомлює, що ціна збільшена  податком, проте однаково він  одержує замість необхідний продукт. 

     5) Економічні − для кінцевого  споживача непрямі податки зручні  тим, що  визначаються розміром  споживання, зручністю сплати в  часі, близькістю до місця внесення, відсутністю примусового характеру,  відсутністю втрати часу для  внеску, не вимагають нагромадження  певних сум. 

     До  недоліків непрямих податків можна  віднести наступні:

     1) Обтяження для багатосімейних  − фактично оплата податку  здійснюється главою родини, а  формується всіма членами родини. Прямі податки обкладають середню  податкоспроможність, непрямі ж  здійснюють принцип самооподаткування,  оскільки за допомогою непрямих  податків платник сам регулює  індивідуальну податкоспроможність. 

     2) Політичні − оскільки право  стягнення непрямих податків  майже ніколи не обговорюється. 

     3) Соціально-економічні − непрямі  податки падають на окремі  особи непропорційно їхнього  капіталу або доходу, надмірно  обтяжуючи низькооплачувані версти  населення. 

     4) Підприємницькі − непрямі податки  в умовах розвинених ринкових  відносин обмежують розмір прибутку  підприємництва, тому що в умовах  конкуренції не завжди можливе  підвищення ціни на величину  непрямих податків, особливо у  випадках підвищення ставок цих  податків.

     Слід  зазначити, що непряме оподаткування  суттєво впливає на діяльність підприємств, в більшій мірі на рівень цін. Відомо, що непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін. У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і ПДВ. Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих сумах з одиниці реалізованого товару, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції. ПДВ, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну. Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором. Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаються в ціну реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортованих. Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продукції. Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що включає ці непрямі податки. З прийняттям Закону України "Про податок на додану вартість" з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торгових націнок), отриманого підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється. Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загальної вартості (ціни) придбаних товарів і суми торгової націнки.