Управління фінансовими показниками діяльності підприємств

1) зростання  продуктивності праці як результат  економії живої та вречевленої  праці;

2) зниження  собівартості;

3) якість  продукції (роботи, послуг);

4) фондовіддача, тобто ефективність використання  виробничих фондів.

     Тому  ефективність підприємства більшою мірою характеризує узагальнюючий показник - рівень рентабельності. Рентабельність - це кількісна визначеність відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормативних оборотних фондів.

     Якісна  визначеність рентабельності - це відносини між підприємством і державою з ефективного використання фондів і розподілу прибутку. Неефективна податкова політика, кризовий стан економіки призвели до того, що сьогодні зарплата становить 20%, а то і 3-5% обсягу виробленого продукту. Тому справедливими є вимоги підняти цю частку до 65%. Адже за методикою 00Н на зарплату повинно відраховуватися 70% прибутку.

     Таким чином, з метою посилення стимулюючої  ролі прибутку в поліпшенні використання живої праці, підвищенні її продуктивності необхідно збільшити частку прибутку підприємств, яка використовується на доходи працівників.

     Принципи  розподілу валового доходу і прибутку

     Виходячи  з економічної природи прибутку, його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу  сукупного суспільного продукту і чистого продукту. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить заінтересованість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів.

     В умовах ринку механізм розподілу  прибутку має велике значення. У  ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього  залежить дієвість господарської самостійності  й самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу доходів. Волюнтаристський розподіл і перерозподіл доходів підприємств деформували інтереси працюючих, породили їхнє утриманське ставлення до результатів виробництва, що стало однією з і причин глибокої економічної кризи. Так, за умов господарського розрахунку колективи підприємств могли вибирати один із двох принципів розподілу одержаного прибутку і валового доходу, але з дозволу вищого органу. Перший заснований на нормативному розподілі прибутку. З виручки від реалізації продукції підприємство компенсувало матеріальні затрати, амортизаційні відрахування, і за нормативом по відношенню до чистої продукції (розробленим вищестоящим органом) формувався фонд заробітної плати. Із загального прибутку, який утворювався після цього, згідно з встановленими зверху нормативами здійснювалися плата за ресурси та фонди, відрахування в бюджет і вищестоящим органам, виплата певного відсотка за кредит. Залишкова частина прибутку використовувалася на формування фондів економічного стимулювання (за нормативами) - розвитку виробництва, науки й техніки, соціального розвитку, матеріального заохочення.

     Другий  принцип на відміну від першого  базувався на нормативному розподілі  валового доходу. Тут початковим, базовим  був валовий доход, який утворювався після відшкодування з виручки від реалізації продукції матеріальних затрат. З валового доходу здійснювалися всі розрахунки за нормативами зверху: плата за фонди, ресурси; відрахування у бюджет і вищестоящому органу; відсоток за кредит. Залишкова сума утворювала госпрозрахунковий доход підприємства. З нього формувалися за нормативами фонди - розвитку виробництва, науки й техніки, соціального розвитку. Єдиний фонд оплати праці (замість самостійних фондів зарплати і матеріального заохочення) утворювався як залишок госпрозрахункового доходу підприємства. Слід зазначити, що адміністративно-командна система управління економікою призвела до формального впровадження цих принципів у життя. Розподіл прибутку й валового доходу за різними нормативами з центру ще більше зміцнив державну власність, звузив можливість участі трудових колективів у ефективному її використанні.

     Входження підприємств у ринкові відносини  вимагає докорінної зміни механізму  розподілу доходів відповідно до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахувань від прибутку в держбюджет. Так, до 01.01.1997 р. згідно із Законом України "Про систему оподаткування" прибуток підприємств у межах граничного рівня рентабельності оподатковувався за ставкою 35%. Ця цифра навіть дещо нижча, ніж у високорозвинутих країнах світу, де аналогічний показник - 37,0-53,4%.

     Сьогодні  складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових відносин. На підприємствах самостійно формуються і використовуються два фонди економічного стимулювання: фонд споживання і фонд нагромадження. Повний обсяг фонду споживання складається з таких елементів (витрат у грошовій та натуральній формах):

1) фонд  оплати праці: а) фонд основної  заробітної плати; б) фонд додаткової заробітної плати;

2) грошові  виплати й заохочення (витрати  підприємства на надання матеріальної  допомоги, трудових та соціальних  пільг працівникам);

3) доходи (дивіденди, відсотки), виплачені  за акції трудового колективу  і вклади членів колективу акціонерного товариства у майно підприємства (установи, організації), доходи від пайової участі у діяльності спільних підприємств, оренди окремих категорій майна.

     Фонд  нагромадження використовується на виробничий і соціальний розвиток підприємства. 
 
 
 
 

Розділ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВИХ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН. 
 
 

3.1.Напрями  удосконалення управління  фінансовими показниками  діяльності підприємств. 

     Поглиблення економічних реформ в Україні  переконує в тому, що багато з яких негативних наслідків становлення ринкових відносин були б подолані чи проявились би не так гостро в разі теоретичних обґрунтувань етапів, шляхів і форм кардинальних зрушень як в економічній системі країни в цілому, так і в діяльності кожного окремого підприємства зокрема. Відсутність таких розробок зумовлює непродумані дії підприємств щодо ведення своєї фінансово-господарської діяльності, їх непослідовність, суперечливість.

     Формами прояву фінансової нестабільності є  низка явищ, які взаємопов’язані між собою, та, безперечно, впливають на фінансові показники діяльності підприємства. Динаміка кожного з них, окремо від інших, не завжди свідчить про позитивні чи негативні моменти у діяльності підприємства, оскільки може викликатись чи навіть провокуватись суб’єктивними обставинами. Тому, особливої актуальності набуває проблема розробки комплексного підходу до управління фінансовими показниками діяльності підприємства як у поточному, так і в перспективному періодах.

     Проблемам оцінки та аналізу окремих фінансових показників діяльності підприємства присвячена значна кількість науково-практичних розробок вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків. Зокрема таких авторів, як: І.О.Бланк, Л.О.Лігоненко, М.С.Абрютіна, О.С.Стоянова, Н.М.Крейніна, В.В.Ковальов, Дж.К.Ван Хорн, І.Ф.Брігхем, І.Т.Балабанов, Р.Брейли, С.Майерс, А.М.Поддєрьогін, Л.М.Докієнко, Н.А.Гринюк та інших. Тоді як комплексних методик, які б враховували всі аспекти на напрями діяльності підприємства і показники, які їх характеризують в тому чи іншому періоді, майже не існує. А ті методики, які розроблені, як правило, стосуються або окремого напряму діяльності, окремого об’єкта управління (складової фінансового стану), або носять регіональний чи галузевий характер.

     Нехтування  проблемами формування та ефективного управління фінансовими показниками діяльності, ігнорування світовим досвідом управління ними на рівні господарюючого суб’єкту може надто дорого коштувати підприємству. Виникнення проблеми у цьому напрямку може призвести не тільки до збитків, що зменшує поточний фінансовий результат господарювання, але й до більш вагомих наслідків – втрати іміджу та конкурентних переваг, періодичної або стійкої неплатоспроможності, часткової або повної втрати власного капіталу і навіть банкрутства підприємства.

     Метою управління фінансовими показниками  діяльності підприємства, на думку  автора, є отримання ключових параметрів, які дають об’єктивну  та всебічну оцінку його фінансово-господарської  діяльності і фінансового стану, дозволяють визначити не лише конкретні шляхи покращення організації фінансової роботи на підприємстві, але й забезпечити інвестиційну привабливість та конкурентоспроможність на ринку.

     На  наш погляд, подоланню проблем  фінансово-господарської діяльності та управління фінансовим станом буде сприяти введення в практику і забезпечення дієвості механізму комплексного управління  фінансовими показниками діяльності підприємств. При цьому одним з головних завдань є підвищення точності, гнучкості та оперативності управління ними.

     Зазначимо, що у цьому напрямку проводиться досить багато наукових досліджень, але процес створення та використання методів моделювання при управлінні фінансовими показниками діяльності підприємств відбувається досить повільно. Безперечно цьому, в першу чергу, сприяють: широке застосування адміністративних методів управління фінансово-господарською діяльністю на більшості вітчизняних підприємств, відсутність єдиної методики управління та інструментарію моделювання фінансових показників.

     Для подальшого удосконалення управління фінансовими показниками діяльності підприємств першим кроком має стати зміна інформаційної бази. Саме на розробку комплексного підходу до управління фінансовими показниками діяльності підприємств і необхідно звернути головну увагу.

Головними завданнями на даному етапі повинні бути:

а) обґрунтування  методологічних засад управління фінансовими  показниками діяльності підприємств,

б) визначення критеріїв обґрунтування фінансових показників діяльності підприємства;

в) дослідження  існуючої практики управління фінансовими показниками діяльності підприємств у розрізі головних результативних показників, показників фінансової стійкості та інвестиційної привабливості;

г) визначення шляхів удосконалення управління фінансовими  показниками діяльності підприємств.

     Слід  зазначити, що дослідження управління фінансовими показниками діяльності підприємств за традиційною схемою не дає повної, чіткої картини їх фінансово-економічного стану і  саме тому постає необхідність проведення комплексного їх аналізу та створення  його єдиної системи.

     Шляхи вдосконалення управління фінансовими  показниками діяльності підприємств  пропонується  здійснювати за двома  напрямками:

1. Удосконалення інформаційної бази та модифікація і поглиблення  аналізу та оцінки результативних показників. При цьому пропонується поєднати два види аналізу: статичний та динамічний, що дасть змогу отримати об’єктивну оцінку фінансового стану підприємств. Тобто, це дасть змогу оцінити фінансово–економічний стан підприємства не на певну дату, а за певний проміжок часу, а отже, ми зможемо проаналізувати всі фінансові показники діяльності підприємств у динаміці.

2. Зміна значущості розрахункових показників – рентабельності, фінансової стійкості, платоспроможності.

     Це, в кінцевому підсумку, дасть змогу  взаємопов’язати та комплексно, системно оцінити фінансово-економічний стан підприємства.

     Як  відомо, оцінку фінансового стану  можна об’єктивно здійснити не через  один, нехай найважливіший, фінансовий показник, а тільки за допомогою  комплексу, системи фінансових показників, що детально і всебічно характеризують діяльність підприємства з усіх сторін. Саме тому, варто розробити певний перелік груп фінансових показників, які слід розглядати згідно тієї чи іншої мети аналізу.

     Як  наслідок, виникає можливість змінити  підхід до аналізу та оцінки результативних показників. В якості базових показників пропонується використовувати наступну схему формування головного абсолютного фінансового показника – прибутку: маржинальний прибуток – прибуток за вирахуванням постійних витрат – чистий прибуток – нерозподілений прибуток за вирахуванням дивідендів, нарахованих акціонерам до виплати на акції, та витрат на благодійні потреби – залишок нерозподіленого прибутку звітного року – загальний залишок нерозподіленого прибутку звітного та минулих років.

     Відповідно  до змін інформаційної бази та порядку  утворення прибутку підприємств  пропонується для подальшого аналізу  використати показники рентабельності двох груп: група “А” – показники, що розраховуються на основі даних  видозміненого балансу, та група “Б” – розрахунок яких проводиться з використанням і балансу, і звіту про фінансові результати.

     Комплексний аналіз фінансово-економічного стану  підприємств на основі структурування їх балансу ми пропонуємо проводити  з використанням таких фінансових показників як: індикатор фінансово-економічної стійкості, індикатор платоспроможності, індикатор безпеки чи ризику. Поєднання трьох індикаторів дає змогу комплексно оцінити фінансовий стан підприємства та ступінь ефективності управління фінансовими показниками діяльності.