Управління фінансовими показниками діяльності підприємств

   Розглянемо  джерела фінансових ресурсів неприбуткових  установ і організацій.

   Бюджетні  установи і організації. Вони фінансуються або цілком за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, або на змішаній основі — через бюджетне фінансування, надання платних послуг, орендну плату, безповоротну фінансову допомогу, пасивні доходи (проценти, дивіденди, страхові виплати).

   Якщо  раніше майже всі витрати бюджетних  установ фінансувались з бюджету, то нині в умовах скорочення бюджетних  асигнувань ці установи мають змогу  за рахунок надання платних послуг — соціально-культурних, управлінських, інформаційних, з охорони громадського порядку тощо — отримувати додаткові фінансові ресурси. Переліки платних послуг, які можуть надавати заклади освіти, охорони здоров'я, архівні установи, бібліотеки та інші бюджетні установи, встановлює Кабінет Міністрів України. Додатковим джерелом фінансування для деяких установ стала орендна плата за здавання в оренду приміщень, обладнання, іншого майна.

   Бюджетні  установи та організації складають  фінансовий план на календарний рік  — єдиний кошторис доходів і видатків; його структура і зміст затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 164 від 16.02.98 і Положенням про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації. У дохідній частині єдиного кошторису зазначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, виділених на утримання установи на плановий рік, а також надходження з інших дохідних джерел (платні послуги, оренда тощо). У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальний обсяг витрат установи з розподілом їх за видами видатків, а також із зазначенням витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань і позабюджетних надходжень.

   Зазначеним  положенням передбачено, що перевищення  доходів над видатками позабюджетних  коштів необхідно спрямовувати насамперед на покриття дефіциту бюджетних асигнувань на заробітну плату працівників установи з нарахуванням на соціальне страхування, оплату витрат на господарське утримання установи. Тільки після фінансування цих невідкладних витрат кошти можна використовувати на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень та інші витрати другорядного характеру.

   Громадські  об'єднання. Основним джерелом фінансових ресурсів при створенні цих організацій є вступні та членські внески засновників. Напрямки використання надходжень визначаються метою і завданнями організації та закріплюються в її статуті.

   У процесі функціонування громадські об'єднання так само можуть отримувати доходи від платних заходів, діяльності заснованих ними підприємств, добровільних пожертвувань. Ці надходження згодом можуть стати основними джерелами фінансування видатків об'єднань, а частка членських внесків стає незначною.

   Усі надходження включаються в дохідну  частину фінансового плану громадських  об'єднань, а у видатковій частині  відображаються витрати, пов'язані  з основною діяльністю організації, утриманням працівників, приміщень, інші адміністративно-господарські витрати.

   Прибуток  підприємств, створених громадськими об'єднаннями, не звільняється від оподаткування, за винятком підприємств, створених  всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, де кількість працівників-інвалідів становить не менше як 50 % загальної чисельності працівників, а фонд оплати їх праці — щонайменше 25 % загальних витрат на оплату праці.

   Благодійні  організації та інші громадські фонди. Фінансові ресурси при створенні благодійних організації та громадських фондів формуються виключно за рахунок добровільних внесків підприємств, організацій, установ, окремих громадян. У процесі функціонування фонди можуть отримувати кошти за рахунок прибутку від виробничо-господарської діяльності створених ними підприємств, доходів від депозитних вкладів, заходів, що здійснюються на користь фондів (лотереї, концерти, аукціони, виставки-продажі тощо), платних послуг, видавничої та іншої діяльності.

   Напрямки  видатків залежать від мети створення фонду, що записано в його статуті. Видатки здійснюються відповідно до кошторису. За законом розмір витрат на утримання благодійної організації не повинен перевищувати 20 % її кошторису в поточному році.

Особливість використання власності громадських об'єднань, благодійних та інших фондів полягає в тому, що їх доходи або майно (за винятком кредитних спілок і пенсійних фондів) не підлягають розподілу між їх засновниками або учасниками і не повинні використовуватись для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника, посадових осіб (крім оплати їх праці).

    2.2. Затрати і доходи підприємства. 

    Собівартість  продукції 

    У процесі кругообороту й обороту  фондів в умовах ринку грошові  затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином:

1) матеріальні  затрати (без зворотних відходів - залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв);

2) витрати  на оплату праці; 

3) відрахування  на державне соціальне страхування; 

4) відрахування  на обов'язкове медичне страхування; 

5) амортизація  основних фондів, включаючи прискорену  амортизацію; 

6) інші витрати.

На основі цього групування затрат державні підприємства кожної конкретної

галузі  визначають статті витрат виробництва  і реалізації продукції при плануванні, обліку й калькуляції собівартості з урахуванням характеру й  структури виробництва. Стаття "матеріальні затрати" включає затрати на матеріали за цінами придбання, а також відсотки за кредит, який дає постачальник цієї продукції, націнки, надбавки, комісійні винагороди, виплачені постачальниками, витрати на транспортування, зберігання й доставку продукції силами сторонніх організацій. У статтю "інші витрати" включаються: відсотки за кредити банків, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати на відрядження, підйомні, плата за пожежну й сторожову охорону, витрати на гарантійний ремонт й обслуговування, оплата послуг зв'язку й обчислювального центру, плата за оренду, витрати на рекламу. При цьому дуже важливо "очистити" собівартість від невластивих її економічній природі елементів і їх оплати за рахунок прибутку. На практиці розрізняють:

1) цехову  собівартість - всі затрати на  виробництво, за виключенням загальнозаводських;

2) виробничу  (фабрично-заводську) - всі затрати  на виробництво без позавиробничих  затрат;

3) повну  собівартість - всі затрати, пов'язані  з виробництвом продукції і  послуг, і позавиробничі затрати (затрати на тару, упаковку, доставку продукції);

4) індивідуальну  собівартість - затрати на одиницю  окремих видів продукції.

     Усі підприємства визначають планову собівартість. Вона обчислюється на початку виробничого  циклу на основі нормативів, технологічних карт і т.п. при складанні виробничо-фінансового плану. Фактична (звітна) собівартість визначається на основі фактично зроблених витрат.

     При калькуляції продукції розрізняють:

прямі витрати - пов'язані з процесом виробництва (затрати на сировину і матеріали, зарплата основних виробничих працівників і т.д.). Вони відносяться на окремі види продукції;

непрямі витрати - пов'язані з роботою  підприємства в цілому (цехові й  загальновиробничі витрати).

     За  економічним змістом затрати  діляться на: основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

     Співвідношення (пропорціональність) елементів затрат у повній собівартості на виробництво  продукції характеризує структуру  собівартості. Ця структура на підприємствах  різних галузей неоднакова. Так, в  автомобільній промисловості частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів становить близько 50% усієї собівартості, тоді як, наприклад, на швейній фабриці у повній собівартості чоловічого костюму матеріальні затрати становлять 90%, витрати на утримання й експлуатацію обладнання - 1,1, а витрати на зарплату - 3,1%.

    Валовий продукт і валовий доход

    Валовий продукт підприємства - важливий показник, яким користуються для аналізу його економіки. Це - маса вироблених матеріальних благ і послуг у грошовому виразі за певний період (доба, місяць, квартал, рік і т.д.). Він створюється працею колективу, є його власністю і відображає обсяг затрат як живої, так і уречевленої праці у формі спожитих засобів виробництва й оплати праці. Валовий продукт, який перейшов від виробника до споживача і обмінений на гроші, є реалізованим продуктом.

    Реалізований  чистий продукт - це валовий доход  підприємства. Він складається із фонду оплати праці і чистого  доходу. Відрізок БВ - продукт для  себе. Для підприємства він приймає  форму зарплати, тобто затрат на оплату праці працюючих. Затрати на засоби виробництва і на оплату праці зливаються і утворюють грошові затрати підприємства на виробництво продукту (відрізок АБ). Відрізок ВГ - це частина вартості реалізованого підприємством продукту, яка приймає форму прибутку. Відрізок ВД - це частина прибутку, яка передається працюючим на підприємстві у формі додаткової зарплати. Відрізок ДГ - це частина прибутку, яка залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет, приймає форму "чистого прибутку" і надходить у повне розпорядження підприємства.

     Важливо підкреслити, що утворений із чистого  прибутку фонд розвитку державного підприємства не є його власністю. Це пояснюється  тим, що відповідно до ст. 37 і 38 Закону України "Про власність" результати господарського використання майна (продукція і доходи) належать власнику цього майна - державі. Отже, державне підприємство може тільки розпоряджатися цими результатами на правах повного господарського ведення. Із цієї частини прибутку підприємство щорічно виплачує працівникові відсотки (дивіденди) на цінні папери. Державний вплив на самостійний вибір напрямків використання чистого прибутку здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. 
Частина грошової виручки передається державі у вигляді податку на додану вартість, акцизного збору.

     Чистий  доход підприємства являє собою  різницю між вартістю продукції  за цінами її реалізації і повною собівартістю. Він є джерелом грошових нагромаджень підприємства і доходів держави. На підприємстві чистий доход виступає у формі прибутку, який є основним узагальнюючим показником ефективності його діяльності.

     У господарській практиці розрізняють  прибуток балансовий і чистий (розрахунковий). Балансовий прибуток - це різниця між  грошовою виручкою і повною собівартістю підприємства. Він складається з прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат на ці операції. У свою чергу, прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою у діючих цінах без податку на додану вартість і податку з продажу, акцизного збору й затратами на її виробництво і реалізацію.

     Позареалізаційні  доходи - це доходи від часткової  участі у спільних підприємствах, від здачі майна в оренду, дивіденди, відсотки, доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, які належать підприємству, і компенсації у вигляді економічних санкцій.

     Прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет, - це чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку передається у власність членів трудового колективу і може бути виплачена їм у вигляді акцій. За акціями кожний працівник одержує відсотки (дивіденди).

     Прибуток  виконує три функції: 1) синтетичної вартісної оцінки ефективності затрат праці, яка характеризує кінцевий узагальнюючий результат, одержаний у результаті синтезу (з'єднання) елементів затрат праці і виробництва; 2) розподільну; 3) стимулюючу. Ці функції випливають із суті прибутку й економічно взаємопов'язані між собою.

     Норма прибутку. Норма рентабельності

     Для визначення ефективності поточних витрат підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг) застосовують показник норми прибутку (ГГ).

     З 1 січня 1991р. як розрахунковий показник застосовується не товарна продукція, а реалізована. Тому маса прибутку від реалізації визначається як різниця між обсягом реалізованої продукції (без податку з обороту) і повною собівартістю реалізованої продукції (затрати на виробництво і реалізацію). З 1993 р. замість податку з обороту використовується показник податку на додану вартість і акцизи.

     Однак про ефективність виробництва лише за масою і нормою прибутку судити не можна. Потрібно враховувати систему  інтенсивних факторів, які впливають  на рух прибутку. Це: