Управління фінансовими показниками діяльності підприємств

 Визначальною  складовою економіки будь-якої країни є її фінансово-кредитна сфера, завдяки  якій реалізуються інтереси кожної людини, кожного суб'єкта господарювання та держави загалом. Більше того, саме через фінансову сферу діють економічні стимули. Потреби людини — стимул економічної діяльності, що забезпечує участь людини в господарських зв'язках. Оскільки економічний інтерес — форма усвідомлення потреб, то інтереси трактуються також як причини, що спонукають до економічної діяльності.

 Як  складне суспільне явище фінанси  наділені різними багатоплановими  сутнісними ознаками і формами прояву. Одна із найбільш наочних — грошова  форма. Саме гроші є квінтесенцією форм розподілу вартості створеного валового продукту, надають фінансам кількісного визначення та якісної суті. Проте не вся маса грошей є фінансами. Відмінність полягає, насамперед, в об'єктивній історичній потребі виникнення цієї категорії у розвитку суспільства. Якщо гроші є продуктом розвитку суспільного поділу праці й товарних відносин, то фінанси — продукт розвитку держави.

 На  рівні держави фінанси забезпечують належний рівень виконання нею своїх  конституційних функцій, що супроводжується  зростанням обсягів державних видатків. З удосконаленням системи державного устрою різко збільшувались видатки на оборону, захист певних інтересів, соціальну сферу, охорону навколишнього середовища, а також на економіку тощо.

 Значні  розміри державних видатків зумовили збільшення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Основним джерелом поповнення таких коштів стали податки — фінансова клітина, що виникла задовго до появи таких фінансових категорій, як бюджет, державний кредит, державний борг та ін.

 На  основі податку розвивається вся складна структура фінансів, особливо державних. Саме фінанси зумовлюють рух частин чистого доходу в грошовій формі, для якої характерний нееквівалентний обмін. У сфері фінансів дія закону вартості обмежується законодавчо встановленими нормами розподілу чистого доходу, що випливає із суспільних потреб. Перерозподільні важелі чистого доходу за допомогою фінансів значно оперативніші, не піддаються впливові закону вартості, а тому мають значно ширші можливості. Крім того, фінанси забезпечують узгоджену взаємодію нееквівалентного перерозподілу із системою економічного стимулювання.

 Враховуючи  те, що фінанси є вагомою інституційною  складовою економічної інфраструктури суспільства, а їх ознаки (грошова  форма, розподільний і перерозподільний статус) властиві всім сферам і ланкам господарського процесу, фінанси ототожнюють із грошовими потоками, що опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Фінанси — не лише невід'ємна зв'язкова ланка між створенням і використанням валового внутрішнього продукту, а також головний важіль конституційного впливу держави на розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту. Тому об'єктивно фінанси — епіцентр економічної, соціальної та міжнародної політики держави. Отже, чітко простежується фінансове наповнення базису структури відтворювальних процесів та їх надбудови — ланок управління фінансовою системою. Водночас господарські суб'єкти, формуючи грошові ресурси, перебувають у певних відносинах з контрагентами відтворювального процесу. Залежно від їхньої ролі в суспільному відтворенні (чи вони безпосередні учасники виробництва, чи лише здійснюють регулювання розподільними важелями) визначають належність або до базисних структур, або до надбудовчого каркаса.

 Отже, фінанси виражають відповідні грані  відтворювального процесу, кожна з  яких формується у процесі взаємодії  окремих елементів.

 Основними елементами фінансових відносин у техніко-економічних  зв'язках відтворювального процесу є забезпечення грошовими коштами, поглиблення спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрація та автоматизація.

 Організаційно-економічні відносини відтворювального процесу  потребують забезпечення грошовими  коштами процесу взаємодії маркетингової та управлінської діяльності як на мікро-, так і на макрорівні.

 При аналізі функціонування фінансів щодо економічної природи власності  слід вказати на обов'язкове забезпечення грошовими коштами різних галузей  суспільного відтворення та об'єктів привласнення.

 У сфері  міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів (держави, підприємств, громадян), виділяють наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу окремі автори звужено трактують міжнародні фінанси, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

 Теорія  та набутий досвід підтверджують, що під час трансформаційних процесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб'єктів, які умовно можна поділити на національно-державні та міжнародні. Так, національно-державні, як правило, циркулюють у межах території однієї держави без залучення іноземних суб'єктів, на основі національного законодавства, і є тільки внутрішньо-національними.

 Міжнародні  фінанси включають міждержавні  та транснаціональні кредитно-фінансові  відносини, для яких характерний  іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом  відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співробітництво з метою раціонального розміщення внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень.

 Отже, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державні й міжнародні фінанси. Хоча національно-державна форма є первинною щодо міжнародної, останню можна розглядати як вищу, досконалішу та краще системно структуровану. Проте це твердження є доволі дискусійним. Опосередкованість усіх економічних, культурних, спортивних та інших відносин у світових господарських процесах зумовлює об'єктивне існування фінансів, особливістю котрих, як економічної категорії, є грошова форма. Зростання зовнішньоекономічних зв'язків будь-якої країни, як засвідчує практика, базується на її* належності до певного регіонального економічного угрупування. Досвід західноєвропейської інтеграції, створення Європейського Союзу, впровадження євро вказують на те, що основи цих процесів закладено на мікрорівні у вигляді взаємовигідного співробітництва конкретних компаній, банків, фінансово-промислових груп, їхніх спільних інвестиційних проектів, спільних підприємств тощо.

 Активізація Європейського Союзу та налагодження світових взаємозв'язків, спрямованих  на вирішення глобальних проблем  людства, зумовлює формування принципово нової структури економічних, культурних, політичних та інших відносин, однак цьому перешкоджатиме функціонування традиційної структури фінансів.

 Фінанси як вартісний результат господарської  діяльності є в цілому узагальненим інтегрованим вираженням вартості. Розвиток інформаційних технологій, використання електронних носіїв економічних операцій дають змогу більше і ґрунтовніше здійснювати фінансове оцінювання, повніше використовуючи при цьому математичний апарат. Відображаючи результати ринкової конкуренції, фінанси дедалі більше сприяють вирішенню людських проблем, об'єднують різні економічні інтереси, що потребує регулювання, тобто втручання держави через фінансові агрегати в економічні процеси.

 Фінанси виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, котрі її відображають. Обслуговуючи насамперед систему економічних зв'язків щодо способу господарювання із властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподіл і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

 Отже, вітчизняна наука розглядає фінанси  як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їхні характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи.

     1.2 Загальне поняття фінансової діяльності підприємств. 

     Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст  їхньої фінансової діяльності.

     Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

     Вихід України з тривалої економічної  кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану  суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності. За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства.

     В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Ефективність діяльності кожного підприємства багато в чому залежить від повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів та правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. У цьому зв’язку для кожного підприємства важливу роль відіграє ефективна організація фінансової діяльності.

     Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового  забезпечення функціонування підприємств  та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова  робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

     Господарська  діяльність підприємства нерозривно зв'язана  з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх  витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку.

     Фінансову роботу на підприємствах виконують  працівники фінансового відділу, а  за його відсутності — працівники бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби), а за їх відсутності — головний бухгалтер.

     Розпорядником фінансових ресурсів, коштів, товарно-матеріальних цінностей, що належать підприємству, є його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ.

     Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

- фінансове забезпечення поточної  виробничо-господарської діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів,  прибутку, підвищення рентабельності  та платоспроможності; 

- виконання фінансових зобов'язань  перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками; 

- мобілізація фінансових ресурсів  в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за збереженням та  використанням оборотних активів  і прискоренням їх обороту; 

- контроль за ефективним, цільовим  розподілом та використанням  фінансових ресурсів.

     Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської  діяльності. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

     Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.

     Резервом  щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

     При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

     Досягнення  визначеної мети імовірне при залученні  фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко окуповуються.