Управління фінансами

    Розв'язання задачі інформаційно-аналітичної підтримки  бюджетного процесу потребує посиленого контролю за всіма ланками, задіяними у цьому процесі. Контроль має базуватись на даних об'єктивного первинного обліку і виключати можливість суб'єктивного втручання у звітність. В разі змін законодавства чи з інших організаційних причин повинна забезпечуватись гнучка перебудова та налагодження засобів інформаційно-аналітичної підтримки з мінімальними витратами на перепрограмування і без необхідності змін в інстальованих у користувачів програмних продуктах.

    Метою впровадження системи управління державним бюджетом є забезпечення колективної роботи щодо бюджетного процесу, включаючи етапи підготовки, складання державного бюджету, розпису і внесення змін до бюджетних призначень, аналізу виконання державного бюджету [2, ст. 64].

    Першим  кроком по створенню системи управління державним бюджетом стало впровадження у Міністерстві фінансів комплексу корпоративної роботи над складанням державного бюджету - АІС „Держбюджет". Подальший розвиток інформаційно-аналітичної системи АІС „Держбюджет" полягає у:

• вдосконаленні та адаптації функціональності системи, пов'язаних з вдосконаленням бюджетного процесу;
• вдосконаленні функціональності робочих місць галузевих управлінь для полегшення виконання покладених на них розрахунків, ліквідації подвійного формування показників;
• вдосконаленні аналітичних матеріалів, побудові більш широкого спектру звітів по бюджетним показникам;
• вдосконаленні підсистеми ведення довідників, пов'язаному з підтримкою додаткових класифікаторів;
• вдосконаленні підсистеми управління доступом для надання можливості працівникам бюджетного управління керувати наданням прав до документів;
• вдосконаленні підсистеми імпорту/експорту для підтримки нових форматів даних та завантаженню до центральної бази даних більш широкого спектру показників;
• поглибленні обміну даними з міністерствами та відомствами;
• інтеграції з ІАС «Місцеві бюджети".

    За  результатами реалізації цілей даного процесу в сфері інформаційних  технологій у фінансових органах  Волинської області проведено технічну модернізацію інформаційно-аналітичної  системи ведення місцевих бюджетів. Проведена робота відповідно завданням, визначеним Указом Президента України „Про невідкладні заходи щодо вдосконалення механізму казначейського обслуговування” від 5 грудня 2002 року № 1133 

3.2. Стратегія управління  фінансами місцевого самоврядування

    Управління  фінансами в умовах становлення  та розвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обґрунтування  управлінських рішень у сфері фінансових відносин. В цих умовах треба враховувати досвід як країн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних країн. Перехід на новий якісний рівень управління місцевими фінансами вимагає розробки і обґрунтування стратегії управління ними на принципово іншій основі, адекватній новим умовам функціонування суспільного сектора.

    У нашій державі надто довго використовувались одні й ті самі методи управлінського впливу, які в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту. Негативне відношення до позитивного досвіду минулого погано відбилося на розвитку  місцевих фінансів та управлінні ними: слабо використовувались податкові форми платежів господарства в бюджет; не розвивались форми державного кредиту; недосконалою стала форма бюджетних трансфертів.

    Через ці та інші причини відбулося зниження ролі фінансів у соціально-економічному розвитку території. Перебудова управління економікою вимагала розробки та здійснення нової фінансової політики, переходу на нові методи управління місцевими фінансами. Вони повинні забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів на економіку, сприяти росту ефективності матеріального виробництва та соціальної сфери.

    Основне завдання цієї статті – це обґрунтувати організаційно методологічні основи формування ефективної моделі управління місцевими фінансами та запропонувати  потенційні індикатори оцінки ефективності практики управління місцевими фінансами України.

    Діюча система місцевих фінансових органів  у системі виконавчої влади потребує вдосконалення. Доцільно встановити, що всі місцеві фінансові органи в системі виконавчої влади входять  до складу фінансових управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій.

    Фінансові управління та відділи місцевих державних  адміністрацій мають набути подвійного підпорядкування як Міністерству фінансів України, так і Главі відповідної  місцевої державної адміністрації. В Автономній Республіці Крим територіальні підрозділи Головного контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного Казначейства та Державної податкової адміністрації мають зберегти статус органів лише центрального підпорядкування. Потрібно визначити сферу підконтрольності дій Міністерства фінансів автономії з боку Міністерства фінансів України.

    На  місцеві фінансові органи в системі  виконавчої влади доцільно покласти обов'язки контролю за законністю діяльності фінансових органів місцевого самоврядування.

    Доцільно  надати можливість органам місцевого  самоврядування створювати в структурі  власних фінансових відділів підрозділи з контролю за стягуванням місцевих податків і зборів. Це дало б можливість, з одного боку, розвантажити місцеві органи Державної податкової адміністрації, а з іншого - посилити роль фінансових органів місцевого самоврядування.

    Крім  того, доцільно в структурі  Міністерства фінансів України утворити управління фінансів місцевого самоврядування, яке має забезпечити пряму взаємодію Міністерства фінансів з фінансовими органами місцевого самоврядування, і їх нормативно-методичне забезпечення. Подібний підрозділ утворено в 1995 році в Міністерстві фінансів Польщі. Він взаємодіє з усіма гемінами Польщі, забезпечуючи фінансове вирівнювання.

    Потребує  розбудови система органів фінансового  контролю на місцях. На Головне контрольно-ревізійне  управління Мінфіну України має  бути покладено функції контролю за коштами державного бюджету України. Законність же дії органів місцевого  самоврядування щодо коштів місцевого самоврядування могла б стати предметом контролю з боку спеціальних контрольних органів, підпорядкованих Рахунковій палаті України, наприклад, як у Франції.

    В Україні фінансова діяльність органів  місцевого самоврядування регулюється центральною владою. Ця діяльність регламентується чинним законодавством, а також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України.

    Центральна  влада законодавчо регламентує  повноваження місцевого самоврядування в галузі бюджету, утворення позабюджетних, валютних і цільових фондів, здійснення фінансово-кредитних відносин, управління фінансами комунальних підприємств, встановлення місцевих податків і зборів.

    У питаннях регулювання доходів і  видатків бюджетів місцевого самоврядування зберігається його підпорядкованість по вертикалі регіональним органам влади, а останніх, у свою чергу, - центральній владі. Такий принцип організації бюджетної системи продовжує зберігатись.

    Основні інструменти регулювання місцевими фінансами: нормативи відрахувань до місцевих бюджетів різних рівнів від регульованих доходів; бюджетні дотації і субсидії з Державного бюджету і бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня; міжбюджетні взаєморозрахунки.

    Потреби створення фінансових основ місцевого самоврядування зумовлюють необхідність реформи міжбюджетних стосунків в Україні. Слід стабілізувати доходні джерела місцевих бюджетів в обсягах, які достатні для виконання покладених на них обов’язків і відповідальності щодо фінансування послуг населенню. Це може бути зроблено за рахунок закріплення за місцевими бюджетами їх доходних джерел на довгостроковій основі.

    Забезпечення  фінансової стабілізації сектора муніципального управління, ефективна акумуляція, розподіл і використання фінансових ресурсів муніципального управління може бути досягнуте тільки за допомогою наповнення фінансової політики суб’єкта муніципального утворення принципово новим змістом.

    У західній практиці виділяють два  основні підходи до застосування принципів «кращої практики» в управлінні муніципальними фінансами. При реалізації першого з них національні уряди законодавчо встановлюють стандарти  і вимоги, які повинні виконуватися місцевими органами влади, розробляють норми, які містять усі технології і процедури «кращих практик». Другий підхід пов'язаний з розробкою, щонайменше, двох документів: рекомендацій для регіональних і місцевих органів влади та колекцій практик, які вважаються кращими прикладами. Різниця в підходах полягає у тому, що в одних країнах розробляється детальне законодавство з нормами і правилами, а в інших надається більше можливостей інститутам громадського суспільства для контролю над використанням суспільних коштів. Звідси витікає, що принцип «кращої практики» можуть розповсюджуватися як державними, так і недержавними організаціями в межах встановлення жорстких законодавчих вимог або в не законодавчій формі.

    Нині  ж має місце інша практика державного регулювання доходів місцевого  самоврядування. Управління місцевими  фінансовими органами здійснюється за принципом подвійного підпорядкування. Його суть полягає в тому, що фінансовий орган підпорядковується «по вертикалі» вищому фіноргану, і «по горизонталі» — голові державної адміністрації (міському голові).

    Все вищевикладене дозволяє зробити  висновок, що розробка стратегії управління місцевими фінансами на основі комплексно-системного підходу стає нагальною необхідністю. Вважаємо, що її складові повинні базуватися на таких вимогах. По-перше, на необхідності чіткого визначення стратегічних цілей у області для досягнення очікуваних соціально-економічних результатів. По-друге, розробка тактичних задач для досягнення кінцевих результатів діяльності територіальних органів влади і управління при вирішенні конкретних проблем. По-третє, наявність достатніх фінансових ресурсів для досягнення поставлених стратегічних цілей і вирішення тактичних засад.

    Основні завдання місцевих органів влади  в галузі фінансів повинні бути спрямовані на складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за цільовим, раціональним, економічним і ефективним використанням бюджетних коштів, створення належних фінансових умов для виконання функцій місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, їхніми виконавчими органами, а також підприємствами, організаціями та установами. 
 

    Висновок 

       Сучасне економічне становище України можна  назвати кризовим і це вимагає  негайного вирішення низки питань: реформування існуючого фінансово-господарського механізму та вдосконалення фінансової і, в тому числі бюджетної системи. Ці процеси вимагають цілеспрямованого управління та контролю.

       Зростання злочинності у сфері економіки  зумовлено загальною кризою в  державі, економічною нестабільністю та неврегульованістю економічних  відносин. Економіка перетворилась  на об’єкт пильної уваги злочинних кіл. Вони проникли у такі життєво важливі для держави сфери як фінанси і кредит, грошовий обіг, ринок цінних паперів, іноземних інвестицій, приватизаційну та зовнішньоекономічну діяльність.

       Недосконалість  законодавчої та відомчої нормативної бази у сфері фінансів та бюджетній сфері зокрема створила сприятливі умови для здійснення незаконних операцій з грошовими коштами бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів. Виникає необхідність найшвидшого оновлення застарілих та освоєння нових елементів системи управління фінансами та його функцій, у тому числі контрольної.

    Управління  фінансами в умовах становлення  та розвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обґрунтування  управлінських рішень по фінансах. В цих умовах треба враховувати досвід як країн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних країн.

    В нашій країні надто довго використовувались  одні й ті самі методи впливу, які  в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту. Негативне  відношення к позитивному досвіду минулого погано відбилося на розвитку фінансів та управлінні ними: слабо використовувались податкові форми платежів господарства в бюджет; не розвивались форми державного кредиту; відмовились від застосування субвенцій (цільових дотацій) з бюджету.