Управління фінансами

    Четверта  група – це проблеми впровадження в українську дійсність передових практик управління місцевими фінансами. Очевидним є той факт, що труднощі впровадження передових практик в Україні пов’язані з причинами, які мають об’єктивний характер: це різні стартові умови соціально-економічного розвитку; відсутність стимулів і можливостей для розробки стандартів передових практик місцевими органами влади; недосконалість громадських інститутів і незалежних організацій, що не дозволяє повною мірою залучити населення в процес розповсюдження передових практик; труднощі в розробці універсальних стандартів, однакових для всіх регіонів (муніципальних утворень) у плануванні, системі між бюджетних відносин, управління боргом тощо.

    Основне місце в стратегії управління місцевими фінансами відведено  бюджетним організаціям, оскільки саме тут знаходяться одна з відправних точок реформування всієї системи управління фінансами. Бюджетні організації є тим управлінським рівнем, який безпосередньо займається наданням бюджетних послуг і де стандарти, нормативи і пріоритети об’єднуються з організаційними і фінансовими ресурсами.

    Якість  бюджетних послуг – це актуальне  питання як системи місцевих фінансів, так і суспільного сектора  в цілому. З погляду понятійного  апарату  якість бюджетних послуг за своїм змістом включає як зручності  системи збору податків для платників  податків, усяких державних реєстрацій і дозволів, так і якість послуг охорони здоров’я, освіти, державних установ тощо. Завдання, виражене в обсязі і якості бюджетних послуг, приходить на зміну складній системі стандартів і нормативів.

    У більшості західних країн успішне застосування «кращої практики» в управлінні регіональними і місцевими фінансами вважається неодмінною умовою підвищення їхньої ефективності. На мою думку, розробка і впровадження механізмів «кращої практики» в українських умовах повинні стати перспективними і досконалими інструментами управління місцевими фінансами, які сприятимуть досягненню максимальної ефективності діяльності органів місцевого самоврядування.

    Для створення українського «Кодексу кращої практики» існує низка об’єктивних  передумов:

    1) посилення зацікавленості державних органів влади і органів місцевого самоврядування в управлінні стандартів управління місцевими фінансами, які мають заслужене міжнародне визнання;

    2) накопичений позитивний досвід управління бюджетними ресурсами (виключення нецільового використання коштів, перехід від оцінки бюджетних витрат «за цілями» до оцінки «за результатами», реформування між бюджетних відносин, адміністративна реформа, розвиток середньострокового фінансового планування тощо) дозволяє реально перейти до використання стандартів «кращої практики» для вирішення проблем управління місцевими фінансами.

    3) розвиток конкурентного середовища  є абсолютно необхідною передумовою  для підвищення стимулюючих можливостей  ефективності управління місцевими  фінансами відповідними інститутами влади. У даному контексті «Кодекс кращої практики» повинен сприяти впровадженню чесних і прозорих правил конкуренції;

    4) уряд, будучи відповідальним за  надання певних суспільних послуг, повинен контролювати якість  управління місцевими фінансами та ініціювати вдосконалення технологій і процедур, які використовуються органами місцевого самоврядування, в межах, що не суперечать принципах добровільності їх застосування і розподілу повноважень між рівнями влади.

    Застосування  «кращих практик» завжди пов’язане з додатковими зусиллями і труднощами, обумовленими часто неприйняттям і нерозумінням місцевими органами влади істинних цілей і результатів реалізації нововведень. У цих умовах необхідне досягнення певного консенсусу між учасниками бюджетного процесу. Потрібно, щоб і органи місцевого самоврядування розуміли важливість запровадження «кращої практики», і населення було задіяне в обговорені законопроектів, спрямованих на повноцінну реалізацію даної практики на рівні місцевих органів влади.

    Враховуючи  дослідження в цій галузі, можна  констатувати, що забезпечення фінансової стабілізації сектора муніципального управління, ефективна акумуляція, розподіл і використання фінансових ресурсів муніципального управління  може бути досягнуте тільки за допомогою наповнення фінансової політики суб’єкта муніципального утворення принципово новим змістом.[12, ст. 55] 
 
 
 

    Розділ 3. Шляхи вдосконалення розвитку управління фінансами

    3.1. Реформування системи  управління державними фінансами

      Створення та підтримання умов по забезпеченню стабільного соціально-економічного розвитку і поглиблення ринкових перетворень в Україні вимагає суттєвого підвищення ефективності управління державними фінансами. Модернізація управління державними фінансами, пошук ефективних методів такого управління - одне з актуальніших завдань сьогодення, нові умови якого обумовлюють і нові підходи до питань управління.

    Проблематика  управління державними фінансами займає важливе місце в дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, зокрема, таких як Алексєєва І.В., Барановського О.І., Кравченка В.І., Опаріна В.М., Павлюка К.В, Пасічника Ю.В та інших. Але варто відзначити, що не дивлячись на актуальність реформування системи управління державними фінансами не знайшла достатнього висвітлення.

    Реалізація  мети обумовила розв’язання наступних завдань:

• проведення аналізу процесів управління державними фінансами;
• визначення основних проблем на шляху до реформування системи управління державними фінансами;
• розробка проектів удосконалення модернізація управління державними фінансами.

    Модернізація  системи управління державними фінансами  полягає у створенні на єдиних засадах системи управління, моніторингу  та аналізу процесів прогнозування, планування і виконання бюджетів як на рівні держави, так і на рівні регіональних та місцевих територіальних одиниць [1].

    Стратегічне планування діяльності органів виконавчої влади і моніторинг виконання  прийнятих ними рішень є одним  з елементів модернізації управління державними фінансами. Для врахування змін, які виникають у політичному, економічному, соціальному середовищі, та оцінки досягнутих результатів, стратегічні плани мають уточнюватись протягом всього терміну їх реалізації.

    Причому одним з основних завдань управління державними фінансами є вдосконалення бюджетної політики на основі розвитку середньострокового бюджетного планування в постійну практику роботи всіх органів виконавчої влади з метою забезпечення стабільного фінансування бюджетних програм.

    Основні проблеми, які необхідно подолати:

• невідповідність функціонально-організаційної структури органів державного управління фінансово-фіскального сектора економіки потребам раціонального управління державними фінансами;
• недостатня участь суспільства в процесах формування бюджетної політики держави та недостатня прозорість бюджетних процесів;
• відсутність прямих механізмів впливу Міністерства фінансів України на органи, які є учасниками бюджетного процесу, у випадку порушень останніми бюджетної політики;
• недосконалість економіко-математичних методів бюджетного прогнозування для управління державними фінансами;
• слабка керованість фінансовими ресурсами в регіонах та відсутність взаємодії на місцях фінансових органів та органів, які забезпечують казначейське виконання бюджетів;
• недостатній рівень управління людськими ресурсами фінансової системи;
• недостатній рівень інформаційної взаємодії у сфері управління державними фінансами між органами державної влади на всіх рівнях, зокрема в процесі реалізації бюджетного процесу.

    На  мою думку, модернізація управління державними фінансами передбачає вдосконалення основних складових, а саме операційного та організаційно-управлінського компонентів.

    Операційний компонент призначено для виконання основних операційних функцій фінансових органів, пов'язаних з:

• розробленням та проведенням єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики; здійсненням аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспективами її розвитку;
• розробленням стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;
• розробленням проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпеченням в установленому порядку виконання Державного бюджету України;
• забезпеченням концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;
• забезпеченням ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю, інформуванням громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.

    Організаційно-управлінський  компонент діяльності фінансових органів призначений для забезпечення її діяльності і складається з організаційної структури, виконавчого управління, управління людськими ресурсами, створення інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами.

    Модернізація  організаційної структури полягає  в:

• удосконалення структурі центрального апарату Міністерства фінансів України;
• удосконаленні інституційної та інформаційної взаємодії місцевих фінансових органів та Міністерства фінансів України;
• побудові структурних підрозділів за функціональною ознакою;
• підсиленні інформаційної інтеграції державних фінансових та фіскальних органів.

    Модернізація  виконавчого управління полягає  в забезпеченні чіткої, злагодженої, прозорої, керованої і оперативної роботи всіх ланок нового організаційно-управлінського компоненту. Це передбачає:

• забезпечення участі працівників у процесі планування та визначення методів досягнення запланованих результатів;
• встановлення цілей робіт та індикаторів їх досягнення на центральному, обласному та районному рівнях;
• впровадження ефективної системи матеріального заохочення до чесної високопродуктивної праці працівників фінансових органів всіх рівнів.

    Модернізація  управління людськими ресурсами  полягає в:

• формуванні стратегії використання і розвитку людських ресурсів, визначення пріоритетів роботи і розвитку персоналу на основі стратегічного плану Міністерства фінансів України;
• переході від „кадрової політики" до управління людськими ресурсами в умовах зростаючої складності менеджменту, зростаючої ролі знань;
• поліпшенні прогнозування і планування персоналу в кількісних та якісних параметрах;
• вдосконаленні методів фахового добору;
• підвищенні ефективності організації діяльності персоналу;
• посилені мотивації і стимулюванні праці;
• плануванні розвитку соціального клімату організації;
• партнерстві спеціалістів сфери управління персоналом та керівників різних рівнів на основі командної роботи, повазі до особистості, розуміння ролі людей;
• створенні та впроваджені відомчого стандарту на посадові інструкції, критерії посадової відповідності, критерії оцінювання діяльності персоналу, форми планування роботи та звітності, нормативну трудомісткість;
• створенні та впроваджені наскрізного планування діяльності всіх службовців на основі зрозумілих, реальних, досяжних показників та звітності про виконану роботу;
• створенні та впроваджені виключно стандартних кількісних та якісних критеріїв оцінювання роботи працівників, залежності між оцінкою роботи та преміюванням працівників або їх просуванням по службі.

    Модернізація  інформаційно-аналітичної системи  управління державними фінансами передбачає впровадження та ефективне функціонування інформаційно-аналітичних систем управління державним бюджетом та управління місцевими бюджетами [11, ст. 17].

    Слід  зазначити, що інституційну основу управління державними фінансами України формують суб’єкти бюджетного процесу, які пов’язані  інформаційними потоками та процесами  управління. Розподіл і використання фінансових ресурсів у державі має  здійснюватись в рамках інтегрованої системи управління фінансовими потоками. Важливу роль у здійсненні управління державними фінансами відіграє рівень організації інформаційного обміну, накопичення даних, що отримуються за допомогою розвиненої інформаційної системи, наявність досконалого комплексу імітаційних і прогнозних моделей управління державними фінансами на основі показників соціально-економічного розвитку держави.