Управління фінансами

• фінансові служби ( відділи ) підприємств;
• страхові органи;
• фінансові органи та податкові інспекції;

    Сукупність  всіх організаційних структур, які  здійснюють управління фінансами, називається  фінансовим апаратом.

    В управлінні фінансами виділяють  декілька функціональних елементів: планування, оперативне управління, контроль.

    Планування  займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно оцінює стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо повною та достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

    Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів господарювання та держави, а підсумковим результатом - поставлення фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до вільного фінансового балансу держави. В кожному плані визначаються прибутки та витрати на визначений період, зв'язки з ланками фінансової та кредитної систем (внески відрахувань на соціальне страхування,  платежі в бюджет, платня за банківський кредит та ін.).

    Фінансові плани мають усі ланки фінансової системи, до того ж форма фінансового  плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так підприємства та організації, які функціонують на комерційній основі складають баланси  прибутків та витрат; установи, які здійснюють некомерційну діяльність, - кошториси; кооперативні організації, громадські об’єднання та страхові компанії - фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівній. 

    Оперативне  управління - це комплекс дій, які розробляються на основі аналізу фінансової ситуації, що склалася, та переслідують ціль отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою ере розподілення фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з ціллю ліквідації «вузьких місць», вирішення знову виникаючих задач.

    Контроль  здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.

    Розрізняють стратегічне ( загальне ) управління фінансами  та оперативне.

    Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні об’єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.

    Оперативне  управління – головна функція апарату фінансової системи: фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

    При розробці управлінських рішень фінансового  характеру, які оформлюються в юридичних  законах, фінансових прогнозах та планах, постановленнях і т. д., враховуються: вимоги економічних та юридичних законів; результати економічного аналізу не лише підсумків попереднього господарчого періоду, але й перспективи; економічно-математичні методи та автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання економічних та адміністративних методів управління.[1, ст.100]

1.3. Органи управління фінансами

      Загальне управління фінансами  України здійснюють Міністерство  економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне  управління здійснює апарат, за його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

    Управління  фінансами на підприємствах та в  галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його  фінансові органи, Державна податкова служба.

    Міністерство  фінансів виконує такі функції:

1. Підготовка бюджету та організація його виконання;
2. Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів стосовно фінансових питань, обґрунтування основних положень фінансової політики держави;
3. Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансових ресурсів;
4. Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органами управління.

    Міністерство  фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління виконання  бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні підрозділи, які  притаманні ринковій економіці: Управління податкових реформ, Управління державних цінних паперів та фінансового ринку, Управління фінансування програм розвитку сільського господарства, Управління фінансових програм розвитку виробничої інфраструктури та споживчого ринку, Управління фінансування програм розвитку сфери матеріального виробництва та конверсії.

    Важливе місце в структурі апарату  Міністерства займають: Управління фінансування оборони, правопорядку та безпеки; Управління фінансування соціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управління валютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського обліку та звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова служба. Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства; контроль за правильністю обчислювання, повнотою та своєчасністю внесків у бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм - податкові інспекції виконкомів Ради народних депутатів, які функціонують окремо, тому що не входять у склад місцевих фінансових органів, а підлягають вищим ланкам системи.

    Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задач соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

    Сучасна податкова система регламентує  основні обов'язки платників: складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її цілість у терміни, установлені законодавством; подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; своєчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язкові платежі, припускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження помешкань, що використовуються з метою одержання прибутків або пов'язані з утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок із питань числення податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.

    Податкова система може переслідувати різноманітні цілі, що не обов'язково можуть погоджуватися  між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасової поступки. Наприклад, принцип рівності оподатковування потребує ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності і справедливості.

    Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший - ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою податковою системою рахується та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

    Другий  підхід заснований на принципі спроможності сплачувати, відповідно до яких податкова  проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних  витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожний платник податків повинний внести свою частку в залежності від спроможності сплачувати. Обидва підходи мають як свої переваги, так і недоліки. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

    У залежності від принципу і характеру предмета оподатковування податкові ставки можуть бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподатковування) або процентними. Процентні ставки, у свою чергу, можуть бути пропорційними і прогресивними. Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів накопичення, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

    Ще 15 років тому американський економіст, фундатор нової податкової реформи  в США, Лаффер довів, що податкові  ставки впливають на ділову активність (або податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому ставки податку нової податкової системи з балансового прибутку повинні бути на рівні 30-35%, що відповідає інтересам виробників і про що свідчить світова практика.

    Підприємствам і підприємцям, що займаються торгово-посередницькою діяльністю, необхідно встановити податки  в розмірі 35-40 %, а податок із додаткової вартості - 18-20 %. [10, ст. 4]

    Робітники фінансових органів в умовах ринкової економіки повинні виступати не в традиційному вигляді контролера-ревізора, а у вигляді партнера робітників фінансових служб галузей народного господарства. Виключною є дріб'язкова фінансова регламентація, надлишкова опіка підприємства.

    Правильна організація управління фінансами має першочергове значення для їх використання. В значній мірі ефект оперативного управління фінансами залежить від того, як організована робота суб'єктів управління - фінансових органів, податкових інспекцій, страхових структур та багаточисленного апарату фінансових підрозділів в галузях народного господарства. Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п. В сучасних умовах переходу до ринку необхідно покращити наукове обґрунтування рішень, що приймаються, використовувати нові методи мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів, які раніше не використовувалися, зокрема з допомогою фінансового ринку. 

    Розділ 2. Аналітична оцінка сучасного стану управління фінансами

    2.1. Аналіз функціонування системи управління державними фінансовими відносинами

    На  сучасному етапі одним із найголовніших  завдань економіки є забезпечення макроекономічної збалансованості, створення умов для розвитку реального сектору економіки. Із цією метою в бюджеті на 2007 рік конкретизується значна фінансових ресурсів, створених у матеріальній сфері виробництва на основі впровадження передових технологій, завдяки чому забезпечується динаміка розвитку ВВП.

    За  попередніми даними, номінальний  ВВП у 2007 році становить близько 510 млрд. грн., тоді як у 2006 році цей показник дорівнював 425 млрд. грн. З точки зору міжнародних стандартів  - це серйозний  прогрес в економіці країни. Україна  в розрахунку ВВП на одну особу поки що займає серед країн СНД четверту сходинку – після Росії, Казахстану і Білорусії. Для порівняння: в Естонії ВВП на одну особу становить 12,0 тис. грн. доларів США, в Україні – 4,7 тис.[5, ст.. 100]

    Реальне зростання ВВП, яке відбувається в економіці країни, особливо наприкінці 2007 року, створило передумови для збалансування економічних показників, насамперед – у частині виконання доходної і видаткової частини державного бюджету. Сума доходів державного бюджету у 2007 році становила 133,5 млрд. грн., видатків – 137,1 млрд. грн.. завдяки зростанню реальних здобутків економіки, підвищенню продуктивності праці вдалося збільшити соціальні видатки бюджету, які включено до захищених та обов’язкових статей державного бюджету.[19, ст..15]

    Серед пріоритетних державних (цільових) програм  України особлива увага приділяється реформуванні системи соціального  захисту, посиленню цільової спрямованості  соціальних програм, підвищенню мінімальної  заробітної плати до прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум у розрахунку на одну особу визначено Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Варто наголосити, що на кінець 2007 року прожитковий мінімум становить 532 грн., а для осіб, які втратили працездатність, - 411 грн. також збільшено трансферти місцевим бюджетам на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям. Зазначені виплати становлять 10,2 млрд. грн.. у Законі України «Про державний бюджет України на 2007 рік» також визначено мінімальний і максимальний розмір пенсій, який становить 478,8 грн. Максимальна пенсія не може бути вищою за 10 тис. грн.. на місяць.[4, ст. 70]