Управління фінансами

    Допомога  окремих верствам населення є  одним із пріоритетних напрямків  державних (цільових) програм. Вона охоплює  значну частину населення України і надається у формі допомоги у зв’язку з вагітністю й пологами жінки, одноразової допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років, допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, допомоги на дітей одиноких матерів. Розрахунки свідчать, що на зазначені форми допомоги держава спрямувала у 2007 році 2736 млн. грн., у тому числі 1252 млн. грн. на допомогу при народженні дитини.

    Держава спрямовує значні фінансові ресурси  на формування Пенсійного фонду України (ПФУ) та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (ФЗОДСБ). У 2007 році на поповнення ПФУ з бюджету виділено понад 17 млрд. грн., на формування ФЗОДСБ – 5,1 млрд. грн.. окрім зазначених фондів, діють Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Видатки першого у 2007 році становили 2,3 млрд. грн., витрати другого – 5,1 млрд. грн.. [3, ст.250]

    При цьому зауважимо, що такі фонди не включають дублювання один одного та мають проблеми у ведені бухгалтерського  обліку. Так, ПФУ виплачуючи пенсії по інвалідності внаслідок нещасного  випадку на виробництві, які потім  Фонд соціального страхування від нещасних випадків компенсує ПФУ. Із Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві  погашається заборгованість перед ПФУ, а також відшкодовуються ПФУ витрати, виплачені ним по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві. Таких прикладів чимало, але й наведені свідчать про необхідність уніфікації зазначених фондів.

    Крім  того, постає питання, наскільки доцільним  є відкриття в банках двох рахунків – поточного і депозитного  – для обліку коштів соціального  страхування від нещасних випадків. До того ж. за діючими положеннями, середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв’язку із втраченим ним заробітком визначається згідно з порядком обчислення зарплати  за загальнообов’язковим, державним соціальним страхуванням, який обов’язково затверджує Кабінет Міністрів України.

    Варто звернути увагу на те, що країна має  значні внутрішні резерви для  підвищення результативності промислових  підприємств за рахунок інвестицій. У 2007 році сума капітальних видатків порівняно з попереднім роком зросла на третину, а в дорожнє господарство – майже в чотири рази. Однак вони не завжди ефективно використовуються, особливо на будівництві доріг, як це спостерігається у 2006 році. Водночас розпорядники бюджетних коштів не несуть відповідальності за їх ефективне використання. Давно відомо, що порядок у країні може гарантувати лише закон, у якому мають бути чітко виписані правові й організаційні норми здійснення  державного фінансового контролю, а також система контролюючих органів. Однак у Бюджетному кодексі України сформульовані лише права розпорядників бюджетними коштами.

    Цивільний захист населення і територій  від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, як і будь-який інший вид державної діяльності, вимагає відповідного фінансового та матеріально-ресурсного забезпечення. Фінансові та матеріальні ресурси об’єктивно не безмежні, тому відносини щодо їх розподілу перебувають під постійним керівним впливом з боку держави, а цей вплив опосередковується, передусім нормами права.

    Важливу роль в управлінні фінансами у  сфері цивільного захисту відіграє Кабінет Міністрів як вищий орган  виконавчої влади. Згідно з Законом  України «Про Кабінет Міністрів  України» від 21.12.2006 р. він здійснює загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту, визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, забезпечує здійснення заходів, передбаченими державними програмами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, приймає рішення з питань ліквідації наслідків інших аварій, а також пожеж, катастроф, стихійного лиха. Уряд утворює згідно з законодавством державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання, про використання коштів резервного фонду Державного Бюджету України.

    Міністерство  надзвичайних ситуацій, як і інші центральні органи виконавчої влади, не наділене достатніми повноваженнями та відповідальністю щодо діяльності у відповідній сфері  та не має стимулів щодо пріоритизації своїх видатків. Складовою цієї проблеми є наявність значної кількості головних розпорядників коштів, що в умовах гострої обмеженості бюджетних ресурсів не дає можливості галузевим міністерствам формувати й реалізувати фінансову політику відповідній галузі та нести повну відповідальність за її реалізацію, а уряду – спрямувати обмежені ресурси на найбільш пріоритетні заходи. Потрібно змінювати структуру розпорядників бюджетних коштів, у тому числі у сфері цивільного захисту, оскільки існуюча структура не дозволяє чітко розмежувати бюджетні повноваження розпорядників різних рівнів, що призводять до дублювання окремих функцій та неефективного використання бюджетних коштів.

    Разом з тим одночасно з скороченням  кількості головних розпорядників  бюджетних коштів, яке може бути досягнуте шляхом прийняття відповідних розпоряджень Кабінету Міністрів України, виправданим є розширення їх фінансових повноважень з урахуванням специфіки діяльності.[15, ст.88]

    В сучасних умовах розвитку вітчизняної  економіки України особливо важливим для науковців і практиків є створення інноваційних засобів управління фінансами підприємства. Означені засоби мають відповідати ринковим умовам господарювання, забезпечувати достатній рівень платоспроможності, ліквідності та прибутковості діяльності підприємств і визначати пріоритетні напрямки подальшого їх розвитку. Одним із шляхів досягнення цього – використання інновацій в управління оборотними активами вітчизняних підприємств.

    Незважаючи  на ґрунтовність розробок науковців  за дослідження проблем управління оборотними активами вітчизняних підприємств недостатньо уваги приділено методам оцінювання рівня управління ними. Управління оборотними активами – одна з досить складних проблем у системі управління фінансами підприємств, яка ще ґрунтовано не досліджена в сучасній економічній науці.

    У процесі функціонування підприємства потрібно вчасно не лише виконувати поточні  його зобов’язання щодо коштів, але  й задовольняти інші платіжні потреби  за перетворення дебіторської заборгованості чи поточних фінансових інвестицій на гроші та забезпечувати поточні економічні вигоди шляхом ефективного формування та використання всіх їх обсягів. Таке трактування мети діяльності підприємства зумовлює новий спосіб мислення оборотними активами з використанням нетрадиційних методів і забезпечує виокремлення у ньому двох взаємопов’язаних напрямків: управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями й управління засобами. Взагалі, можна сказати, що від проведення ефективного управління фінансами підприємства, в деякій мірі залежить і загальний результат економіки країни, підвищення її економічного зростання, тому управління фінансами підприємства є певною складовою управління фінансами всієї країни.

    Останніми роками фінансування вищих навчальних закладів здійснюється за залишковим принципом. Нестабільним є фінансовий потік, із державного бюджету стабільніше фінансуються лише заробітна плата та стипендії.

    Ефективність  управління економікою університету як складною розгалуженою системою з досить великими матеріалами та фінансовими  потоками безпосередньо впливає  на якість науково педагогічного  процесу. Розроблення методів і  організації систематичного обліку затрат на підготовку спеціалістів  за окремими формами навчання, спеціальностями, курсами, за різними навчальними планами у межах однієї спеціальності є одним із шляхів розв’язання завдання, що розглядається.

    За  даними аналітичного обліку затрат розробляється кошторис, у складі затрат якого виділяються статті з цільовою ознакою6 заробітна плата, витрати на матеріальне забезпечення студентів, забезпечення навчального процесу. Таким чином виконання кошторисів затрат за бюджетними та позабюджетними коштами стає одним з найважливіших показників, що характеризують економічну ефективність діяльності закладу, і відображає загальні результати його фінансово-господарської діяльності, використання фонду заробітної плати і стипендії, забезпечення фінансування господарської та навчальної діяльності тощо.

    Результатом удосконалення системи управління й обліку господарської діяльності закладу має бути зниження собівартості навчання спеціалістів за відповідними формами навчання, як і зниження невиробничих затрат. Облік за об’єктами калькулювання  і статтями затрат дає змогу отримати повну інформацію про величину та структуру собівартості навчання  в розрізі форм навчання. Це визначає рівень затрат на навчальний процес і результати господарської діяльності університету в цілому. 

     2.2. Особливості управління місцевими фінансами

    Концептуальна розробка проблем, які стосуються стабілізації і тенденції розвитку фінансів місцевого  самоврядування, зумовлюється корінними  змінами у взаємостосунках між  органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Становлення України як суверенної держави дало могутній поштовх розвитку фінансових відносин, забезпечивши трансформацію управління місцевими фінансами і їхній вихід на траєкторію якісно нового рівня функціонування.

    Складність  вирішення проблеми управління територіальним розвитком посилюється не відпрацьованістю механізмів врахування територіальної нерівності і територіальної диференціації у зміцнені фінансового потенціалу території. Разом з тим як у цілому по Україні, так і в межах окремих регіонів ці питання є недостатньо розробленими і не втрачають своєї актуальності.

    Динаміка  зрушень в економічній системі  України вимагає проведення подальших  теоретичних досліджень усієї сукупності проблем, пов’язаних із місцевими фінансами.  Особливого значення при цьому набуває проблема ефективного управління фінансами місцевого самоврядування. Слід підкреслити, що вдосконалення управління фінансами органів місцевого самоврядування все ще не відрізняється комплексністю вирішення проблеми. Окрім її аспектів носять фрагментарний характер, що не сприяє досягненню фінансової самодостатності і фінансової стабілізації території.

    Необхідність  і передумови реформування системи  управління фінансами місцевого  самоврядування як взаємопов’язаного  комплексу заходів, інструментів, а також фінансових інститутів вимагають вирішення  цілої низки проблем. Очевидно, що недоліки й обмеження системи управління місцевими фінансами в Україні багато в чому обумовлені застосуванням недосконалих управлінських технологій. Визначимо основні групи проблем.

    Перша група – це проблеми щодо бюджетного процесу і бюджетного планування. Слід констатувати, що на сьогодні в Україні відсутні вбудовані в бюджетний процес дієві механізми середньострокового планування  і забезпечення результативності державних витрат. Традиції і організація бюджетного процесу багато в чому обмежують можливості та інституційні  стимули підвищення ефективності управління місцевими фінансами.

    Середньострокове  фінансове планування формується для  кожного бюджетного циклу окремо, а надання бюджетних коштів здійснюється на основі користування індикації асигнувань минулих років в умовах низької формалізації процедур і критеріїв перерозподілу бюджетних ресурсів. Інакше, основні недоліки практики розробки і використання перспективного фінансового плану – це відсутність чіткої  методології користування ухвалених раніше проектувань, оцінки стійкості і ризиків, узгодження з метою і пріоритетами середньострокової фінансової політики.

    До  другої групи належать проблеми управління бюджетними витратами, які обумовлені такими причинами: відсутністю методик ефективного  і коректного планування витрат бюджету; нечіткістю повноважень органів місцевого самоврядування у фінансуванні суспільних послуг; неясністю критеріїв оцінки якості наданих послуг; відсутністю умов для оцінки ефективності і забезпечення контролю за цільовим витрачанням коштів; складністю визначення вартості послуг і їх доставки до споживача; відсутністю практики прогнозування попиту на суспільні товари і послуги тощо.

    Третя група проблем – це проблеми функціонування бюджетного сектора. Мережа бюджетних установ у даний час значною мірою є збитковою і не відповідає можливостям бюджетів до її фінансування і попиту споживачів суспільних послуг. Порівняно з радянським періодом мережа бюджетних установ залишалася майже незмінною, не дивлячись на зміну економічних умов. На сьогоднішній день діяльність багатьох муніципальних бюджетних установ детально регламентується державними стандартами і нормативами. Проте, не всі види і аспекти діяльності покриваються стандартами і нормативами. В результаті частина бюджетних організацій, створена для вирішення  місцевих задач, діяльність яких неврегульована державним законодавством, потрапляють в «інституційний вакуум». Колосальні потреби бюджетної сфери у фінансуванні, які розраховуються традиційними нормативними методами, не відповідають ресурсним можливостям навіть найбагатших територій, що успішно розвиваються.

    Негативним  наслідком реформ у цій сфері  є: зниження обсягів надання і  якості державних послуг; різка диференціація  фінансового стану бюджетних установ через відсутність оцінки обсягів позабюджетних доходів при визначені бюджетних асигнувань; неефективність діючого механізму кошторисного фінансування, не пов’язаного з результатами діяльності бюджетних установ; невиправдані конкурентні переваги для бюджетних установ перед приватним сектором, які позбавляють бюджетні установи стимулів до скорочення витрат, пов’язаних з виробництвом муніципальних послуг; неефективність використання бюджетними установами від підприємницької діяльності у зв’язку з відсутністю правової регламентації дій адміністрації установи щодо управління даними доходами; наявність значного числа відомчих установ охорони здоров’я, освіти, науки, що викликає невиправдане дублювання функцій і нераціональне використання державної власності; недостатня орієнтація розпорядників бюджетних коштів на забезпечення ефективності їх витрачання і досягнення кінцевих суспільно значущих результатів.