Удосконалення методів розрахунку ймовірності банкрутства підприємства

ify">     якщо Z < 1,81 – дуже висока ймовірність банкрутства;

     якщо 1,81 >Z < 2,7 – висока ймовірність банкрутства;

     якщо 2,7> Z < 2,99 – возможно банкрутство;

     якщо Z > 3,0 – ймовірність банкрутства украй мала.

     Х1 2007 1776,2: 1801,5 = 0,98

     Х2 2007 (-34,9): 1801,5 = -0,019

     Х3 2007 599,5: 1801,5 = 0,33

     Х4 2007 11,3: 1790,2 = 0,006

     Х5 2007 1774: 1801,5 = 0,98

     Z2007 = (1,2 х 0,98) + [1,4 х (-0,019)] +(3,3 х 0,33) + (0,6 х 0,006) + (1,0 х 0,98) = 1,18 – 0,03 + 1,09 + 0,004 + 0,98 = 3,224

     Х1 2008 2633,1: 2665,5 = 0,98

     Х2 2008 (-14,8): 2665,5 = -0,006

     Х3 2008 864,3: 2665,5 = 0,32

     Х4 2008 33,4: 2632,1 = 0,012

     Х5 2008 8000,4: 2665,5 = 3,00

     Z2008 = (1,2 х 0,98) + [1,4 х (-0,006)] +(3,3 х 0,32) + (0,6 х 0,012) + (1,0 х 3,00) = 1,18 – 0,008 + 1,06 + 0,007 + 3,00 = 5,239

     Х1 2009 2621,8: 2654,1 = 0,98

     Х2 2009 (-18,6): 2654,1 = – 0,007

     Х3 2009 982,2: 2654,1 = 0,37

     Х4 2009 27,6: 2626,5 = 0,010

     Х5 2009 11925,3: 2654,1= 4,49

     Z2009 = (1,2 х 0,98) + [1,4 х (-0,007)] +(3,3 х 0,37) + (0,6 х 0,010) + (1,0 х 4,49) = 1,18 – 0,01 + 1,22 + 0,006 + 4,49 = 6,886

     Модель  Альтмана дає достатньо точний прогноз ймовірності банкрутства з тимчасовим інтервалом 1–2 року.

     За  отриманими даними, ймовірність банкрутства  підприємства украй мала.

     Загалом можна сказати, що застосування методу Альтмана дозволяє прогнозувати фінансовий розвиток компанії і на даний момент використовується в світовій практиці.

     В світі функціонуючої фінансової інфраструктури переважна більшість  фінансових і інших показників змінюється в часі відповідно до змін макроекономічних і інших умов. Економісти з різних країн, на практиці перевіряючі безліч методів, застосовували і модель Альтмана, до різних періодів часу. Після внесення незначних коректив, в запропоновану Альтманом методологію, більшість фінансових експертів згодилася, що його прогнози відрізняються високою працездатністю і статистичною надійністю, тобто за допомогою цих моделей можна максимально точно визначати підприємства, у яких велика ймовірність фінансових «збоїв». Чим ближче банкрутство, тим більше очевидні результати, які показує модель Альтмана, як, втім, і будь-який інший метод.

     Перевагою методів, подібних моделі Альтмана, є висока вірогідність, з якою передбачається банкрутство приблизно за два роки до фактичного оголошення конкурсу, недоліком – зменшення статистичної надійності результатів при складанні прогнозів щодо віддаленого майбутнього.

     Існують різні неформальні критерії, що дають  можливість прогнозувати вірогідність потенційного банкрутства підприємства. До їх числа відносяться:

     – незадовільна структура майна підприємства, в першу чергу поточних активів. Тенденція до зростання в їх складі важкореалізуємих активів (сумнівної дебіторської заборгованості, запасів товарно-матеріальних цінностей з тривалим періодом обороту) може зробити таке підприємство нездатним відповідати за своїми зобов'язаннями;

     – уповільнення оборотності засобів підприємства (надмірне накопичення запасів, погіршення стану розрахунків з покупцями);

     – скорочення періоду погашення кредиторської заборгованості при уповільненні оборотності поточних активів;

     – тенденція до витіснення у складі зобов'язань підприємства дешевих позикових засобів дорогими і їх неефективне розміщення в активі;

     – наявність простроченої кредиторської заборгованості і збільшення її питомої ваги у складі зобов'язань підприємства;

     – значні суми дебіторської заборгованості, відношувані на збитки;

     – тенденція випереджаючого зростання найтерміновіших зобов'язань порівняно із зміною високоліквідних активів;

     – падіння значень коефіцієнтів ліквідності;

     – нераціональна структура залучення і розміщення засобів, формування довгострокових активів за рахунок короткострокових джерел засобів;

     – збитки, відбивані в балансі, і ін.

     На  своєчасне виявлення вказаних причин направлений аналіз ліквідності  і поточної платоспроможності підприємства.

     Фінансовий  аналіз має також в своєму розпорядженні  засобу, сприяючі виробленню синтетичного (системного) погляду на фінансове  здоров'я підприємства. Наприклад, до найпопулярніших методів використовування фінансового аналізу відноситься  пірамідальна структура фінансових коефіцієнтів, що дозволяє в рамах  однієї схеми або таблиці стисло, але разом з тим наочно показати відразу декілька аспектів діяльності підприємства, розкритих фінансовим аналізом, і допомагає зрозуміти  взаємозв'язок між ліквідністю, фінансовою структурою і рентабельністю компанії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА 

     Якість  діагностики загрози банкрутства  визначається насамперед набором оціночних  показників (об'єктів дослідження), що використовуються для отримання  експертного висновку. Саме тому розробці переліку таких показників та обґрунтуванню  доцільності їх застосування присвячено чимало досліджень іноземних та вітчизняних  дослідників.

     Оскільки  донині не існує єдиного загальновизнаного  переліку оціночних коефіцієнтів-індикаторів  кризового стану та загрози банкрутства, кожен дослідник-теоретик та суб'єкт  діагностування-практик підходять  до вирішення цього завдання індивідуально.

     Найбільшого поширення набув коефіцієнтний  підхід, в перебігу якого об’єктами дослідження виступають різноманітні коефіцієнти — різноманітні відносні показники, що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової діяльності підприємств, інформація про які міститься у різноманітних видах звітності та обліку.

     Формування  системи показників-індикаторів  кризового стану та загрози банкрутства  повинно базуватися на наступних  методологічних принципах. [9]

     1. Адекватність системи показників  завданням діагностичного дослідження,  тобто можливість за їх допомогою  забезпечити виявлення й оцінку  глибини розвитку кризи та  її окремих фаз, здійснення  діагностики наявності передумов  для її поглиблення або послаблення(переборення).

     2. Наявність інформаційного забезпечення  для розрахунку значення показників, проведення динамічного та порівняльного  аналізу.

     3. Можливість чіткого визначення  алгоритмів розрахунку показників-індикаторів  кризи, що забезпечує тотожність  їх економічного розуміння та  тлумачення при використанні  різними фахівцями-експертами.

     4. Можливість накопичення статистичної  бази стосовно рівня та динаміки зміни показників, що з часом стане інформаційною передумовою розробки спеціальних критеріальних моделей (рейтингових систем) діагностики кризи та загрози банкрутства.

     5. Охоплення показниками усіх найважливіших  напрямів (сфер) оцінки фінансового  стану підприємств, в яких можуть  знаходити віддзеркалення кризові  явища, що притаманні їх діяльності, або передумови для їх появи.

     6. Оптимальна чисельність показників  з кожного напряму дослідження,  виключення зі складу системи  показників, що дублюють один  одного (тобто за цими показниками  можна отримати тотожний за  економічним змістом аналітичний  висновок).

     7. Можливість чіткого та однозначного  визначення негативного значення (критеріальної межі) або негативної динаміки (напряму зміни), які можуть використовуватись як база для ідентифікації кризового стану або передумов для його появи в майбутньому.

     Враховуючи  визначені методологічні принципи, на рис. 4.2 представлена декомпозиція системи  показників-індикаторів кризового  стану та загрози банкрутства  за такими класифікаційними ознаками, як інформаційне забезпечення розрахунку, функціональне спрямування, призначення (сфера застосування).

     Виходячи  з інформаційного забезпечення розрахунку показників-індикаторів, виокремлюються показники експрес- та фундаментальної діагностики.

     До  складу показників експрес-діагностики  включають оціночні показники, що розраховуються тільки на підставі затверджених форм фінансової, статистичної та податкової звітності підприємства. Ці показники  можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником (органами державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо).

     Фундаментальна  діагностика здійснюється спеціалістами  самого підприємства або за його згодою відповідними фахівцями. Тому розрахунок показників фундаментальної діагностики потребує більш складного інформаційного забезпечення у вигляді матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.

     У складі показників експрес-діагностики  залежно від виду звітності, що використовуються, можна відокремити наступні аналітичні підсистеми:

     1) показники, які розраховуються  щоквартально та за підсумками  року виключно на базі даних  фінансової звітності;

     2) показники, розрахунок яких базується  на спільному використанні форм  фінансової та статистичної звітності,  зокрема ф.№1-Б „Звіт про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість" (місячна), яка містить інформацію про обсяг простроченої кредиторської заборгованості підприємства;

     3) показники, які розраховуються  на базі податкової звітності;  на відміну від 2-х попередніх  підсистем ці показники розраховуються  за матеріалами податкового обліку  та передбачають використання  специфічних показників, перелік  та методика розрахунку яких  визначена відповідними нормативно-інструктивними  матеріалами [18,21].

     Виходячи  з функціонального спрямування, показники-індикатори кризи традиційно об'єднуються у 4-ти підгрупи:

     1) стан ліквідності,

     2) структура капіталу,

     3) оборотність,

     4) рентабельність. [35]

     Перелік показників кожної групи є достатньо  різноманітним та дискусійним. Більш  того, в різних дослідженнях пропонуються різні назви одного показника (за однакового алгоритму) та різні алгоритми  розрахунку (за однакової назви).

     Для підприємств, акції яких котуються  на фондовій біржі, з часом (при масових  трансакціях з приводу купівлі-продажу  акцій) доцільним є використання і 5-ої підгрупи показників за функціональним спрямуванням – "ринкової активності", які базуються на використанні такого специфічного показника як курсова вартість акції та ринкова вартість власного капіталу.

     Залежно від призначення (сфери застосування) показників

     виокремлюються  показники поточної і майбутньої загрози банкрутства.

     Розрахунок  показників поточної загрози банкрутства  дає змогу оцінити загрозу  порушення передбачених законодавством про банкрутство термінів виконання  фінансових зобов'язань (задоволення  претензій кредиторів) за рахунок  наявних високоліквідних активів  або наявність передумов для  ініціювання судових процедур (з  боку кредиторів - наявність заборгованості, термін сплати якої минув, з боку самого підприємства - поточна збитковість  та часткова втрата власного капіталу). До складу цієї групи доцільно включати показники, що мають еталонний мінімум  або критичне значення. Якщо рівень цих показників нижчий еталонного (критичного) - поточний стан підприємства діагностується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства - високий.

     Оцінка  рівня майбутньої загрози банкрутства  може здійснюватися за допомогою  дослідження динаміки показників структури  капіталу, оборотності та прибутковості  за ряд періодів. Стабільна тенденція  до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу  банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому  періоді. Порівняння абсолютних значень  показників із середньогалузевим дає  можливість встановити, як швидко „відкладена загроза банкрутства" може стати наявною.