Удосконалення методів розрахунку ймовірності банкрутства підприємства

     Рис. 1.4. Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, що зумовлюють фінансову  кризу на підприємстві 
 
 

2. Методи  прогнозування ймовірності банкрутства

     Прогноз банкрутства як самостійна проблема виникла в передових капіталістичних  країнах (і в першу чергу, в  США) відразу після закінчення другої світової війни. Цьому сприяло зростання  числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм, процвітання  одних і розорення інших. Природно, виникла проблема можливості апріорного визначення умов, що ведуть фірму до банкрутства.

     Спочатку  це питання розв'язувалося на емпіричному, чисто якісному рівні і, природно, приводило до істотних помилок. Перші  серйозні спроби розробити ефективну  методику прогнозування банкрутства  відносяться до 60-м рр. і пов'язані  з розвитком комп'ютерної техніки.

     В цілому усю сукупність моделей можна  відобразити у таблиці: 

     На  сьогодні проблема визначення схильності підприємства до банкрутства і своєчасного  попередження кризового стану є  однією з найактуальніших у сучасній економічній науці. Це обумовлено негативними  наслідками банкрутства суб´єкта господарювання як на мікро-, так і на макрорівні.

     Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу  може використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного  виявлення симптомів фінансової кризи, так і банками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:

     по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих  дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

     по-друге, відсутністю достатніх коштів для  закупки та адаптації західних методик  до вітчизняних умов господарювання;

     по-третє, недостатнім рівнем об’єктивності  показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

     В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних “ключів” інтерпретації.

     Слід  відмітити, що в Україні спостерігається  тенденція до збільшення кількості  порушених справ про банкрутство, і тому є ймовірність, що багато підприємств  можуть бути ліквідовані. Тому треба  вживати певні заходи для того, щоб запобігти в якійсь - то мірі розповсюдженню цієї проблеми.

     Дана  проблема негативно впливає як на окремі сектори економіки, так і  на загальноекономічне становище держави. В усіх секторах економіки доходи мають тенденцію до неухильного  зниження. Так, скорочення доходу в  її нефінасовому секторі набрало характеру економічної загрози державі, підірвавши не тільки нормальний відтворювальний цикл у основних виробників товарів і послуг, але й такі важливі складові економіки, як фондовий і грошовий ринки. 
 
 
 
 
 
 
 

3. Банкрутство, як наслідок впливу фінансової кризи  на господарську діяльність підприємств

     У життєвому циклі кожного суб’єкта господарювання може настати стадія його функціонування в умовах кризи. Циклічність економічних процесів, їх повторюваність є закономірністю у функціонуванні ринкової економіки. Проявом функціонування підприємства на стадії кризи є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства, яке обумовлює порушення  спочатку «показників – індикаторів  життєздатності» підприємства як мікроекономічної системи, а в результаті призводить до порушення стану фінансової рівноваги, яке підприємство не в змозі самостійно відновити. Не зважаючи на позитивні  зрушення в економіці України  протягом останніх років, світова фінансова  криза у 2008–2009 роках призвела до збільшення кількості фінансово  неспроможних підприємств у кожному  виді економічної діяльності, що пояснюється  макроекономічною нестабільністю та нездатністю  керівництва здійснювати ефективне  антикризове управління підприємством, своєчасно виявляти проблеми й уживати  необхідних заходів [4, с. 18].

     На  фоні економічної, політичної, фінансової нестабільності, недосконалості системи інвестування характерним є зростання зацікавленості до проблем дослідження кризових явищ, механізмів їх попередження та ліквідації наслідків. Проблеми фінансового забезпечення проведення санаційних заходів та механізм ліквідації боржника у результаті визнання його банкрутом досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, серед яких варто відзначити І. О. Бланка, Ю. Губені, М. А. Коваленка, О. В. Павловську, О. О. Терещенка, А. Д. Шеремета та інших.

       Сучасний етап розвитку економіки України супроводжується світовою фінансовою кризою, яка призвела до збільшення кількості суб’єктів господарювання, що опинилися у кризовому стані. Забезпечення стійкого розвитку економіки країни в цілому актуалізує необхідність дослідження причин та наслідків банкрутства суб’єктів господарювання, а також антикризових заходів із запобігання банкрутства підприємств. Метою нашої роботи є визначення особливостей функціонування підприємств у кризових умовах, виявлення основних факторів впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та наслідків банкрутства суб’єктів господарювання.

       Функціонування кожного підприємства в сучасних умовах супроводжується характерною особливістю, яка полягає у виявленні кризового стану підприємства на етапі, коли він набуває все більших масштабів. Відсутність або неналежний рівень системи антикризового управління підприємства ускладнює виявлення конкретних причин, що призвели до фінансових труднощів на підприємстві. Як наслідок, на практиці такі дії призводять до необхідності застосування стосовно підприємств, що опинилися у стані фінансової кризи, одного з двох основних методів антикризового управління – банкрутства або санації підприємства.

     Закон України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» дає наступне визначення поняття  «банкрутство». Банкрутство – це визнана Господарським судом  неспроможність боржника відновити  свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної  процедури [3]. Суб'єктом банкрутства  вважається боржник, неспроможність якого  виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому

     порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи. Відновити платоспроможність, забезпечити стійке зростання й  уникнути банкрутства суб’єкта господарювання можна шляхом використання процедури  санації – системи заходів, що здійснюються під час провадження  у справі про банкрутство з  метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованої  на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення  в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової, виробничої структури боржника [3]. Тобто це система фінансових заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом, його ліквідації. Банкрутство є останньою фазою процесу впливу фінансової кризи на діяльність підприємства. Проте аналіз сучасної практики свідчить, що досвід проведення санації підприємств майже відсутній із причин недосконалості процедури визнання підприємства банкрутом, низького рівня підготовки менеджерів з антикризового фінансового управління, відсутності спеціалізованих консультаційних та навчальних центрів з питань управління фінансами в умовах кризи [2, с. 231]. Складнощі, які виникли на підприємстві та спричинили фінансову кризу, є наслідком дії певних чинників, які ми можемо поділити на зовнішні / внутрішні. Як наслідок, усі фактори спричиняють необґрунтовану заміну постачальників підприємства, вимушені простої, зупинки у роботі, конфлікти у вищій ланці керівництва, звільнення за власним бажанням досвідчених та висококваліфікованих працівників, порушення термінів заробітної плати, зростання плинності кадрів, скорочення виробничого потенціалу.

     Разом з тим, у країнах з розвинутою економікою та стійким політичним станом зовнішні чинники впливають лише на банкрутство третини всіх підприємств, а на банкрутство решти суб’єктів  господарювання мають вплив виключно внутрішні фактори. Проте цього  не можна сказати про Україну. Протягом останніх 3 років вагомий  внесок у банкрутство вітчизняних  підприємств здійснили саме зовнішні фактори. Так, для прикладу, темпи  приросту ВВП у 2009 році становили 102,1 %, у той час як у 2004 році він  знаходився на позначці 112,1 %; рівень інфляції зріс із 112,6 % у 2005 році до

     122,3% у 2009 році; рівень офіційно зареєстрованого  безробіття Державною службою  зайнятості коливається в межах  7% протягом 2007–2009 рр.; а реальні доходи  населення України знизилися  на 29,5% з 2005 до 2009 року [1].

     На  фоні негативної загальноекономічної  ситуації спостерігається стійка тенденція  до збільшення кількості порушених  справ про банкрутство. Протягом 2008–2009 років кількість судових  справ, що стосуються визнання боржника банкрутом, зросла втричі. Слід зазначити, що 2008 року сферою діяльності суб’єктів  господарювання, щодо яких було порушено справу про банкрутство, були різні  галузі народного господарства, але  в 2009 р. простежується чітка тенденція  збільшення кількості підприємств  боржників (банкрутів), що мають відношення до будівництва, що насамперед спричинено спадом ділової активності, рентабельності й віддачі активів суб’єктів  господарювання. Щоправда, лише 35–45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10–15% усіх поданих

     позовів стосуються підприємств із державною  формою власності [1]. Станом на початок 2010 року загальна кількість підприємств, які перебувають у процедурах банкрутства, становить 14 642, що на 6% більше, ніж у 2007 році, та на 29,6 % – ніж  у 2006 році. Із 502 припинених у 2009 році справ  про банкрутство підприємств  лише 9 суб’єктів господарювання використали  механізм санації з метою відновлення  платоспроможності боржника, 452 підприємства було ліквідовано. Наслідками кризового  стану вітчизняних підприємств  є зростання заборгованості з  виплати заробітної плати, кредиторської  заборгованості, обов’язкових відрахувань  до бюджетів різних рівнів. Крім того, є інші негативні наслідки банкрутства  суб’єктів господарювання для розвитку економіки країни. Так, кожен фінансово  неспроможний суб’єкт господарювання спричиняє зростання рівня фінансового  ризику для своїх постачальників та споживачів, що в результаті може призвести до збитків у процесі  їх господарської діяльності. Поряд  із зазначеними підприємствами, наслідки банкрутства суб’єкта господарювання можуть відобразитися у кредитних  установ, які надали такому підприємству фінансові ресурси у тимчасове  користування. Такий стан справ полягає  у неефективному фінансово неспроможним підприємством кредитних ресурсів, що знижує рентабельність усього капіталу підприємства. Разом з тим, позичальник, перебуваючи у нестійкому фінансовому стані, може не виконати своїх зобов’язань щодо сплати відсотків за користування кредитом та повернення основної суми боргу. Унаслідок цього, кредитор також матиме збитки від такої операції, що знизить рівень доходності капіталу кредитора. Неплатоспроможність і збиткова діяльність господарюючого суб’єкта призводить також до зниження обсягів податкових платежів та відрахувань до бюджетів різних рівнів, що в результаті не дозволяє сформувати необхідні обсяги дохідної частини бюджету та, як наслідок, призводить до невиконання програм економічного, соціального розвитку країни, окремого регіону.