Удосконалення методів розрахунку ймовірності банкрутства підприємства

 
 

     2.4 Моделі чинників оцінки ступеня ймовірності банкрутства господарюючого суб'єкта 

     В умовах ринкової економіки одним  із пріоритетів державної політики є оздоровлення господарського середовища. Від діяльності держави за цим  напрямом залежить, насамперед, поліпшення бізнес-середовища та інвестиційного іміджу країни. Наприклад, цьому сприяє ефективне функціонування інституту  банкрутства Можна стверджувати, що він є невід’ємним атрибутом  механізму державного регулювання  економіки, а процедура банкрутства  використовується для очищення ринку  від неефективних суб’єктів господарської  діяльності. Якщо ж економіка виводиться з кризового стану, то потрібний механізм противаги, спрямований на відновлення платоспроможності підприємств-боржників. Для цього необхідно визначати ймовірність банкрутства стратегічних, містоутворюючих та соціальне важливих підприємств, заздалегідь застосовувати заходи з випереджувальної фінансової санації та організаційної реструктуризації.

     Щоб більш результативно запобігати банкрутству, необхідно вирішити завдання запровадження ефективних, адаптованих  до вітчизняних умов, механізмів визначення ймовірності банкрутства ще до виникнення явних ознак неплатоспроможності  підприємства, а також створити відповідну систему моніторингу роботи підприємств  на рівні регіонів.

     Аналіз  літератури показує, що у даний час  найбільш широкого застосування набули такі методичні підходи до побудови методів прогнозування банкрутства:

     1) визначення незадовільної структури бухгалтерського балансу підприємства за допомогою методів коефіцієнтного аналізу, формування комплексної бальної оцінки фінансового стану підприємства, визначення рейтингового числа, інтегральної рейтингової оцінки підприємства, тощо.

     2) система показників У. Бівера для оцінки фінансового стану з метою діагностики банкрутства та інші подібні системи показників.

     3) моделі інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, засновані на обліку найважливіших показників, що допомагають виявити кризовий фінансовий стан підприємства, двофакторна модель, Z-розрахунки Е. Альтмана, спеціальні багатофакторні регресійні моделі на основі використання прийомів статистичного методу, який називають «аналізом множинних дискримінант, тощо.

     Зокрема, методи структурного бухгалтерського  та коефіцієнтного аналізу використовуються у вітчизняних методиках та методиках  інших держав. Наприклад, відповідно до «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, тому числі із заробітної плати, також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів, не інакше як через відновлення платоспроможності.

     Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) за наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою: 

     Пп = А040 + А 045 + А220 + А230 + А240 – П620 

     де  А040, А 045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу,

     П620 – підсумок ІУ розділу пасиву балансу.

     Пп 2007 = 10 – 7,5 = 2,5

     Пп 2008 = 13,9 – 849,4 = -835,5

     Пп 2009 = 11,9 – 2337,2 = -2325,3

     Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну  неплатоспроможність суб’єкта підприємницької  діяльності.

     Фінансовий  стан підприємства, в якого на початку  й наприкінці звітного кварталу існують  ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед  кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

     Ознаки  критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану  потенційного банкрутства, існують, якщо на початку й наприкінці звітного кварталу, що передував поданню заяви  щодо порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) наприкінці звітного кварталу менші за їх нормативні значення – 1.5 та 0,1 відповідно.

     Коефіцієнт  покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами, що визначається за формулою: 

     Кп = А260: П620 

     де  А260 – підсумок ІІ розділу активу балансу.

     Кп2007 = 1776,2: 7,5 = 236,8

     Кп2008 = 2633,1: 849,4 = 3,10

     Кп2009 = 2621,8: 2337,2 = 1,12

     Таким чином, Кп має тенденцію до зниження, а у 2008 році є менш за нормативний показник.

     Коефіцієнт  забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів. 

     Кз = (П380 – А80): А260 

     де П380 – підсумок розділу І пасиву балансу,

     А80, А260 – підсумки І та ІІ розділів активу балансу відповідно.

     Кз2007 = (11,3 – 25,3): 1776,2 = -0,008

     Кз2008 = (33,4 – 32,4): 2633,1 = 0,0004

     Кз2009 = (27,6 – 32,3): 2621,8 = -0,002

     На  підставі зроблених розрахунків, можна  зробити висновок, що коефіцієнт забезпечення власними засобами є дуже низьким і свідчить про недостатність власних оборотних коштів у підприємства.

     Якщо  наприкінці звітного кварталу хоча б  один із зазначених коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

     Якщо  протягом терміну, встановленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності  та перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття за наявності  тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися  відновленою, (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

     Якщо  за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення  визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

     Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності  відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до закону, зобов’язаний звернутися протягом місяця до господарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення  вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання  його грошових зобов'язань у повному  обсязі перед іншими кредиторами.

     З метою своєчасного виявлення  тенденцій формування незадовільної  структури балансу у прибуткове працюючого суб’єкта підприємницької  діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання  банкрутству, Методичними рекомендаціями пропонується проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

     Проте у згаданих Методичних рекомендаціях  коефіцієнт Бівера помилково розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань за формулою: 

     Кб = (Ф220 – Ф260): (П480 +П620) 

     де  Кб – коефіцієнт Бівера, Ф220, Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми №2 «Звіт про фінансові результати», відповідно П480, П620 – довгострокові ф поточні зобов’язання, наведені у рядках 480 і 620 форми №1 «Баланс».

     У чисельнику коефіцієнта Бівера повинна  стояти не різниця, а сума показників (чистий прибуток і амортизація).

     Кб2007 = (599,4 + 5): (1782,7 + 7,5) = 604,4: 1790,2 = 0,34

     Кб2008 = (862,1 + 8,5): (1782,7 + 849,4) = 870,6: 2632,1 = 0,33

     Кб2009 = (973,5 + 5,3): (289,3 + 2337,2) = 978,8: 2626,5 = 0,37

     Ознакою формування незадовільної структури  балансу є такий фінансовий стан підприємства, за якого протягом тривалого  часу (1,5–2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,17. За міжнародними стандартами значення коефіцієнта Бівера повинне знаходитися в інтервалі 0,17–0,40, коли рівень його платоспроможності оцінюється як середній. За Кб<0,17 рівень платоспроможності підприємства низький, а за Кб>0,40 – високий.

     Розрахунки  за методом Бівера свідчать про те, що рівень платоспроможності підприємства оцінюється як середній

     Зауважимо, що коефіцієнт У.Бівера базується на інваріантному аналізі і був  розроблений ще у 1966 році, з того часу з’явилось чимало нових методичних підходів до побудови моделей, що застосовуються для виявлення ймовірності банкрутства: багатофакторна регресія, дискримінантний аналіз, логістична регресія та аналіз ризиків.

     Проте, ще рано стверджувати про повне вирішення  проблеми. Наприклад, у нещодавно  опублікованій праці У. Бівера розглядається принципово нова модель: 

     In hj (t) = a (t) + BXj (t) 

     де  hj (t) – показник ризику банкрутства для компанії j у момент часу t, B – вектор постійних коефіцієнтів, X – матриця спостережень фінансових коефіцієнтів, що змінюються з часом.

     У ролі фінансових коефіцієнтів використовуються показники ROA (відношення чистого прибутку до вартості повних активів), LTA (відношення повних зобов’язань до вартості повних активів), ETL (відношення прибутку до сплати податків, відсотків, обліку знецінювання плюс амортизація /EBITDA/до вартості повних активів).

     Професор Е.І. Альтман застосував прямий статистичний метод, що дозволив оцінювати вагу окремих розрахункових показників; вони були включені в модель як змінні. У своїх дослідженнях Альтман, як і Бівер, використовував дані стабільних фірм і компаній, які пізніше, протягом п'яти років, збанкрутіли.

     Альтман застосував методи дискримінантного аналізу для оцінки рівня комерційного ризику. Його метою було визначення можливостей використовування моделі для диференціації фірм, перед якими не стоїть загроза банкрутства, і компаній з високою вірогідністю майбутнього краху. Методологія грунтується, перш за все, на кількісних показниках (на показниках, які можна розрахувати), а так звана фінансова філософія (позиція керівництва, відповідність його дій фінансовим можливостям фірми) аналізується тільки частково, головним чином при розгляді спірних або незрозумілих результатів, як буде показано нижче. Спочатку Альтман включив в свою модель 22 фінансові коефіцієнти (незалежних змінних), які згодом скоротив до п'яти найважливіших. За допомогою свого аналітичного методу він вивів наступне рівняння надійності (показник, так звана модель Z Альтмана – «Z score model»): 

     Z = 1,2 Х1 + 1,4 Х2 + 3,3 Х3 + 0,6 Х4 + 1,0 Х5, де 

     коефіцієнти є вагою окремою екзогенних змінних,

     Х1 = робочій капітал/активи;

     Х2 = нерозподілений прибуток / активи;

     Х3 = EBIT (експлуатаційний прибуток) /активи;

     Х4 = ринкова вартість власного капиталу / бухгалтерска (балансова, облікова) вартість заборгованості;

     Х5 = виручка (загальний дохід) /активи.

     В результаті підрахунку Z – показника для конкретного підприємства робиться висновок: