Система індикаторів попередження кризи: Міжнародний досвід та проблеми вибору для України

     Перший раунд обговорення чергових пропозицій апарату МВФ щодо реформування квот відбувся 22 березня цього року, втім, конкретних рішень на ньому прийнято не було: країни ЄС задоволені формулами й виступають проти їх зміни, США приєдналися до критики формул квот. Наступний раунд переговорів, який очікується вже у травні, буде побудований на реальних даних. Можливо, на той час будуть дещо уточнені пропозиції стосовно визначення динамічних країн. Позиція України полягає в тому, що вибір формули і сценарію збільшення квот має базуватися на критерії максимізації приросту частки нових ринкових країн, що розвивалися менш динамічно. На нашу думку, в чинному сценарії необхідно збільшити частку розподілу квот пропорційно до існуючих квот, що дасть змогу зберегти прозорість і зрозумілість сприйняття реформи квот як цілісної системи.

     Україна ратифікувала попередній раунд змін до Статуту МВФ (2008 року) і занепокоєна пропозиціями використання ресурсів Фонду на боротьбу із глобальним потеплінням та в інших, не пріоритетних для нього напрямах. Значне збільшення ресурсів МВФ потребує додаткових обговорень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Економічні організації  системи ООН

     Міжнародні  організації— це об'єднання суверенних держав, створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.

     Найвідомішою  такою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка функціонує з жовтня 1945 р.

     Значення економічної діяльності ООН зростає у зв'язку з ускладненням процесів, які відбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного господарського життя, яке викликає необхідність прийняття вчасних і ефективних рішень.

     Економічна  діяльність ООН включає чотири головні  напрями:

• вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;
• сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;
• сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;
• вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

     Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Ради та Секретаріат.

     Генеральна  Асамблея (ГА) згідно з відповідними статтями Статуту несе відповідальність за виконання функцій ООН у сфері міжнародного співробітництва. Головне завдання Асамблеї — служити вищим форумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямку Асамблея здійснює, головним чином, через Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який є одним із головних комітетів Асамблеї.

     У 1963 р. 18-та сесія Генеральної Асамблеї ООН розглянула питання нормалізації і розвитку міжнародної торгівлі. Завдяки активній позиції цього органу у 1964 р. у Женеві була скликана І Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка відіграла надзвичайно важливу роль в організації та здійсненні міжнародної торгівлі.

     Подальша  хронологія й аналіз змісту діяльності Генеральної Асамблеї ООН свідчать про надзвичайно важливе її значення у розвитку міжнародного економічного співробітництва. Так, на 25-й сесії (1970 р.) була прийнята «Міжнародна стратегія розвитку», яка, зокрема, передбачала важливі заходи щодо прискорення економічного становлення країн, що розвиваються; на 29-й сесії (1974 р.) була прийнята Хартія економічних прав та обов’язків держав; у 1974 р. на VI спеціальній сесії прийнято Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку; у 1975 р. На VII спеціальній сесії було розглянуто питання «Розвиток і міжнародне економічне співробітництво»; у 1980 р. ще раз було розглянуто питання про встановлення нового міжнародного економічного порядку.

       Одним із важливих дійових  органів є Економічна та соціальна рада, яка була створена у 1946 р. як один із головних органів ООН, покликаний розв’язувати конкретні завдання міжнародного економічного ретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Вона складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Через кожен рік склад ЕКОСОР оновлюється на третину, тобто переобираються 18 членів.

     В особливо гострій боротьбі проходили  вибори на 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (жовтень 1992 р.). Спостерігалася гостра конкурентна боротьба між країнами, що представляють Східну Європу. Крім України, від групи цих країн було обрано Росію та Румунію. Угорщина, яка також претендувала на обрання до складу Ради, у другому турі голосування зняла свою кандидатуру, одержавши 55 голосів із 108, необхідних для обрання.

     У цьому ж турі Україна набрала 106 голосів, а в заключному третьому турі за неї проголосувало 159 країн. Таким чином, членами ЕКОСОР знову були обрані Багами, Бутан, Велика Британія, Габон, Данія, Заїр, Лівія, Канада, Китай, Куба, Мексика, Нігерія, Норвегія, Республіка Корея, Румунія, Російська Федерація, Україна, Шрі-Ланка. Постійні члени Ради Безпеки обираються до ЕКОСОР на кожен черговий строк. Рада проводить дослідження і складає доповідь з міжнародних питань у галузях економіки, соціального і культурного життя, освіти, охорони здоров’я, а також подає відповідні рекомендації Генеральній Асамблеї ООН. Вона також бере участь у підготовці проектів конвенцій і скликає міжнародні конференції з питань, що входять до її компетенції, подає інформацію Раді Безпеки ООН і допомагає їй у роботі.

     Найвищим  органом ЕКОСОР є чергова сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира її знаходиться в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну.

     Крім  того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійних  комітетів і комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки з метою розвитку, з питань становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

     Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є секретаріати, до складу яких входять різні комітети.

     До  складу регіональних економічних комісій  входить різна кількість країн. Так, Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану включає 51 країну, Економічна комісія ООН для Африки — 53, Економічна комісія ООН для Європи — 55, Економічна комісія ООН для Західної Азії — 13, місія ООН для Західної Азії — 13, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну — 55 країн.

     ЄЕК покликана сприяти погодженню дій  країн Європи, спрямованих на їх  економічний розвиток, підтримувати та зміцнювати економічні зв’язки і відносини між європейськими країнами, а також з іншими країнами світу.

     Основними напрямами діяльності цієї комісії  є такі: співробітництво у визначенні внутрішньорегіональної і торговельної політики; регулювання питань у галузі міжнародної торговельної практики; вдосконалення процедур міжнародної торгівлі; науково-технічне і промислове співробітництво у регіоні; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі транспорту; розроблення міжнародних стандартів правил і угод, а також сертифікації продукції; розроблення стандартів стосовно автотранспортних засобів; реалізація інвестиційних проектів; здійснення діяльності у галузі охорони навколишнього середовища і нормалізації становища з забрудненням повітря; співробітництво у галузі енергетики; надання інформації з широкого кола питань; розроблення керівних засад щодо здійснення підприємницької діяльності в країнах з перехідною економікою.

     Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів). Крім того, у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які відають проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища.

     Виконавчим  постійно діючим органом є секретаріат. Місцезнаходження комісії — м. Женева (Швейцарія). Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція ООН з торгівлі та розвитку (КТР), що була заснована у 1964 р. як орган ована у 1964 р. як орган Генеральної Асамблеї ООН.

5. Система індикаторів попередження кризи: Міжнародний досвід та проблеми вибору для України

     З розгортанням кожної чергової фінансової кризи у світі для країн, що відчули її вплив, на перший план постає питання розробки та вдосконалення наукових підходів до оцінки економічних ризиків. Системна криза 2008—2009 років не є винятком. Вона показала, шо в сучасному глобалізованому світі наслідки від економічних катаклізмів є надзвичайно серйозними. Особливо масштабним виявився вплив фінансової нестабільності на економіку країн, що розвиваються, оскільки відсутність чи слабкість убудованих стабілізаторів не дозволяє їм вчасно реагувати на внутрішні та зовнішні виклики. Серед спроб зменшення високого рівня невизначеності та втрат добре зарекомендували себе "системи раннього попередження кризи", які базуються на проведенні регулярного моніторингу та оцінки макроекономічних і фінансових ризиків.

     Варто підкреслити, що у світовій практиці забезпечення готовності органів регулювання реагувати на кризові явища, вживати необхідних заходів з їх реалізації, застосовувати моделі раннього попередження криз із метою прогнозування критичних ситуацій — досить поширене явище. Це є складовою роботи центральних банків, регуляторів і учасників фінансових ринків, міжнародних фінансових організацій із забезпечення фінансової стабільності. Здійснювані ними заходи передбачають регулярний моніторинг та аналіз різних чинників уразливості й ризиків для розвитку фінансової системи на основі широкого переліку макроекономічних і пруденційних показників.

     В Україні ведеться значна робота з виявлення та оцінки ризиків. У науковій та спеціальній літературі публікуються результати наукових досліджень і фахових експертних оглядів щодо стану та перспектив розвитку банківської системи і фінансових ринків. Вагомий доробок внесено українськими вченими та практиками в контексті дослідження передумов, причин та особливостей останньої світової фінансової кризи. З цього приводу доречно згадати праці С. Аржевітіна, О. Барановського, В. Гейця, І. Кравченко, В. Міщенка, Т. Смовженко, О. Сугоняко, А. Шаповалова, в яких дається комплексна характеристика розгортання та наслідків кризи в Україні. Однак з точки зору розробки дієвих заходів запобігання й протидії наступним різноплановим та різномасштабним кризам дослідження є далеко не завершеним. У цьому контексті аналіз міжнародного досвіду з формування систем раннього попередження криз надзвичайно актуальний, оскільки цей підхід у нас ще не дістав достатньої підтримки, але затребуваний практикою.

     Як показала практика, вибір змінних для опису кризи в кожному конкретному випадку є найскладнішим етапом. Ідея відбору показника в якості сигнального або попереджувального базується на моніторингу змін показника, поведінка якого має аномальний характер перед кризою, тоді як у "стабільні" періоди демонструє нормальну, стійку поведінку.

     Варто зазначити, що перелік розглядуваних показників, тобто таких, що потенційно (з високою ймовірністю) можуть завчасно сигналізувати про появу фінансової нестабільності, багато в чому залежить від методу аналізу індикаторів.

     Вибір методу оцінки показників та побудови системи моніторингу фінансової стабільності. Аналіз світового досвіду побудови системи моніторингу фінансової стабільності дає підстави стверджувати, що найефективнішими є три методи — якісний, метод економетричного моделювання і метод непараметричних оцінок. Як правило, найбільш широким є перелік показників, що розглядаються в процесі якісного аналізу.