Система індикаторів попередження кризи: Міжнародний досвід та проблеми вибору для України

     Розмір квот є важливим для держав — членів МВФ, адже від нього залежить обсяг їх фінансової підтримки з боку Фонду та кількість голосів, що отримає країна та які визначають її вплив на політику МВФ. Оскільки чинна система нарахування квот і розподілу голосів позбавляла більшість країн-членів можливості впливати на перебіг подій у Фонді, проблема квот і голосів була предметом гострих дискусій. Хоча в першу чергу це стосувалося країн, що розвиваються, суперечки точилися й серед економічно розвинутих держав. Станом на серпень 2006 року двадцяти чотирьом таким країнам належало понад 60 % голосів у МВФ, із них 17 % (блокуючий пакет) — Сполученим Штатам. Останні зміни у світовій економіці ще більше загострили проблему квот і голосів у Фонді. З'явилися нові лідери, істотно змінилися позиції низки країн у світогосподарських відносинах, а структура представництва у МВФ здебільшого досі відображає баланс сил на час створення цієї міжнародної фінансової організації.

     18 вересня 2006 року на щорічних зборах Світового банку та МВФ, які проходили в Сінгапурі, Рада керуючих прийняла Рішення про реформування розміру квот та кількості голосів у МВФ (далі — Рішення), яким передбачалося:

• здійснити спеціальне підвищення квот для Китаю, Кореї, Мексики й Туреччини;
• затвердити до весняних зборів 2008 року нову формулу розрахунку квот, яка надавала б найпростіший і найпрозоріший метод розрахунку;
• провести другий раунд спеціального підвищення розміру квот, для того щоб привести квоти країн-членів у відповідність до нової формули;
• після завершення цих реформ прийняти рішення, в якому навести результати перегляду квот;
• внести зміни до Статей Угоди Фонду щодо збільшення щонайменше вдвічі базових голосів, які надають можливість зберегти частку голосів країн із низькими доходами на рівні, що був до щорічних зборів у Сінгапурі;
• збільшити число співробітників Виконавчої ради, котрі будуть представниками великої кількості країн;
• розглянути необхідність внесення змін до Статей Угоди щодо надання можливостей виконавчим директорам призначати більше одного заступника.

     На виконання Рішення оголошено про збільшення квот і відповідно кількості голосів чотирьом країнам, що найшвидше розвиваються та недостатньо представлені у МВФ, а саме: КНР, Республіці Кореї, Мексиці й Туреччині. В жовтні 2006 року квота Китаю збільшена з 6369,2 млн СПЗ до 8090,1 млн, квота Кореї — з 1633,6 млн СПЗ до 2927,3 млн. У листопаді 2006-го квоту Туреччини збільшено з 964,0 млн СПЗ до 1191,3 млн, у травні 2007-го — квоту Мексики, з 2585,0 млн СПЗ до 3152,8 млн. Також були проголошені плани щодо реформування квот (представництва). І для цього є кілька причин.

     По-перше, за останні десятиріччя роль окремих країн у світовій економіці змінилася, а всі попередні перегляди квот у МВФ виходили з розміщення головної частини приросту квот (ресурсів) фонду пропорційно до попередніх і лише частково — до розрахункових квот, що завжди пояснювали складністю й непрозорістю існуючих формул їх розрахунку. У формулах застосовуються такі показники, як ВВП, обсяги поточних операцій платіжного балансу (надходжень і платежів) та їх варіабельність, міжнародних резервів тощо. Одразу використовують кілька таких формул. Утім, при розрахунку квот за існуючими формулами перевага надається невеликим відкритим економікам зі значними обсягами реекспорту й валютних резервів, водночас країни з високими темпами економічного зростання, але з порівняно стабільним платіжним балансом залишалися осторонь.

     Декілька раундів пропорційного збільшення квот призвели до того, що країни Азії, зокрема Японія, Корея, Китай, зважаючи на розмір їх економік та акумульованих ними фінансових ресурсів, а також їхню частку в сукупних голосах МВФ, які залежать від квот, виглядають недостатньо представленими в Раді директорів МВФ. Те саме стосується США, частка яких у світовому ВВП (понад 25 %) не відповідає частці в голосах МВФ (близько 17 %). Разом із тим країни Європейського регіону (крім Німеччини, Туреччини й Іспанії) та більша частина держав Близького Сходу й Африки виглядають надміру представленими. Особливо це стосується більшості пост-комуністичних країн Європи, в тому числі України, фактична квота якої в голосах МВФ більш ніж удвічі перевищує розрахункову (за останніх два роки цей розрив дещо скоротився).

     По-друге, МВФ є міжнародною монетарною та валютно-фінансовою установою, втім, розповсюдження монетарних союзів — в Єврозоні, Західній Африці, Карибському регіоні — не дає підстав розглядати торгівлю між їх членами як міжнародну для розрахунку квот. Тим більше, що за Статутом МВФ його членами можуть бути тільки окремі країни. Парламенти цих країн ратифікують Статут, затверджують суми внесків до статутного фонду МВФ, а також, у рамках бюджетів на міжнародні організації, схвалюють витрати, викликані використанням їх валют у операціях Фонду. МВФ проводить консультації не лише із країнами — членами Європейського союзу, а й із Центробанком у Франкфурті, Єврокомісією у Брюсселі. Представник Європейського центрального банку має статус спостерігача в Раді директорів МВФ та виступає з доповіддю щодо розвитку країн Європейської зони.

     Країни Євросоюзу також регулярно проводять неформальні консультації в рамках Ради директорів, що в перспективі може привести до єдиного європейського представника в цій раді. Сполучені Штати розраховують через реформу квот (представництва) збільшити керованість і передбачуваність Ради директорів МВФ. США мають право накладати вето на найважливіші рішення МВФ, які потребують 85 % голосів. Приведення голосів у МВФ у відповідність до ролі країн у світовій економіці — в світовому ВВП у доларах за ринковим курсом, як це бачать США й деякі інші найбільші країни, — полегшить координацію та зменшить кількість кроків, потрібних при узгодженні позицій. Від такої реформи виграє представництво насамперед найбільших економік — США, Японії й Німеччини.

       Багато азійських країн не задоволені ідеологічним і кадровим впливом США та ЄС на Фонд. Це пов'язано з тим, що практично всі фахівці МВФ здобули освіту в університетах США та ЄС, що призвело до низки помилкових, занадто стандартизованих порад і умов антикризових програм під час Азійської кризи. КНР, Японія й Корея час від часу виступають із ініціативами про створення альтернативного Азійського монетарного фонду. При цьому сукупний резервний пул такого фонду міг би бути набагато вагомішим за кредитний потенціал МВФ, який становить близько 200 млрд дол. США. На сьогодні країни Азії контролюють валютні резерви, що перевищують 2 трлн дол., уже існує обмежена угода про взаємне фінансування країн Східної Азії на випадок фінансової скрути.

      Одразу після заснування МВФ голоси країн-учасниць розподілялися не тільки залежно від квот, а й шляхом рівного між усіма країнами-учасницями розподілу базових голосів: на початку 1950-х вони становили 11 % від усіх голосів, але згодом їх частка впала до 2 %. Поряд із відсутністю належного представництва споживачів послуг Фонду африканські офіси в Раді директорів (а їх у ній два) представляли 20—25 країн, що надзвичайно ускладнювало ефективну взаємодію з керівництвом відповідних держав. Часто це були проблемні країни зі складними програмами, реструктуризованими і простроченими боргами тощо. Вирішення питання базових голосів вимагало внесення поправок до Статуту МВФ, а це, у свою чергу, — ратифікації змін згідно з національним законодавством усіх країн-членів (у більшості випадків вона здійснюється через парламентську процедуру прийняття змін до законів про вступ у МВФ та ратифікацію Статуту МВФ).

     Таким чином, загальними цілями реформи квот МВФ проголошені, по-перше, оптимізація квот у МВФ з огляду на роль держав у світовій економіці (а також у фінансах і торгівлі, як наполягають відповідно ЄС і КНР) та, по-друге, збільшення представництва країн, що розвиваються (котрі є головними споживачами послуг МВФ), у Раді директорів МВФ та в сукупних голосах країн-членів.

     Бреттон-Вудська формула обчислення квоти була застосована в 1944 році та складалася із п'яти змінних показників: національний дохід, офіційні резерви, імпорт, змінність експорту та співвідношення експорту й національного доходу. Багатоформульний підхід запроваджено на початку 1960-х, коли Бреттон-Вудська формула була доповнена чотирма іншими формулами, які містили ті самі основні змінні показники, проте з більшим акцентом на зовнішню торгівлю й зовнішні змінні показники. Востаннє формули обчислення квоти були змінені в контексті Восьмого спільного огляду, в 1982—1983 роках, але зі збереженням їх основної структури.

     Бреттон-Вудська формула: Q1 = (0,01 Y+ 0,025R + 0,05P+ 0,2276 VС)(1 + +С/У)

  Схема III: Q2= (0,0065Y+ 0,0205125R + 0,078P + 0,4052VС)(1 + С/У)

  Схема IV: Q3 = (0,0045У + 0,03896768R+ 0,07Р+ 0,76976VC(1 + С/У) Схема M4: Q4 = 0,005 Y + 0,042280464R + 0,044(P + С) + 0,8352 VС Схема М7: Q5 = 0,0045 Y+ 0,05281008R + 0,039(Р+ С) + 1,0432VС .

 Q — розмір квоти;

У — ВВП за поточними ринковим цінами за останній рік;

    R— резерви золота й зарубіжної валюти за 12 місяців, вклади зі спеціальним правом запозичення та резервна позиція у МВФ за останній рік;

  Р— щорічний середній показник поточних платежів (товари, послуги, дохід та приватні перерахування коштів) за останніх п'ять років;

  С — щорічний середній показник доходів (товари, послуги, дохід та приватні перерахування коштів) за останніх п'ять років;

  VС — змінність показників поточних доходів, що визначається як стандартне відхилення від центрованого змінного середнього показника за п'ять років, за останніх ІЗ років.

     Щодо кожної з чотирьох додаткових формул для обрахування квоти необхідно враховувати фактор коригування показників, тому сума обрахунків для країн-членів дорівнює сумі за Бреттон-Вудською формулою. Результати, що надаються у "відхиленні", показують користь, яка буде досягнута в разі, якщо змінні показники будуть використані як єдина змінна в лінійній формулі.

     Першим кроком для з'ясування того, чи відповідає формула обчислення квоти меті чесного відображення цілей Фонду, є визначення змінних показників, які повинні бути використані у формулі. На зустрічах у 2001—2005 роках країни-члени дійшли згоди, що немає потреби шукати нові змінні показники для формули, тому було вирішено, що ВВП визначає потенціал країни для внесків у МВФ. Згідно з Рішенням "більше уваги слід приділити ВВП країн-членів". Особливу зацікавленість у підвищенні ролі ВВП у новій формулі виявляють США, оскільки вони забезпечують 30 % світового ВВП. Деякі країни хотіли би бачити ВВП як паритет купівельної спроможності, але багато хто погоджується, що цей показник має використовуватись як ринковий валютний курс.

     Показник "відкритість економіки" переважно визначається як важливий елемент для з'ясування й ролі країни у світовій економіці, й потенційної вразливості. Змінність цього показника може зумовлюватися тим, що поширена інтеграція окремих країн-членів у світову економіку відповідає меті МВФ виконувати роль міжнародного координатора. Відкритість повинна включати дійсну й фінансову (складністю включення останньої є певна обмеженість даних). У документі Фонду на цю тему зазначено, що відкритість може визначатися як абсолютна сума поточних видатків і доходів. Фінансова відкритість може вимірюватися як сума фінансових потоків у країну та із країни, й це визначатиме зв'язок між державами. Визначення відкритості економіки як змінного показника кількості акцій має такий недолік, як зміна ціни на акції без нової взаємодії між країнами, наприклад, через зміни в курсі валют.

     Резерви, як міра спроможності робити внески в ресурси МВФ, дещо втратили свою важливість. У багатьох країнах, особливо з розвиненою економікою, чиї валюти використовуються як активи міжнародних резервів, спостерігається тенденція до зниження розміру резервів, тому вони повинні відігравати незначну роль або взагалі не використовуватись у формулі.

     У теперішній системі з декількома формулами важко визначити вагу окремих змінних показників. У 2000 році внесок ВВП до підрахованих квот становив приблизно 2%, при цьому показники країн дуже різнилися, оскільки використовувалися різні формули. Методологія, що застосовується для обчислення внеску ВВП, видається дуже слабкою.

     Деякі члени МВФ, зокрема США, підтримують лінійну формулу, в якій найбільше важить ВВП. Поєднання великої ваги ВВП і лінійної формули може призвести до того, що великі країни отримають більший розмір квоти, ніж тепер. Оскільки це є небажаним і політично неможливим, вважається, що ці держави повинні відмовитися від частини своїх квот. Утім, прагнення великих країни відмовитися від частини їхніх квот може спровокувати залежність від цих держав, тому створення формули, що даватиме неприйнятний результат, є вкрай небажаним. До того ж це буде суперечити Рішенню, у якому зазначено: "формула повинна забезпечувати простий і прозорий спосіб фіксування відносної позиції країни-члена у світовій економіці". Перевага надається формулі, яка дасть задовільні й політично коректні результати. Це можливо лише за умови включення в нову формулу нелінійних елементів або за рахунок зменшення ваги ВВП.

     Рішенням визначено щонайменше подвоєння кількості базових голосів. Крім того, небажаним і політично неможливим є зменшення другим спеціальним підвищенням квот загальної кількості голосів для країн із перехідною економікою та з економікою, що розвивається, тобто підвищення квот може бути поєднаним із подвоєнням базових голосів, а збільшення квот — гарантувати збільшення таких голосів, для того щоб не допустити відносного зменшення голосів країн із перехідною економікою та з економікою, що розвивається. Так, Нідерланди надають перевагу підвищенню кількості голосів країн із перехідною економікою та з економікою, що розвивається.

     Другий раунд спеціального підвищення розміру квот потрібен для того, щоби привести квоти країн-членів у відповідність до нової формули. їх розмір залежить від декількох параметрів, серед яких — різниця між новою і старою квотами, рівень практичності у використанні нової формули та обсяг збільшення базових голосів.