Система індикаторів попередження кризи: Міжнародний досвід та проблеми вибору для України

План

                                                                                                                                          Ст

 Вступ

1. Сутність і роль міжнародних фінансів………………………………………….5
2. Міжнародний фінансовий ринок та його характеристика……………………..11
3. Реформа розміру квот країн – членів Міжнародного валютного фонду……15
4. Економічні організації системи ООН…………………………………………31
5. Система індикаторів попередження кризи: Міжнародний досвід та проблеми вибору для України………………………………………………………………35

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

     Глибока системна та структурна криза економіки, яка має місце в країнах  колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні, впливає на всі  макроекономічні показники цих  країн (в тому числі й на стан торговельного та платіжного балансів, фінансово-економічну стабільність, на розвиток інвестиційного процесу в усьому виробничому комплексі). Вийти з критичної ситуації, а тим більше забезпечити належний рівень економічного розвитку лише за рахунок власних ресурсів майже неможливо. З огляду на це надзвичайно актуальною для України постає проблема отримання зовнішніх ресурсів, в тому числі через співробітництво з Міжнародними фінансовими організаціями (МФО), насамперед з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін. Адже співпраця з цими міжнародними фінансовими інституціями розглядається світовою фінансовою спільнотою як акт довіри, підтвердження кредитоспроможності держави.

    У цілому аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів з метою поглиблення ринкових перетворень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення трансформаційних процесів, виведення економіки України на стале економічне зростання. Це співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвиткові приватного підприємництва.

    Як  зазначається в Посланні Президента України, співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

    • прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз;

    • відповідність умов кредитування України  міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

    • спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

    • мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

    • залучення альтернативних зовнішніх  джерел фінансування на основі геостратегічної  диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

    Однак, враховуючи динамічний характер міжнародних економічних відносин, окремі питання правового статусу міжнародних економічних організацій, міжнародно-правового регулювання їх діяльності потребують переосмислення, а в деяких випадках і нових підходів у розумінні їх природи, що відповідало би вимогам сьогодення та сучасним тенденціям розвитку міжнародного економічного співробітництва.

    Мета  курсової роботи - подальший розвиток досліджень про міжнародні економічні організації, зокрема перспективи інтеграції України до міжнародного економічного співтовариства. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Сутність і роль міжнародних фінансів

     Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси взагалі досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів уекономіці та є невід'ємною частиною ринкової економіки.

     Саме  таке розширене трактування переноситься і на категорію "міжнародні фінанси". Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси — це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.

     У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виділяються  наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові  інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

     Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.

     Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів тощо.

      Співробітництво тієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-фінансовими структурами здійснюється через міжнародні організації універсального характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру — регіональні банки розвитку та ін.

      Крім  того, активний процес регулювання  міжнародних фінансів здійснюється сьогодні через щорічні наради "великої сімки" (нині— "велика вісімка"), яка приймає найбільш важливі стратегічні рішення; Паризький клуб, який об'єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходи кредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об'єднує найбільших приватних кредиторів, котрі виробляють спільну політику приватних комерційних банків стосовно боржників і т. ін.

     З наукової точки зору, фінанси можна  поділити, з певним ступенем умовності, на національно-державні та міжнародні, причому не тільки залежно від простору їх функціонування, а й від природи їх суб'єктів. Так, національно-державні, як правило, не виходять за межі території однієї держави, не залучають іноземних суб'єктів, здійснюються на основі емних суб'єктів, здійснюються на основі національного законодавства і мають виключно внутрішньонаціональний характер. До них можна віднести внутрішні міжбанківські перекази, розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо.

     Рух міжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:

  • валютні операції;

  • валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (у тому числі й особливого товару — золота);

  • операції з цінними паперами і  різними фінансовими інструментами;

  • зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;

  • перерозподіл частки національного  доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій та ін.

     Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси  як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

     Міжнародна  фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну роль, яка  виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

     Однією  з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чим породжує численні наукові  дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

     Сьогодні  міжнародний фінансовий капітал  може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.

     Потенційно  сам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх потреб, угоди, а також завдяки глибині й високій ліквідності ринків швидко переключатися з одних операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик, пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.

     Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючими упає в суперечність з діючими національними режимами регулювання і пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

     Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

     Сьогодні  найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність також здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки.

     Крім  того, існує ціла система міжнаціональних  банківських інституцій,  серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами.

     Процес  інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення своєрідних виробничих комплексів, національна належність яких переборює державні кордони. Ці комплекси інтегруються в міцну транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи прибуток зі всіх країн світу, ТНК досить швидко накопичили такі резерви валют, які т, які за своїми обсягами в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато ТНК не відмовляються від спокуси одержати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами, або на ринках державних запозичень. А це, враховуючи масштаби діяльності ТНК, породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої наприкінці 90-х років XX ст. стали країни Південно-Східної Азії.