Законодавством  України видачу дисконтних позик  заборонено.

     За  погашення періодичними внесками певна  частка основної суми кредиту сплачується  однаковими внесками протягом терміну  дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

     За "амортизаційного" погашення основну  суму кредиту підприємства сплачують  поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають  відповідну частину суми основного  боргу і відсотків. Погашення  однаковими внесками передбачає, що кожен  наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом  знижуються.

Інші способи  погашення кредиту:

- порядок погашення  може бути пов'язаний з доходами  від заходу, що кредитується (погашення  кредиту з перервою, тобто з  пільговим періодом, а регулярні  внески для погашення здійснюються  тільки тоді, коли проект починає  давати дохід);

- внески для  погашення основної суми кредиту  здійснюються нерегулярно й неоднаковими  сумами.

Джерелами погашення  кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

- виручка від  реалізації продукції, що її  отримає підприємство в процесі  реалізації проекту кредитування;

- виручка від  реалізації продукції власного  виробництва, не пов'язаного з  проектом кредитування;

- інші надходження  від господарської діяльності. Умови  погашення кредиту обумовлюються  під час підписання договору  підприємства з банком, виходячи  з:

- цільового  спрямування кредиту;

- обсягів та  терміну позики;

- порядку та  строків надходження коштів на  рахунок підприємства;

- сезонності  та циклічності виробництва;

- рівня платоспроможності  та надійності матеріального  забезпечення підприємства тощо.

     Відсотки  за користування кредитом нараховуються  щомісячно в розмірі, передбаченому  кредитним договором. Сплата відсотків  здійснюється за фактичну кількість  днів користування позикою.

     Підприємство  може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування  відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну  неможливість отримання передбаченого  бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому  для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з  ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни  термінів часткових платежів.

     Дострокове  стягнення суми основного боргу  та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає  до банку недостовірну звітність, має  суттєві недоліки у веденні бухгалтерського  обліку.

     За  несвоєчасне погашення боргу  банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови підприємства від  сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному  порядку. У разі систематичного невиконання  кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підпримства справу про банкрутство. Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за ористування  ним здійснюється у черговості, яка  встановлюється , тороча-ші під час  укладання угоди. Відстрочка погашення  кредиту з підвищенням відсоткової  ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником  та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції. 
 
 
 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Шляхи вдосконалення  взаємовідносин підприємства з банківськими установами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ

     Підприємство  – це самостійно відокремлена і  економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні  послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або  послугах з метою одержання прибутку. Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємства в Україні, є Закони України: “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства В Україні” та інші.

     Комерційний банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного  банку України здійснювати у  сукупності такі операції: залучення  у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик, відкриття  і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

     Кредит (від лат. – позика, борг) – одна з найскладніших економічних  категорій, характер необхідної об`єктивності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно – грошових відносин, а з іншого – такою  специфікою її прояву, як поворотний рух  вартості. Оскільки надання кредиту  юридичним особам, а саме підприємствам, є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов`язані з обслуговуванням  усього процесу розширеного виробництва  та забезпеченням його безперервності.

     Кредитоспроможність – це здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись  зі своїми борговими зобов`язнаннями.

     Українські  комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено  методичні рекомендації Національного  банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника. 

Висновки

 

       Зміна соціально-економічного розвитку держави  в період переходу до ринкових відносин приводить до якісних структурних  зрушень убік інтенсифікації виробництва, що обумовлює незмінний ріст грошових нагромаджень і головним чином прибутку підприємств різних форм власності.

       Прибуток  є основним джерелом власних засобів  підприємства. З одного боку, він  розглядається як результат діяльності підприємства, з іншого, як основа подальшого розвитку.  Для країни прибуток підприємств  означає наповнюваність дохідної частини  бюджету, можливість вирішення соціальних проблем країни чи регіону.

       Сучасна банківська система є «кровоносною системою» економіки. Через банки  проводяться «обмін речовин» у господарській  системі, і від їх чіткої і безупинної роботи в сфері платежів залежить загальна ефективність функціонування економічних інститутів.

       Як  відомо, грошові ресурси банку  являють собою сукупність власних  і притягнутих засобів, що є в  розпорядженні банку і які  використовуються  ним для здійснення активних операцій. Особливу частку (близько 88 %) ресурсів банку становлять притягнуті засоби, для яких характерна висока питома вага засобів, що зберігаються на розрахункових, поточних і бюджетних  рахунках юридичних осіб. Тому банки  зацікавлені в залученні тимчасово  вільних засобів, власниками яких є  підприємства, організації різних форм власності.

       Звідси  випливає необхідність установлення банками  гарних взаємовідносин, які забезпечували  б високу необхідність і надійність платежів, у чому зацікавлені всі  суб'єкти господарювання.

       Таким чином, політика в галузі розрахунків  повинна бути спрямована на формування всієї платіжної системи в  напрямку створення високонадійної, безпечної, стабільної і швидкодіючої системи, щоб несправність однієї з  ланок розрахунків не стабілізувала  усю систему.

       

ВИСНОВКИ

  Управління  в цілому та управління в банківській  справі зокрема є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін  в економічній науці. Кожний рік  в різних країнах світу з`являються  сотні нових банків, які прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти  місце під сонцем, завоювати свою долю на ринку.

  В той самий час лібералізація  банківського законодавства призвела до інтернаціоналізації банківської  справи, а також до зростання конкуренції  між банками та іншими кредитно-фінансовими  установами. Вистояти та вийти з  оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного  менеджменту в цій сфері просто таки неможливо.

  Кредит  виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище  випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами  між товаровиробниками – коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб  його купити. Тому й виникла потреба  у передачі продавцем покупцеві  товару з відстрочкою платежу, тобто  – у кредит.          

  Отже, кредит -  це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником  із приводу вартості, що передається  в тимчасове користування.

  Кредит  це  кошти  чи інші речі, об'єднані родовими ознаками, передані в борг однією стороною іншій стороні. Таким  чином, під кредитними правовідносинами розуміються всі правовідносини, що виникають унаслідок надання (передачі), використання і за умови  повернення  коштів чи інших речей.

  Кредит  відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює  його. Кредит також сприяє економії витрат обертання.

  Роль  кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, проявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обертання.

  Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом  України “Про банки і банківську діяльність“, нормативними документами  НБУ та іншими законодавчими нормами  надає короткострокові і довгострокові  кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським  структурам, які мають самостійний  баланс і власні кошти і кошти  обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської  діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних  ресурсів за умови обов’язкового  дотримання економічних нормативів діяльності.

  Під формою забезпечення повернення кредиту  розуміють конкретне джерело  погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю та придатністю  цього джерела. Форми забезпечення повернення кредиту  гарантують кредитору  збереження та мобільність його позикового фонду.

  Законом України “Про заставу”, прийнятого Верховною Радою України 2.10.92 р. зі змінами і доповненнями від 25.02.94р., від 14.12.95р., визначено що в основу гарантій покладено заставу майна  чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника.

  Згідно  цього закону, право на заставу  – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному  випадку Банк) має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед  іншими кредиторами.

  Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна , як в теперішньому так і в майбутньому , теж негативно  впливає на діяльність банків. Через  це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку  реалізувати його за ціною, меншою від  наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати  крім застави паралельно і додаткові  гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний  ризик 

  До  таких форм належать  -  гарантія і поручительство. Але і вони мають  свої недоліки, тому що потрібно постійно перевіряти використання кредиту, а  також фінансовий стан гарантів та поручителів. Банківську гарантію приймають  в якості забезпечення кредиту значно охочіше, ніж страхові поліси першокласних страхових компаній.

  Поручительство  створює для кредитора велику можливість реального задоволення  його вимоги до боржника по заданому поручительством  зобов’язанню у випадку невиконання  цього зобов’язання.