Шляхи вдосконалення взаємовідносин підприємства з банківськими установами

     Комерційний банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного  банку України здійснювати у  сукупності такі

операції:

• залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних

     осіб  та розміщення зазначених коштів від  свого імені,

• на власних умовах та на власний ризик,
• відкриття і ведення банківських  рахунків фізичних та юридичних осіб.

     Комерційні  банки відрізняються між собою  не тільки кількістю здійснюваних операцій (універсальні та спеціалізовані), що впливає  і визначає їх організаційну структуру, а й розгалуженням цієї мережі.

     Універсальні  комерційні банки займаються всіма  видами банківських послуг. Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового  ринку чи займаються вузьким колом  банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних  банків виявляється не вигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому  ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

• споживчого кредиту;
• іпотечного кредиту;
• сільськогосподарського кредиту;
• залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу;
• в зовнішньоекономічній діяльності;
• в сфері інвестування капіталу тощо.

     Найбільш  суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних  банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі  вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування  на відповідні рахунки на певних умовах.

     Вклад (депозит) – це гроші, передані в  банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

     На  сьогоднішньому етапі одну з найважливіших  ролей у стимулюванні відтворювальних  процесів в економіці відіграє банківський  кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської  діяльності підприємства незалежно  від форм власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм – позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Взаємовідносини банку та підприємства

     В умовах сучасної економіки комерційні банки стають важливим елементом ринкової інфраструктури. Вони створюються і функціонують у формі товариств з обмеженою відповідальністю або аукціонних товариств. Їх діяльність можлива лише за умови отримання власного прибутку, що істотно змінює характер відносин підприємств і банків, зміст наданих послуг, порядок кредитування. Взаємовідносини підприємств і банків тепер будуються з урахуванням взаємних інтересів і повинні приносити користь обом сторонам. Вони виникають з приводу розрахунково-касового ікредитного обслуговування підприємств, а також у зв'язку з появою новихпослуг, характерних для ринкової економіки.

     Найважливіша  особливість відносин підприємств з комерційними банками – їх договірний характер. Ініціатива укладення договорів виходить від підприємства. Воно самостійно вибирає банк для свого розрахунково-касовогоі кредитного обслуговування. Якщо підприємство знаходиться за місцем знаходженнябанку, то банк зобов'язаний відкрити рахунок підприємству. В іншому випадку, потрібна згода банку. Однак при відкритті рахунків, призначених виключнодля зберігання грошових коштів, а не для розрахунків, підприємство вільно ввиборі банку і може мати вклади в одному або декількох банках. Такий порядок дає підприємству можливість, орієнтуючись на власні інтереси,вибрати банк, де організовано виконуються операції, вище культураобслуговування, ширше перелік послуг, що надаються.

     Для розрахункового обслуговування підприємство укладає з банком договір банківського рахунку, що є необхідним для реалізації безготівкових розрахунків. Відповідно до договору банк відкриває підприємству як клієнтові розрахунковий та інші рахунки, зараховує на них грошові кошти, що надходятьяк від підприємства, так і підприємству, списує відповідні суми зрахунку підприємства за його дорученням на рахунки постачальників, кредиторів, відповідних бюджетних та позабюджетних фондів. Банк зобов'язується приймати від підприємства-клієнта і видавати йому або за його дорученням готівкові гроші, виплачувати відсотки за зберігання грошей на рахунках.

     Основний  рахунок підприємства як юридичної особи - розрахунковий рахунок.  Підприємство має право відкрити тільки один розрахунковий рахунок або за місцемзнаходження (реєстрації), або в іншому банку. На розрахунковий рахунок зараховується виручка від реалізації продукції, по ньому здійснюються розрахункиза зобов'язаннями підприємства. Інші рахунки поточний, позиковий, валютний -можна відкривати в будь-якій кількості в різних банках. Для відкриття валютних рахунків підприємствам банки повинні мати відповідну ліцензію.

     Розрахунковий субрахунок відкривається підприємством, що має поза місцем свогознаходження окремі структурні ланки. За місцем їх знаходження в банкахрахунки відкриваються на ім'я підприємства. Оскільки розрахунковий субрахунок має підсобне значення, на ньому акумулюється виручку, що надходить від структурної ланки, для подальшого перерахування на основний розрахунковий рахунок підприємства.

     Поточні рахунки відкриваються філіям, відділенням та іншим підрозділам підприємства. За ними здійснюються обмежені розрахункові операції, в основному пов'язані з оплатою праці та адміністративно -господарськими витратами. При відкритті в банку поточного валютного рахунку автоматично відкривається транзитний валютний рахунок, на який надходятьвалютні перерахування від зовнішньо-економічної діяльності підприємства.  
           Після продажу частини валютного виторгу залишок валютних коштів перераховується на поточний рахунок. У процесі розрахунково-касового обслуговування між підприємством і банком складаються певні фінансові відносини,супроводжуються рухом грошових коштів і торкаються формування доходів банку і підприємства.

     Багато  банків стягують плату за оформлення рахунків клієнтів та проведення грошових та касових операцій, щоб відшкодувати витрати по їх проведенню.  
           Інші банки для залучення клієнтури відкривають рахунки безкоштовно. У той жечас кожен банк за зберігання у нього грошових коштів сплачує на користьостанніх певну плату, виключення складає транзитний валютнийрахунок.

     Розмір плати встановлюється за взаємною згодою, якщо мова йде пророзрахунковому рахунку. На строкові депозитні рахунки підприємство розміщує тимчасововільні грошові кошти на умовах банку, який встановлюєвідсотки за вкладами в залежності від термінів зберігання грошей.

Витрати підприємства з оплати послуг банку включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), доходи, отримані від зберігання коштів на рахунках банків. У тому числі і курсові різниці за валютними рахунками, враховуються вскладі банківського прибутку підприємства як позареалізаційні доходи.

     Розрахунки  між підприємствами, підприємствами і бюджетом та інші безготівкові розрахунки здійснюються у встановлених формах. Банки не в праві контролювати це і перешкоджати здійсненню розрахунків. Однак на них покладена певна відповідальність за дотримання правил розрахункової дисципліни. Вона встановлена нормативними актами Національного Банку Україниі визначається договорами між підприємством і комерційним банком. За несвоєчасне (неправильне) списання коштів з рахунку підприємства, а також за несвоєчасне і неправильне зарахування коштів, що надійшли підприємству, воно в праві вимагати від банку сплатити штраф на свою користь урозмірі 0,5% цих сум за кожний день затримки, якщо інші або додаткові форми відповідальності не передбачені в договорі банку і підприємства.

     Відповідальність  підприємств перед банками встановлюється в договорах банківського рахунку і вкладу, кредитних договорах. Вона приймає, наприклад, форму підвищених відсотків, що сплачуються банку за порушення термінів повернення кредиту.

     Кредитування - це метод зворотного фінансування потреб підприємства і одночасно традиційна послуга банків. У сучаснихумовах господарювання принципи і підхід до питань кредитування істотно змінилися. По-перше, підприємство має право на отриманняк редиту і в тому банку, де йому відкритий розрахунковий рахунок і в будь-якому іншому банку.

     По-друге, кредитування підприємства здійснюється на основі кредитного договору, в якому визначаються права та обов'язки підприємства -позичальнику та банку з урахуванням кредиту, що надається та фінансового стану підприємства, встановлюється відповідальність сторін за порушення договору. По-третє, якщо до проведення економічних реформ встановлювалися відомі обмеження в кредитуванні, то тепер об'єктом кредитування можуть бути будь-які потреби підприємства. Разом з тим кредитне направляється на відшкодування збитків підприємства, незнижувані запаси і витрати, які забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства. Об'єктами кредитування не можуть бути вироблена надпланова продукція, що має обмежений збут, і невживані залишки товарно-матеріальних цінностей.

     Залежно від характеру потреб підприємства в позикових коштах розрізняються короткостроковий (до року), середньостроковий (від року до трьох років) ідовгостроковий кредит (від трьох до п'яти років).

     Довгостроковий  кредит є одним із джерел формування оборотних коштів підприємства. Він дозволяє заповнити потреба в яких бракуєгрошових коштах, що виникає в процесі поточної діяльності підприємства. На термін більше року підприємство може отримати кредит накапітальні витрати. У цьому випадку кредит виступає джерелом позикових фінансових ресурсів підприємства, що направляються на його розвиток. Конкретні строки кредиту визначаються виходячи з окупності витрат і нормативних термінів.

     Оскільки  кредитування здійснюється банками  на комерційній основі, принципами кредитування є забезпеченість кредиту, його цільовий характер, терміновість наданої позики, платність і повернення.

     За  користування кредитом, який необхідно  повернути у встановлений термін,підприємство сплачує банку відсотки. Процентні ставки диференційовані залежно від строку користування позичкою з урахуванням попиту та пропозиції,причому з різних банку рівень процентних ставок коливається. У кредитномудоговорі встановлюються конкретні ставки за користування кредитом, порядоксплати процентів та інші умови кредитування.

     Але в короткострокових позиках відсотки в межах облікової ставки Національного Банку України, збільшеної на три пункти, включається підприємством у собівартість продукції (робіт, послуг), а понад цього рівня -виплачуються з чистого прибутку підприємства. Також з прибутку сплачуються відсотки по прострочених позиках, відсотки по позиках, отриманим назаповнення нестачі власних оборотних коштів, відсотки за довгостроковими кредитами.

     Незважаючи  на роль кредиту в забезпеченні нормального  кругообігу коштів підприємства, фінансування капітальних витрат сфера його застосування в такому як обмежена внаслідок ситуації, що склалася сьогодні в економіці.

     Тим часом кредитні операції у світовій практиці - сама прибуткова стаття банківського бюджету, за рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку банків. Але з цими операціями пов'язані і основні ризики банків, зокрема, непогашення позичальників основного боргу та відсотків закредиту.

     Практика  українських банків свідчить, що їх діяльність в області кредитування майже цілком складається з короткострокових позик концентрованих у сфері торогово-закупівельного бізнесу. Багато комерційних банків видають короткострокові позики тільки на посередницькі операції, для яких характерна швидка оборотність коштів і висока прибутковість.  
          Довгострокові позики займають незначну питому вагу в кредитних вкладеннях у зв'язку з недостатністю ресурсів у багатьох комерційно банків,темпами інфляції, при яких підприємству складно забезпечити рентабельність  інвестицій на більш високому рівні, зниженням інвестиційної активності підприємств по багатьох інших причин.

     Удосконалення структури кредитування можливе  за умови стабілізації економічної обстановки в країні, фінансового оздоровлення народного господарства і зміцнення фінансового стан підприємств, щотакож сприяє розвитку нових форм взаємовідносин підприємств і банків, притаманних ринковій економіці.

     Перш  за все, маються на у вазі торговокомісійні операції, які проводяться з метою прискорити отримання постачальником платежу. Підприємства-постачальники поступаються банку право вимоги платежу по платіжними документами за надані товари, виконані роботи,надані послуги. Банк відразу ж відшкодовує постачальникові повної суми,належної йому від покупця. За здійснення такої операції банкстягує плату зі свого клієнта - постачальника.