Коефіцієнт  ліквідності свідчить про здатність  підприємства виконати короткострокові  зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

       Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно  підприємство використовує свої активи. «Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості. «Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші за допомогою реалізації продукції.

       Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

       Коефіцієнт  витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку  від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може показувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

       Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

       Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.

       Аналізуючи  стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками  конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

       Б. Рух грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.

       Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

• виробнича діяльність;
• інвестиційна діяльність;
• фінансова діяльність.

       Такі  звіти мають велике значення та допомагають  фінансовому менеджеру планувати  фінансування підприємства на середній та тривалий термін. 

       Дані  про рух грошових коштів допомагають:

       — оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

       — визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

       Дані  про рух коштів допомагають зрозуміти  сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних  заходів.

       Аналіз  руху грошових коштів показує, як формувались  грошові потоки у минулому. Але  можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає  змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного  фінансування наступного року.

       Негативний  рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

       Позитивний  рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

       Рішення про надання або відмову у  наданні кредиту залежить від  того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

       В. Оцінка ділового середовища підприємства. У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику. Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.

       Аналіз  інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників: форма власності; вид діяльності; ринки та клієнти позичальника; конкуренція; постачальники; виробничі потужності; керівництво й організація; сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

       1. Форма власності. Форма власності  вказує на міру ризику у  разі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також нате, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

       2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи  розвитку галузі, в якій працює  підприємство-позичальник. Тривалий  успіх певного роду діяльності  залежить від терміну випуску  продукції, використання нових  технологій або розширення ринку  збуту.

       3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі  сторони позиції підприємства  на ринку порівнянням результатів  кількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому. 

       Товари  та послуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

       4. Конкуренція. Підприємство-позичальник  повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

       Діяльність  конкурентів справлятиме вплив  на майбутнє становище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

       Підприємство-позичальник  повинно мати таку інформацію:

• назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;
• сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;
• сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад нові технології, організація збуту);
• порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;
• зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;
• злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник

       5. Постачальники. Для виробництва  товарів і послуг підприємству  необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників. Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.

       6. Виробничі потужності. Виробничі  потужності — це основні засоби, необхідні підприємству для ведення  основної діяльності. Банк може  вимагати дані про виробничі  потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.

       7. Керівництво та організація. Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

       Керівництво: основні обов'язки керівників підприємств; кваліфікація та професійний досвід; наявність вакансій серед керівних посад підприємства; застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.

       Організація: організаційна структура нині і  в майбутньому; кадрове планування; організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів  та інших торгових точок, співпраця  у сфері збуту.

       8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника. Сильні сторони: добре відоме  на ринку, має високий імідж  і власну торговельну марку; продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;  сучасне обладнання й технології тощо. Слабкі сторони: неконкурентоспроможні ціни; традиційно невисока якість продукції; продукція та послуги користуються невеликим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє; дуже сильна конкуренція; труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.

       На  підставі оцінки кредитоспроможності  позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

       Неодмінною  умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

       Такі  форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

       Зміст кредитного договору визначається підприємством  і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

       Відповідно  до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

       Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

       І. Загальні положення.

       II. Права та обов'язки позичальника.

       III. Права та обов'язки банку.

       IV. Відповідальність сторін.

       V. Порядок вирішення суперечок.

       VI. Термін дії договору.

       VII. Юридичні адреси сторін. 
 
 
 

2.3. Порядок погашення банківського кредиту підприємством

 

     Умови погашення кредитів суттєво впливають  на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

     Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення  основної його суми і нарахованих  відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної  угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з по-гашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.

     За  позиками до запитання строк повного  повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

     Позика  може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а  й достроково (на вимогу кредитора  або на бажання підприємства).

     За  характером погашення кредити поділяються  на такі види:

1) дисконтні;

2) позики, які  погашаються поступово - щомісячно,  щоквартально, раз на півроку,  щорічно;

3) позики, які  погашаються одноразовим платежем  після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно  сплачує банку суму основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) амортизаційні  (здійснюється поступова виплата  основного боргу та відсотків  рівномірними внесками).

     Можуть  бути й інші способи погашення, які  зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто  відстрочки погашення кредиту).

     На  відміну від звичайних надання  дисконтних позик передбачає утримання  позикового відсотка (дисконту) під  час видачі кредиту.