Шляхи вдосконалення взаємовідносин підприємства з банківськими установами

       Застава майна може здійснюватись передачею  товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником  кредитору. Застава цінних паперів  може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств. передається  у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.

       Ризик випадкової втрати предмета застави  несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.

       Державне  підприємство, за яким закріплено право  державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

       У договорі застави має бути позначене  найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів — за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті — за місцем знаходження підприємства.

       Звернення стягнення на закладене майно  підприємства може статися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

       Для укладання договору застави підприємство-заставодавець  повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

       а) договір страхування та страхове свідоцтво;

       б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;

       в) витяги з книги запису застав;

       г) установчі документи, свідоцтво  про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових  осіб.

       Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату  за користування кредитом.

       Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

       Витрати підприємств на оплату відсотків  за кредит відносять до складу валових  витрат виробництва і обігу, що зменшує  суму оподатковуваного прибутку.

       Відсоткові  ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

       Комерційні  банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового  стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

       Виникнення  кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких  умов.

       1. Учасники кредитної угоди мають  бути юридичними особами і  функціонувати на принципах комерційного  розрахунку.

       2. Підприємство (позичальник) або має  бути власником майна, або володіти  правом на користування та  розпорядження ним.

       3. Необхідна наявність економічних  і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

       4. Кредитор має бути так само  заінтересований у видачі кредиту,  як підприємство — в його  отриманні, тобто повинні збігатися  економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Процедуру отримання  кредиту підприємством показано на рис. 1.

       Рис. 1 Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди.

       На  першому етапі підприємство і  банк ведуть переговори на предмет  можливого укладення кредитної  угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

       На  другому етапі підприємство звертається  в банк і подає йому такі документи:

       1. Заяву про надання кредиту.

       2. Статут підприємства (нотаріально  засвідчений).

       3. Установчий договір (нотаріально  засвідчений).

       4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво)  або патент (нотаріально засвідчені).

       5. Договір оренди або інші документи  щодо права власності на землю  або права тимчасового користування  земельною ділянкою, (нотаріально  засвідчені).

       6. Контракти (договори) між продавцем  і покупцем, замовником і підрядчиком  на виконання будівельно-монтажних  робіт.

       7. Довідку з банку про розмір  сплаченого статутного фонду,  а також витяги з поточного  і валютного рахунків підприємства (позичальника).

       8. Фінансову звітність: форму №  1 «Баланс підприємства»; форму  № 2 «Звіт про фінансові результати  і їх використання»; форму № 5 «Звіт про стан майна підприємства».

       9. Висновок аудиторської фірми  щодо фінансового стану підприємства.

       10. Бізнес-план.

       11. Ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна).

       12. Підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних  зв'язків України про наявність  квоти.

       13. Підтвердження наявності складських  приміщень.

       14. Підтвердження наявності виробничих  площ і потужностей.

       15. Підтвердження наявності застави  або поручительство чи гарантію (один із цих документів).

       16. Клопотання місцевих і державних  органів влади й управління  про надання підприємству кредиту.

       17. Документи, що підтверджують право  власності на заставлене майно.

       Погоджуючись  на видачу довгострокового кредиту  на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

       При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:

• зведений кошторис будівництва;
• відомості про договірну ціну;
• контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;
• документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;
• дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;
• висновки експертизи - відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

       Банк  має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних  рішень щодо будівництва. Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

       Кредитування  витрат з будівництва, реконструкції  або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

       На  третьому етапі банк:

• вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;
• оцінює його ділову репутацію та імідж;
• аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;
• визначає перспективи розвитку підприємства;
• перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

       Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

       Під час аналізу кредитоспроможності  враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики. Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально. В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

       Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

       • обсяг реалізації;

       • прибутки і збитки;

       • рентабельність;

       • ліквідність;

       • грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

       • склад і динаміка дебіторсько-кредиторської  заборгованості.

       Ураховуються  також інші фактори:

       • ефективність управління підприємством;

       • ринкова позиція підприємства і  його залежність від циклічних і  структурних змін в економіці  та галузі;

       • наявність державних замовлень  і державної підтримки підприємства. 

        Комерційні  банки розробляють показники додаткової оцінки

       підприємств-позичальників  залежно від основного виду діяльності та форм власності.

       Рис. 2 Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його кредитоспроможності.

       На  основі проведеного аналізу системи  основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

       Для підприємства, що отримує кредит, важливо  знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 2).

       А. Фінансові коефіцієнти. До фінансових коефіцієнтів належать:

       • коефіцієнт заборгованості;

       • коефіцієнт ліквідності;

       • коефіцієнти оборотності;

       • коефіцієнти прибутковості.

       Коефіцієнт  заборгованості показує, наскільки  діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть чекати кредитори: що нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені і   втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів зазнає збитків.