Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

         Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок – по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чим  той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості  (flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out – LIFO).

       Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної  одиниці закуповуваних  запасів  - це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити  в умовах великомасштабного   виробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті  фірми, що або виконують   спеціальні  замовлення на виробництво  якої-небудь продукції. або роблять операції з порівняно  невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів).

       Оцінка  запасів по методу ФІФО заснована  на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель.

       Порядок оцінки не залежить від фактичної  послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула: 

       _{В = З + П - К}  , де 

_В - вартість витрачених матеріалів, _З - залишок матеріалів на початок періоду, _П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період_,  К - залишок матеріалу на кінець періоду.

       Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:

       _{К = V * Ц , де} 

_V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі, Ц - ціна останньої закупівлі.

       Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити  собівартість реалізованої продукції  і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів  на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.

       Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва  без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.

       На  стадії створення виробничих запасів  – впровадження економічно обґрунтованих  норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

       На  стадії незавершеного виробництва  -  прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

         На стадії обігу - наближення  споживачів продукції до її  виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами. 
 
 

Висновок

       Ефективне управління оборотними коштами, метою  якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.

       В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу  не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному  використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами (ФІФО і ЛІФО).

       Підприємство  в першу чергу повинне піклуватися  про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення  фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності).

       Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.

       Коли  говориш  про основні фонди  й оборотні кошти, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування.

       Підвищення  ефективності  основних  фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей,  підвищення  змінності  роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази,  ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств,  модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.

       У системі  заходів  щодо  підвищення ефективності суспільного виробництва  важливе місце займають питання  раціонального використання оборотних  коштів  у  всіх  сферах діяльності людини,  особливо в промисловості.

       При найбільш економічному використанні оборотних  коштів,  при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити  матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності  виробництва. 
 
 
 

Список  літератури: 

1. Баканов М.І. «Теорія економічного аналізу»: - Підручник.: М.: Фінанси і статистика. 1997., 288с.
2. «Сучасна економіка»: - Загальнодоступний навчальний курс. Ростов-На-Дону. Вид-во «Фенікс». 1999., 608 с.
3. Фішер С., Дорибуш Р., Економіка:-М.: «Справа», 1997., 864с.
4. Економіка підприємства. Підручник для вузів. Під ред. У.Я. Горфінкеля. М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 1999.,367 с.
5. Антикризове керування: від банкрутства до фінансового оздоровлення /Під ред. Г.П.Іванова. - М.: Закон і право, ЮНІТІ, 1996.,425с.
6. Ворст І., Ревентлоу П. Економіка фірми: Підручник - М.: Вища школа, 1998.,636с.
7. Грузинов В.П. Економіка підприємства і підприємництва - М.: СОФІТ, 1995.,232с.
8. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблема і політика: Пер. з англ. Т. 1, 2. - М.: Республіка, 1996.,758с,
9. Маркетинг: Підручник /Кол. авт. під ред. А.Н.Ромнова. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2000.,389с.
10. Рузавін Г.І., Мартинов В.Т. Курс ринкової економіки. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 1999.,260с.
11. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Кол. авт. під ред. Є.І.Бородіної. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2001.,544с.
12. Економіка: Підручник /Під ред. А.С.Булатова. - М.: БЕК, 1998.,412с.
13. Економіка і бізнес / Під ред. В.В.Кашаєва. - М.: МГТУ ім.Баумана, 2000.,380с.
14. "Бухгалтерський облік в промисловості" Під. ред. проф., Новиченко П.П., М, 1998., 388с.
15. Добров В.Н., Кришенінников В.И., "Фінансування і кредитування ", М, 2000., 520с.
16. Лопатніков Л.І. Популярний економіко-математичний словник, М, 1997., 837с.
17. "Основні положення по складу витрат, включених в собівартість продукції (робіт, послуг)  на підприємствах" (Економіка та життя, 1999, № 227, с.15)
18. "Основи підприємницької справи" Під. ред. д.е.н. професора Осипова Ю.М., М, 1998., 346с.
19. ”Економіка та статистика фірм” Під. ред. Ільєнкової С.Д., М., 1996, 321с.

20. ”Економіка  підприємства” Під. ред. проф. В.Я. Горфінкеля, М., 1996., 375с.

21. Баканов М.І.,Шеремет А. Д. Теорія економічного аналізу. – М.: Фінанси та статистика, 1998., 361с.

22 .Барногльц С. Б., Економічний аналіз господарської діяльності підприємств, М.: 1996., 355с.

23.Бухгалтерський аналіз / Під ред. Гольдберга М. А  Київ.: 1995., 528с.

24.Бухгалтерська  звітність / Під ред. Новодворського В. Д. – М.:1999., 467с.

25. Друрі К. Уведення в управлінський та виробничий облік -М. : 2001., 618с.

26.Єфимова 0. В. “Як аналізувати фінансове положення підприємства. – К.: 1999., 452с.

27.Єфимова 0. В. Аналіз обертання коштів комерційного підприємства. - Бухгалтерський облік 1998., 326с.