Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

       Термін  обороту (оборотність) розраховується по формулі: 

       T_об = Д_к/К_об 

       де  Д_к - кількість календарних днів у періоді.

       Оборотність можна визначити як по всій сумі оборотних коштів, так і по кожній її частині. Для розрахунку числа  оборотів кожного елемента оборотних  коштів необхідно установити відношення суми витрати по відповідній статті витрат на виробництво до фактичної суми по даній статті оборотних коштів. Термін обороту буде дорівнювати відношенню числа днів за даний період до числа оборотів. Власне кажучи він являє собою запас у днях даного елемента оборотних коштів.

       Тривалість  одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:

                    

       О = З / (T/Д) ,

                                                                    

         

         де З - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);

              Т- обсяг товарної продукції;

              Д- число днів у розглянутому  періоді.

       Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних  коштів.

       Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі: 
 

       Ко   =   З/Т 
 

       Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.

       Коефіцієнт  завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:

       Кз   =   Т / З

 

       Крім  зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.

       Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних  коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.

          Підприємства, що працюють на принципі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову  й оперативну самостійність для  того, щоб вести справи рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. У цих умовах зростає необхідність визначення потреби підприємств у власних оборотних коштах, що грають головну роль у нормальному функціонуванні підприємств.

          Визначення потреби  підприємства у власних оборотних  коштах здійснюється в процесі  нормування, тобто визначення нормативу оборотних коштів.

          Метою нормування є  визначення раціонального розміру  оборотних коштів, що відволікаються на певний строк у сферу виробництва  і сферу обігу.

          Вітчизняна практика нормування оборотних коштів на промислових  підприємствах заснована на ряді принципів.

          Потреба у власних  оборотних коштах для кожного  підприємства визначається при складанні  фінансового плану. Таким чином, величина нормативу не є величиною  постійної. Розмір власних оборотних  коштів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, застосовуваних форм розрахунків.

          При численні потреби  підприємства у власних оборотних  коштах необхідно враховувати наступне: власними оборотними коштами повинні  покриватися потреби не тільки основного виробництва для виконання виробничої програми, але і потреби підсобного і допоміжного виробництв, житлово-комунального господарства й інших господарств, що не відносяться до основної діяльності підприємства і не складаються на самостійному балансі, капітального ремонту, здійснюваного власними силами. На практиці часто враховують потребу у власних оборотних коштах тільки для основної діяльності підприємства, тим самим занижуючи цю потребу.

          Нормування оборотних  коштів здійснюється в грошовому  вираженні. В основу визначення потреби в них покладений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) на планований період. При цьому для підприємств із несезонним характером виробництва за основу розрахунків доцільно брати дані IV кварталу, у якому обсяг виробництва, як правило, найбільший у річній програмі. Для підприємств із сезонним характером виробництва - дані кварталу з найменшим обсягом виробництва, оскільки сезонну потребу в оборотних коштах забезпечують короткострокові позички банку.

          Для визначення нормативу приймається в увагу середньодобова витрата нормованих елементів у грошовому вираженні. По виробничих запасах середньодобова витрата розраховується по відповідній статті кошторису витрат на виробництво: по незавершеному виробництву - виходячи із собівартості валової чи товарної продукції; по готовій продукції - на підставі виробничої собівартості товарної продукції.

          У процесі нормування встановлюються приватні і сукупні нормативи. Процес нормування складається з декількох послідовних етапів:

1.    Спочатку розробляються норми запасу по кожнім елементі нормованих оборотних коштів. Норма - це відносна величина, що відповідає обсягу запасу кожного елемента оборотних коштів. Як правило, норми встановлюються в днях запасу й означають тривалість періоду, забезпеченого даним видом матеріальних цінностей. Наприклад, норма запасу складає 24 дня. Отже, запасів повинне бути рівно стільки, скільки забезпечить виробництво в протягом 24 днів.

    Норма запасу  може встановлюватися у  відсотках, у грошовому вираженні до визначеної бази.

    Норми оборотних коштів розробляються  на підприємстві фінансовою службою  за участю служб, зв'язаних з виробничою і постачальницько-збутовою діяльністю.

2.   Далі, виходячи з норми запасу і витрати даного виду товарно-матеріальних цінностей, визначається сума оборотних коштів, необхідних для створення нормованих запасів по кожнім виді оборотних коштів. Так визначаються приватні нормативи.
3.   І нарешті, розраховується сукупний норматив шляхом додавання приватних нормативів. Норматив оборотних коштів являє собою грошове вираження планованого запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства.

          Застосовують наступні основні методи нормування оборотних  коштів:

    - Метод прямого   рахунка. Цей метод полягає в тому, що спочатку визначається величина авансування оборотних коштів у кожен елемент, потім їхнім підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.

    - Аналітичний метод. Він застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється збільшено, з огляду на співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.

    - Коефіцієнтний метод. При цьому методі новий норматив визначається на базі старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунків.

          На практиці найбільш доцільне застосування методу прямого рахунка. Перевагою цього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки часток і сукупного нормативів. До часток відносяться нормативи оборотних коштів у виробничих запасах: сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, що комплектують виробів, палива, тари, МШП, запасних частин; у незавершеному виробництві і напівфабрикатів власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; готових виробах. Особливість кожного елемента визначає специфіку нормування.

          Норматив оборотних  коштів, авансуємих у сировину, основні  матеріали і покупні напівфабрикати, визначається по формулі: 

    Н = В * Д , де 

    Н - норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів;

    В - середньодобова витрата сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів;

    Д - норма запасу в днях.

          Середньодобова витрата  по номенклатурі споживаної сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів  обчислюється шляхом розподілу суми їхніх витрат за відповідний квартал на кількість днів у кварталі. 

          Визначення норми  запасу - найбільш трудомістка і  важлива частина нормування. Норма  запасу встановлюється по кожнім виді чи групі матеріалів. Якщо вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по основних видах, що займає не менше 70-80% загальної вартості.

          Норма запасу в днях по окремих видах сировини, матеріалів і напівфабрикатів установлюється виходячи з часу, необхідного для  створення транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.

      Транспортний запас необхідний у тих випадках, коли час руху вантажу в шляху перевищує час руху документів на його оплату. Зокрема, транспортний запас передбачається у випадку розрахунків за матеріали на умовах попередньої оплати. Транспортний запас у днях визначається як різниця між кількістю днів пробігу вантажу і кількістю днів руху й оплати документів на цей вантаж.

      Підготовчий запас. Передбачається в зв'язку з витратами на приймання, розвантаження і складування сировини. Він визначається на основі встановлених норм чи фактично витраченого часу.

      Технологічний запас. Цей запас враховується лише по тим видам сировини і матеріалів, по яких відповідно до технології виробництва необхідна попередня підготовка виробництва (сушіння, витримка сировини, розігрівши, відстій і інші підготовчі операції). Його величина розраховується по встановлених технологічних нормах.

      Поточний складський запас. Він повинен забезпечити безперебійність процесу виробництва між постачаннями матеріалів, тому в промисловості він є основним. Величина складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачань, а також періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво. Основою для числення поточного складського запасу служить середня тривалість інтервалу між двома суміжними постачаннями даного виду сировини і матеріалів. Тривалість інтервалу між постачаннями визначається на основі договорів чи графіків виходячи з фактичних даних за минулий період. У тих випадках, коли даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма поточного складського запасу приймається в розмірі 50% від інтервалу постачання. На підприємствах, у яких сировина надходить від одного постачальника й обмежене число застосовуваних видів матеріальних цінностей, норма складського запасу може прийматися в розмірі 100% інтервалу постачання.

      Страховий запас. Створюється як резерв, що гарантує безперебійний процес виробництва у випадку порушення договірних умов постачань матеріалів (некомплектності одержання партії, порушення термінів постачання, неналежного якості отриманих матеріалів). Величина страхового запасу приймається, як правило, у межах до 50% поточного складського запасу. Вона може бути і більше, якщо підприємство знаходиться далеко від постачальників і транспортних шляхів, якщо періодично споживаються унікальні, підвищеної якості матеріали.

          Таким чином, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і покупні  напівфабрикати в цілому складається  з п'яти перерахованих запасів.

          Норматив  оборотних коштів на допоміжні матеріали  встановлюється по двох основних групах:

    - до першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у великих кількостях. Норматив розраховується так само, як на сировину й основні матеріали;