Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

    Оборотні  кошти підприємств покликані  забезпечити безупинний їхній рух  на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотних коштів.

           Усі джерела  фінансування оборотних коштів  підрозділяються на власні, позичкові  і притягнуті.

          Власні  кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.

          Формування оборотних  коштів приходить у момент організації  підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних коштів так звані стійкі пасиви. Це кошти, що не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать джерелом формування оборотних коштів у сумі їхнього мінімального залишку. До них відносяться:  мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства, резерви на покриття майбутніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані як передоплату за продукцію (товари, послуги)  й ін.

          Для скорочення загальної  потреби господарств в оборотних  коштах, а також стимулювання їхнього  ефективного використання доцільне залучення позичкових коштів. Позичкові кошти являють собою в основному короткострокові кредити банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах.

          Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотних коштів є:

• кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, зв'язаних із сезонним процесом виробництва;
• тимчасове заповнення недостачі власних оборотних коштів;

          В умовах адміністративно-командної  системи керування економікою позичкові кошти серед джерел фінансування оборотних коштів складали досить велику частку. Так, у 1965 році на частку кредитів у структурі джерел утворення оборотних коштів приходилося 47,6%, у 1975 році- 47,3%, у 1977 році- 47,1%, у 1988 році - 47,6%. З 1988 року частка кредитів у структурі джерел оборотних коштів початку знижуватися. Так, у 1989 році вона складала 40,5%, у 1990 році- 24,2%. В наступні роки частка кредитів поступово підвищувалася і до квітня 1999 року склала 43,3%.

          Характер динаміки даного показника обумовлений об'єктивними  економічними процесами. Зменшення частки кредиту з кінця 80-х років можна пояснити скороченням централізованого кредитування підприємств при ще нерозвиненій системі комерційного кредиту. Разом зі становленням системи комерційних банків, ростом обсягів комерційного кредиту підвищилася і частка кредитних ресурсів у структурі джерел утворення оборотних коштів.

          Таким чином, з переходом  на ринкову систему керування  економікою роль кредиту як джерела  оборотних коштів принаймні не зменшилася. Поряд зі звичною необхідністю в  покритті наднормативної потреби в оборотних коштах підприємства з'явилися нові фактори, що обумовлюють посилення значення банківського кредиту. Ці фактори зв'язані насамперед з перехідним етапом розвитку, пережитим вітчизняною економікою. Одним з них з'явилася інфляція. Вплив інфляції на оборотні кошти підприємства дуже багатогранний: він робить безпосередній і непрямий вплив. Прямий вплив характеризується знеціненням оборотних коштів за час їхнього обороту, тобто після завершення обороту підприємство фактично не одержує авансовану суму оборотних коштів у складі виторгу від реалізації продукції.

          Непрямий вплив  виражається в уповільненні обороту  коштів через кризу неплатежів, багато в чому обумовленого інфляцією. До інших  причин виникнення кризи варто віднести зниження продуктивності праці; крайню неефективність виробництва; невміння окремих керівників пристосуватися до нових умов: шукати нові рішення, змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало- і енергоємність виробництва, реалізуючи зайві і непотрібні активи; нарешті, недосконалість законодавства, що дозволяє безкарно не платити по боргах.

          З метою боротьби з неплатежами і надання фінансової підтримки значні кошти виділяються  на поповнення оборотних коштів підприємств. Однак не завжди виділені кошти використовуються по призначенню, що має також сильний інфляційний ефект.

          Зазначені причини  обумовлюють підвищену зацікавленість підприємств у позичкових коштах як джерелі поповнення заморожених у довгостроковій дебіторській заборгованості оборотних коштів. У даній ситуації виникає питання границь застосування кредиту як джерела оборотних коштів. Це питання зв'язане з двоїстим впливом, що робить застосування кредиту на фінансове положення підприємства в цілому і на стан оборотних коштів зокрема.

          З одного боку, без  залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту власних коштів підприємству необхідно скорочувати чи цілком припиняти виробництво, що загрожує серйозними фінансовими утрудненнями аж до банкрутства. З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення не стабільності фінансового стану, губляться власні оборотні кошти, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, заданого у вигляді банківського відсотка.

          Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих  джерел формування оборотних коштів. Її наявність означає участь в  обороті підприємства коштів інших підприємств і організацій. Частина кредиторської заборгованості закономірна, тому що випливає з діючого порядку розрахунків. Поряд з цим кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни.

          У підприємств може виникнути кредиторська заборгованість постачальникам за товари, що надійшли, підрядчикам за виконані роботи, податкової інспекції по податках і платежам, по відрахуваннях у позабюджетні фонди.

          Варто також виділити інші джерела формування оборотних коштів, до яких відносяться кошти підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому призначенню (фонди, резерви й ін.).

          Правильне співвідношення між власними, позичковими і притягнутими джерелами утворення оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.                  

3. Методичні підходи до оцінки ефективності використання оборотних коштів 

       Для оцінки ефективності використання оборотних  коштів підприємств застосовують певні  методичні підходи, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні заходи.

       Основними показниками для оцінки ефективності є:

• коефіцієнт оборотності;
• коефіцієнт завантаження;
• тривалість одного обороту;
• рентабельність.

       Ефективність  використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

       Способами підвищення ефективності використання оборотних коштів є:

• оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва;
• скорочення тривалості виробничого циклу;
• поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;
• прискорення реалізації товарної продукції.

       Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштівзменшується потреба  в них, відбувається процес вивільнення  цих коштів з обороту. Розрізняють  абсолютне (зменшення потрібної  суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

       Характерною рисою оборотних коштів є швидкість  їхнього обороту. Функціональна  роль оборотних коштів у процесі  виробництва в корені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність  процесу виробництва.

       Кругообіг капіталу  охоплює три стадії: заготівельну, виробничу і збутову

(Г   – Т  - ... П ... Т' – Г'), що зображено на мал.1. 
 
 
 
 
 
 

       СТАДІЇ  КРУГООБІГУ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ 
 

       Мал. 1 
 

       Елементи  оборотного капіталу безупинно переходять зі сфери  виробництва  в сферу  обігу і знову повертаються у  виробництво.  Частина оборотного капіталу постійно знаходиться в  сфері виробництва (виробничі запаси, незавершене  виробництво,  готова    продукція   на   складі  і т.д.), а інша частина – у сфері обігу (відвантажена продукція, кошти, цінні папери і т.д.

       Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.

       Під оборотністю оборотних коштів розуміється  тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних  коштів у грошовій формі у виробничі  запаси і до виходу готової продукції  і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.

       Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах  як однієї, так і різних галузей  економіки, що залежить від організації  виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільший, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.

       Оборотність оборотних коштів характеризується рядом взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

       Ефективність  використання оборотних коштів визначається швидкістю їхнього руху - швидкістю  обороту, чи оборотністю. Чим швидше відбувається кругообіг оборотних коштів, тим менша їхня сума буде потрібна підприємству для успішного виконання виробничої програми.

       Кругообіг оборотних коштів обчислюється з  моменту оплати підприємством матеріальних цінностей, необхідних для виробництва  продукції, до повернення цих коштів у виді виторгу від реалізації продукції. Якщо період обороту скорочується, наприклад з 24 до 20 днів, тобто на 17%, то і потреба в оборотних коштах при даному обсязі випуску продукції зменшиться на той же відсоток. Зниження відбудеться в зв'язку з тим, що при кругообігу 24 дня оборотні кошти роблять протягом року 15 оборотів (360:24). А при скороченні часу кругообігу до 20 днів кількість їхніх оборотів збільшиться до 18 (360:20). Це означає, що кожна гривня оборотних коштів у першому випадку використовується протягом року для придбання матеріальних ресурсів і виплати заробітної плати 15 разів, а в другому - 18 разів.

       Оборотність оборотних коштів характеризується двома взаємозалежними показниками: числом оборотів, здійснених оборотними коштами протягом визначеного періоду  часу (коефіцієнтом оборотності), і  терміном їхнього обороту в днях.

       Коефіцієнт  оборотності розраховується по формулі: 

       К_об = D / Фоб_, 

       де D - річна сума доходів підприємства,

       Фоб - сума оборотних коштів.

       Інакше  кажучи, число оборотів визначає обсяг  продукції у вартісному вираженні, що випускається на 1 грн оборотних  коштів.