Роль власного капіталу у забезпечені фінансової стійкості підприємст

   Існують такі типи фінансової стійкості:

   1. Абсолютна фінансова стійкість  − це стан коли власні оборотні  кошти забезпечують запаси.

   2. Нормально − стійкий фінансовий  стан − це стан, коли запаси  підприємства забезпечуються за  рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань.

   3. Нестійкий фінансовий стан −  це стан за якого запаси  підприємства забезпечуються за  рахунок власних коштів, довгострокових  зобов’язань та короткострокових  кредитів.

   4. Кризовий фінансовий стан −  це стан коли запаси та витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство наближається до межі банкрутства[12].

   Проведемо оцінку  фінансової стійкості підприємства у таблиці 8.

   Таблиця 8

   Оцінка  фінансової стійкості  ТзОВ “Озон” у 2009р.

 

   З даної таблиці можна побачити, що у ТзОВ ”Озон” не стійкий фінансовий стан. Це спричинено надлишком власних обігових коштів, довгострокових зобов’язань та короткострокових кредитів для формування запасів. А отже, запаси підприємства забезпечуються за рахунок власних коштів, довгострокових зобов’язань та короткострокових кредитів.

   Здатність підприємства своєчасно проводити  платежі, фінансувати свою діяльність свідчить про його нормальний фінансовий стан, який залежить від результатів виробничої, комерційної та фінансової діяльності підприємства.

   Що  стосується джерел формування майна  підприємства, то тут всі складові  протягом 2008-2009 років мали різну  динаміку. Величина власного капіталу у 2008 році становила 1988,00 тис.грн. а у 2009 році зросла у порівнянні з 2008 роком зріс на 4134,00 тис.грн. і досягнув суми у 6120,00 тис.грн. Заслуговує на увагу значне зменшення довгострокових зобов’язань, що у порівнняні з 2008 роком зменшилось на суму  у розмірі 761,00 тис.грн. І зважаючи на такі високі темпи зменшення, дана величина мала значний вплив на темпи зменшення загального підсумку балансу у 2009 році. Невисокими темпами зменшувалися поточні зобов’язання на ТзОВ “Озон” на суму у розмірі 348,00 тис.грн.

   Відомо, що за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань повинні  фінансуватися необоротні активи (“золоте правило”). На ТзОВ “Озон” протягом 2008 року та у 2009 спостерігається значне зменшення непокритого збитку, що призводить до підвищення підприємством фінансової стійкості та пониження ризику можливого банкрутства.

   Отже, фінансовий стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки  ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини підприємства з постачальниками, банками, потенційними інвесторами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 3.Шляхи підвищення фінансової стійкості  підприємства за рахунок оптимізації структури капіталу

    Структура капіталу представляє собою співвідношення власних та позикових фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності.

    Структура капіталу, що використовується підприємством  визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної  його діяльності, здійснює активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) і остаточно формує співвідношення в ступенях прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

    Формування  структури капіталу нерозривно зв’язане з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.

    Власний капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

    1. Простотою залучення, так як рішення пов’язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів.

    2. Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, так як при його використанні непотрібна виплата позикового відсотку у всіх його формах.

    3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

    Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:

    1. Обмеженість обсягу залучення, а відповідно, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства. В періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

    2. Висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

    3. Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

    Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

    Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

    1. Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності залогу або гарантії поручителя.

    2. Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

    3. Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат на його обслуговування з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

    4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

    В той же час, використання позикового капіталу має наступні недоліки:

    1. Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.

    2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позикового проценту у всіх його формах (проценту за банківський кредит, лізингової ставки; купонного проценту по облігаціям, вексельного проценту за товарний кредит та ін.).

    3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. В ряді випадків при зниженні середньої ставки позикового проценту на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає для підприємства невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

    4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), так як надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), потребує інколи відповідних сторонніх гарантій або залогу (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб’єктів надаються, як правило, на платній основі).

    Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш  високий фінансовий потенціал свого  розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства (які зростають по мірі збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі використаного капіталу).

    З економічної сутності капіталу випливає його об’єктивна необхідність для  забезпечення ефективної діяльності підприємства. Ця необхідність визначається кількома моментами:

    1. Фінансовий капітал необхідний підприємству для його державної реєстрації.

    2. Механізмом організації виробничо-збутової та фінансово-інвестиційної та іншої діяльності. З цієї точки зору фінансовий капітал необхідний підприємству для здійснення процесу фінансування господарської діяльності.

    3. Виходом на проектні показники розвитку і розміри підприємства.

    4. Можливістю розширення масштабів господарської діяльності.

    5. Створенням сприятливих фінансових умов підвищення добробуту власників підприємства.

    6. Формуванням можливостей задоволення зростаючих потреб найманих робітників.

    7. Створенням умов розвитку всієї економічної системи держави, тому що через фінансовий капітал, його формування, використання, відтворення здійснюється реалізація інтересів не тільки підприємців, а й держави, і значить, всього суспільства. 

   Формування  оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного  обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших  завдань, що вирішуються в процесі  фінансового управління підприємством.

   Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в 1988–2000 рр.

   Згідно  з ним, оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при  якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

   Будь-яке  підприємство для фінансування своєї  діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.