Роль власного капіталу у забезпечені фінансової стійкості підприємст

    Нерозподілений  прибуток - основне джерело нагромадження майна  підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.

    Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.

    До  інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в  зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і  витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.

    Усі власні засоби в тім чи іншому ступені  служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією  для  досягнення поставлених цілей.

    У статті "Аналіз власного капіталу" Єфімова О.В.[9]  відзначає, що в  складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.

    Інвестований  капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад  номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга - додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя - додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.

    Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у  результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне - нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.

    Сутність  власного капіталу як одного з найвагоміших показників фінансового забезпечення діяльності підприємства повніше розкривається через його функції. Необхідно відмітити, що характеристика функцій власного капіталу підприємства в економічній літературі висвітлена не достатньо з точки зору консолідації капіталів різних утворень. А також злиття і поглинання підприємств, інвестицій, зараховуваних до складу власного капіталу. Так, стандарти бухгалтерського обліку лише теоретично окремими стандартами окреслюють певні підходи, які дещо ширше розвивають функції власного капіталу ( наприклад, інвестиції в асоційовані підприємства, процедури консолідації фінансових звітів, облік капіталу при об’єднанні  підприємства та інтересів, хеджування, оцінка та облік фінансових інструментів, компенсаційні виплати інструментами власного капіталу підприємства та ін.). Вони були використані та дещо інтерпретовані не багатьма авторами у працях з фінансів і фінансового менеджменту. Перелік традиційних функцій наведено у таблиці 1 
 
 
 

    Таблиця 1

    Виходячи  із звітно-облікових та аналітичних  підходів показникові “власний капітал” надається важливого значення. Утворення власного капіталу дає гарантію для інвесторів, кредиторів, постачальників, позичальників. Що підприємство є кредитоспроможним і йому можна довіряти, мати з ним ділові й партнерські стосунки. Така важливість показника пояснюється функціями капіталу у фінансово-господарській діяльності підприємства. Власний капітал виконує п’ять важливих функцій: робоча функція або функція безперервності; функція відповідальності; функція відшкодування збитків; функція участі у прибутках; функція управління підприємством.

    Постійний (умовно) власний капітал на відмінну від залученого надається підприємству без будь-яких часових обмежень і  забезпечує, таким чином, безперервність господарської діяльності суб’єкта господарювання(функція безперервності). У зв’язку з необмеженим строком надання, капітал може спрямовуватися на довгострокове фінансування господарської діяльності, у чому дістає прояв робоча функція, що дозволяє підприємству реагувати на можливість здійснення ризикових інвестицій або участі у спекулятивно-вигідних проектах, для яких неможливо отримати залучений капітал.

    Функція відповідальності власного капіталу полягає  у тому, що підприємство відповідає за боргами всім своїм майном, у  той час як засновники несуть відповідальність тільки в межах власної частки у статутному капіталі. Якраз з цієї причини розмір статутного капіталу відображається у балансі на відособленій статті. Будь-яка сума, отримана компанією в результаті емісії акцій понад їх номінал, відображається на рахунку “Емісійний дохід” і визначається частиною капіталу. Внесеного власниками компанії.

    Функція відшкодування збитку власним капіталом  тісно пов’язана з функцією відповідальності. Власний капітал відіграє роль буфера, що пом’якшує дію збитків, утворених внаслідок перевищення витрат над доходами звітного періоду. Збитки можна компенсувати використанням резервних фондів (капіталів) або скороченням статутного капіталу. Оскільки функція відшкодування збитків і функція відповідальності служать переважно для захисту інтересів кредиторів, тому законодавчо регламентується реалізація цих функцій. Якщо величина накопичених збитків перевищує власний капітал підприємства, то виконуються ознаки формального перевищення зобов’язань над активами, які призводять до відображення в активі балансу статті “непокритий власним капіталом збиток звітного року”. Власний капітал забезпечує фінансову сталість розвитку підприємства. Він є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства. У разі ліквідації підприємства відображений капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності і захисту прав користувачів.

    Необхідно відрізняти правове перевищення  зобов’язань над активами, яке  служить початком процедури банкрутства  підприємства, від формального. Правові основи для початку банкрутства виникають тоді, коли таке перевищення має місце в ліквідаційному балансі. Якщо підприємство вичерпало можливості використати резервні фонди і навіть статутний капітал то відповідно до законодавчих приписів ця обставина є передумовою для відкриття процедури про банкрутство. Функція відшкодування збитків може призвести до пониження прав фундаторів. Цей ризик згладжується, до певної міри, правом на участь у прибутках підприємства(функція участі у прибутках) і функцією управління підприємством.

    Вищезазначені функції власного капіталу можна  назвати основними, тому що, виходячи з напрямів використання власного капіталу, їх перелік можна було б продовжити, наприклад, функцією забезпеченості індивідуального  відтворення підприємства власними джерелами фінансування, тобто власний капітал, що відображений у балансі підприємства і є основним джерелом формування основних та оборотних активів підприємства.

    Усі статті власного капіталу формуються відповідно до  законодавства України, установчими документами й обліковою політикою. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди - статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших фондів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства. 

    Джерела, використовувані підприємствами для  формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані. [9]

    До  джерел власного капіталу прийнято відносити  засоби, вкладені в підприємство  власниками чи учасниками (статутний  капітал), нерозподілений прибуток і  створені підприємством фонди власних  засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.

    До  позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів.

    Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках  товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення.

    Безоплатно  отримані підприємством  засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ.

    Одне  з основних джерел капіталу при організації  бізнесу - внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд При  визначенні вартості його навряд чи варто  відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства.

    Джерело формування капіталу підприємства - авансований капітал - дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал.

    Як  правило, при відображенні в балансі  підприємства власного капіталу, до нього  відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством.

    Однак коли капітал, авансований власниками, прирівнюють до власного капіталу підприємства, виникає дуже спірний момент. Невипадково  в міжнародній практиці бухгалтерського  обліку існує принцип відособленості (автономності) підприємства, що говорить: "рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його  співвласників чи працівників" [24, с.148], тобто власність підприємства і власність власника - це не те саме . Трохи раніше існували деякі радикальні точки зору на поділ засобів підприємства і власника, так, наш співвітчизник Г.А.Бахчисарайцев писав: "Тому як господарство, узагалі, є поняттям абстрактним і тому свого власного майна не має і мати не може, то очевидно, на яку суму в господарстві є засобів (актив), на таку ж суму господарство має боргів (пасив)" [7, с.8].

    Тому  в даний час, в умовах розвитку різних форм приватної власності, найбільш кращим був би розгляд капіталу не як власності підприємства, а як власності індивідуального чи консолідованого  власника, як підприємницького капіталу, зв'язаного в даному підприємстві.

    Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому  випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу - витрат по його відшкодуванню - застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується "ціною капіталу" і "вартістю капіталу", але більш правильно - позначати її як "собівартість капіталу” [14, с.39].

    Оскільки  джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення  і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна  проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.