Роль і значення банківської системи у формуванні грошово кредитної політики

    Купівля-продаж  центральним банком цінних паперів  у значній мірі впливає на  динаміку процентних ставок на  грошовому ринку. 

    Політика резервних  вимог центрального банку щодо  комерційних банків існує в  багатьох країнах світу і застосовується  з метою забезпечення ліквідності  банків та грошово-кредитного  регулювання. Необхідність проведення  такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і  банківськими операціями прослідковується  відповідний взаємозв’язок, який  може вплинути на діяльність  комерційних банків, особливо на  грошово-кредитну політику. Однак,  цей інструмент ценгтрального  банку потрібно розглядати не  ізольовано, а тільки у взаємозв’язку  з іншими монетарними інструментами  (операції на відкритому ринку,  політика облікової ставки, політика  рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку  полягає в тому, щоб створити  за цих умов зону рівної  банківської конкуренції. 

    Обов’язкові (мінімальні) резерви - це безпроцентні вклади  комерційних в центральному банку,  розмір яких встановлюється у  визначеній пропрції до банківських  зобов’язань (депозитів клієнтів). Режим обов’язкових резервів  вперше був запроваджений в  США, а потім в інших країнах,  наприклад ФРН, Франції. Спочатку  він був задуманий як засіб  страхування ризику, щоб гарантувати  виплати вкладникам, а пізніше  він став інструментом грошово-кредитної  політики. Застосовуючи процедуру  обов’язкових резервів, центральні  банки зробили спробу більш  тісно пов’язати емісію депозитних  грошей з кредитними можливостями  комерційних банків.

На сьогодні, політика обов’язкових резервів має подвійне призначення:

-забезпечити постійний  рівень ліквідності комерційних  банків;

-це інструмент центрального  банку для регулюваня грошової  маси.

    Центральні банки  більшості країн використовують  диференційовані норми резервування  в залежності від виду, терміну  і величини банківських зобов’язань  (депозитів). Центральні банки мають  право змінювати норми резервування  виходячи із кон’юктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов’язкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов’язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.

    Зміна норм  обов’язкових резервів являє  собою регулювання ресурсів комерційних  банків, які вони зобов’язані  зберігати в центральному банку.  Сума коштів, що зберігаються  встановлюються у певному процентному  відношенні до величини депозитів  банку. 

Центральний банк періодично змінює норму обов’язкових резервів залежно від ситуації на ринку  і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний  банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки  можуть надавати кредити підприємствам  і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу  та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов’язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у  розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних  вкладень в економіку.

     Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи). Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здбільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів).

    Ефективність  встановлення норм обов’язкових  резервів залежить від широти  охоплення ними різних категорій  зобов’язань комерційних банків. Чим вища ступінь такого охоплення,  тим менше можливостей мають  кредитні установи для того, щоб  “обійти” даний інструмент грошово-кредитного  регулювання. 

    Потрібно врахувати,  що комерційні банки мають  можливість помякшити жорстку  політику обов’язкових резервів  і значно покращити поточну  ліквідність за рахунок активних  операцій на відкритому ринку  і політики рефінансування, що  проводить центральний банк. Центральний  банк для впливу на діяльність  комерційних банків може використовувати  кредити рефінансування .

    Рефінансування  охоплює три види кредитів, які  надаються комерційним банкам.

    Редисконтний  кредит пропонується комерційним  банкам в обмін на цінні  папери.

    Ломбардний кредит  надається центральним банком  для комерційних банків (які мають  проблеми з ліквідністю) під  заставу цінних паперів. 

    Різновиди кредиту  рефінансування:

1) призначається для рефінансування  централізованих інвестицій. Це  цільовий кредит, який надається  лише під вже розпочаті проекти; 

2) “конвертований кредит  рефінансування”, який призначається  на реструктуризацію комерційного  банку. 

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання  можуть доповнюватися інструментами  селективного впливу на діяльність банків.

    Селективні способи  реалізації грошово-кредитної політики  центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих  видів позик різним категоріям  клієнтів; встановлення кредитних  стель і граничних норм річного  приросту позик; обмеження окремих  видів банківських операцій; встановлення  граничної маржі при проведенні  окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку  та переобліку векслів; вчсатновлення  верхньої межі процентних ставок  за вкладами або за кредитами  та деякі іншя види обмежень. Перевагою селективних методів  є також порівняно швидкий  вплив на діяльність комерційних  банків. Водночас негативними рисами  вибіркового регулювання є одностороння  спрямованість (виключно на обмеження  ділової активності) та зниження  рівня конкуренції в банківській  справі, що негативно позначаєтться  на якості послуг банків різним  клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку  з використанням розглянутих  інструментів пов’язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська  політика спрямована на розширення кредитних  операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню  виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується  збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні  з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно  створюючи сприятливі умови для  імпорту, а не експортутоварів. Результатом  цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу. Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо  протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним  спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у  кожному конкретному випадку  виходячи із стану ринкової кон’юнктури  і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому  випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем  з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

4. Грошово-кредитна політика в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення

    У  сучасних умовах переходу України до ринкової  економіки помітно зростає роль обґрунтування сутності грошово-кредитної політики, спрямованої на стимулювання сталого економічного розвитку,  і на цій основі підвищення народного добробуту. Від  ефективності  грошово-кредитної політики залежать головні макроекономічні завдання держави (Додаток А).

    Грошово-кредитна політика в Україні має бути націлена на успішне розв’язання проблем перехідної економіки через зростання ефективності діяльності банківської системи та грошового обігу.

    Значна частина  аналізу  ефективності  грошово-кредитної політики пов’язана з дослідженням структури грошової маси. Тому аналіз грошових агрегатів та регулювання їх частки у грошовій масі на сьогодні є надзвичайно важливим питанням для економіки України.

    В працях вітчизняних вчених Д.Г. Осипчука, С. Рум’янцева, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Даниленка, В. Лагутіна, В. Литвицького, А.Савченко,  вказуються окремі напрями посилення впливу грошово-кредитної політики на макроекономічний розвиток економіки України, виділяються окремі аспекти та недоліки в її здійсненні. Спираючись на сучасні реалії впливу світової фінансової кризи, що проявляються в спаді виробництва та інфляційних процесах, що спричинені різким зростанням грошової маси та відпливом капіталу з економіки України, можна говорити про великий вплив грошово-кредитних інструментів держави на покращення нинішньої ситуації.

    Використовуючи загальне визначення поняття «політика», можна стверджувати, що грошово-кредитна політика – це мистецтво управління пропозицією грошей. Але таке визначення є надто загальним, оскільки воно не відображає практичну спрямованість монетарної політики. Намагання  визначити монетарну політику через її роль в практиці державного регулювання економіки подається в Законі України «Про  Національний банк України». Згідно з цим законом монетарна політика – «це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримання інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

    Спираючись на цей закон, Рада Національного банку України розробляє «Основні засади грошово кредитної політики» на кожний прогнозний рік. Зазначений документ, враховуючи прогнозні показники, що передбачені в Основних параметрах економічного і соціального розвитку України, визначає на відповідний рік конкретні цілі та заходи, що пов’язані із цілеспрямованим застосуванням відповідних монетарних інструментів .

    За інформацією Національного банку України, в умовах складної макроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи грошово-кредитну політику у 2010 році було спрямовано на забезпечення стабільності національної грошової одиниці та збалансування попиту та пропозиції на гроші.

    З початку 2010 року НБУ в контексті здійснення антиінфляційних заходів продовжував проводити процентну політику, спрямовану на підвищення вартості 6національної валюти та вживав заходів щодо стимулювання позитивних зрушень у структурі активно-пасивних операцій банків. Утім, такі заходи не були механізмом обмеження грошової пропозиції.

    За станом на початок жовтня минулого року банківська система мала досить значний запас ліквідності  - обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов’язані з поточною діяльністю.

    Однак вже в жовтні в зв’язку з впливом світової фінансової кризи на фінансовому ринку України почалась паніка пов’язана з штучно спровокованою недовірою населення до банків, що спричинило масове вилучення ними своїх вкладів .

    У період загострення ситуації на фінансовому ринку НБУ спрямував свою політику на своєчасне повернення коштів вкладникам, зменшення відпливу коштів з банківської системи та збалансування ситуації на валютному ринку.

    У цьому контексті НБУ розширив можливості  комерційних банків щодо підтримання ними своєї ліквідності через здійснення механізму рефінансування, пом’якшив вимоги щодо формування обов’язкових резервів та обмежив здійснення певних активних операцій в іноземній валюті.

    Вжиті заходи мали певний позитивний результат, що проявився в зменшенні відпливу коштів з депозитних рахунків населення та збільшенні ліквідності банків, проте можна говорити про те, що покращення ситуації спричинено й тим, що більша частка населення зняла кошти з своїх рахунків, що спричинило деприсивний стан на грошово-кредитному ринку .

    В листопаді 2010 року спостерігається ситуація, що пов’язана з спекулятивним попитом на іноземну валюту, тому Національним банком було вжито низку заходів, що спрямовані на подолання цього попиту.

    Монетарна база за 2010 р. зросла на 31,5% - до 186,7 млрд. грн.. водночас грошова маса зросла на 29,9% - до 514, 7 млрд. грн.. Порівнюючи зростання грошової маси на 29,9% та зростання виробництва ВВП на 2,1% можна говорити про те, що зростання грошової маси, яке випереджало зростання виробництва започаткувало поштовх до виникнення інфляційної ситуації в економіці України. Депозити фізичних осіб упродовж минулого року зросли на 31,1% - до 215,6 млрд. грн., а юридичних осіб – на 23%, до 142,3 млрд. грн. Загальний обсяг депозитів торік зріс на 27,7% - до 357,8 млрд. грн.