Роль і значення банківської системи у формуванні грошово кредитної політики

 

    Отже,  протягом  2010-2011  рр.  процентна  ставка  з  рефінансування

коливалась,  облікова  ставка НБУ  залишалася  без  змін. На  сучасному  етапі збільшується обсяг кредитів та депозитів.

Рефінансування  банків.  Протягом  2010-2011  рр.  НБУ  підтримував 

ліквідність  комерційних  банків  шляхом  надання  кредитів  овернайт,  через 

лінію рефінансування, кредитів рефінансування, операцій репо.

Процентні ставки рефінансування наведені в табл. 2.3.

Загальний обсяг операцій у 2010 р. із рефінансування складав 5,2 млрд.

грн. 18,5 млрд грн. було поверненно за цей період.

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                           Таблиця 2.3

                       Процентні ставки рефінансування

Показники	2007	2008	2009	2010	2011
					серпень	вересень
Облікова ставка НБУ	8	12	10,25	7,75	7,75	7,75
Середньозважена ставка за всіма інструментами рефінансування	10,1	15,3	12,7	8,3	9,7	10,3
Кредити овернайт	11,1	16	-	10,8	9,3	9,3
Кредити,надані шляхом проведення тендера	10	16,6	16,3	-	10,2	10,3
Операції репо	-	13,8	16	-	9,7	10,7
Інші кредити	-	14,1	12,8	8,3	-	-

  24.11.2011 року Національним банком України було проведено тендер

з  рефінансування  банків.  Середньозважена  процентна  ставка  складала  14% річних.

    Отже,  Національний  банк  України  проводить  активну  підтримку

ліквідності  банків  та  з  кожним  роком  збільшує  обсяг  коштів  на

рефінансування комерційних  банків.

    Депозитні  операції.  З  метою  підтримки  стабільності  грошової

національної  одиниці  та  рівноваги  на  грошово-кредитному  ринку  НБУ 

протягом  2010-2011  рр.  активно  впроваджував  операції  зворотного  репо  з державними облігаціями.

    У  2011  р.  загальний  обсяг  здійсненних  депозитних  операцій  складає

160 млрд. грн., у 2010 р. –  248,1 млрд. грн., у 2009 р. – 96,7 млрд. грн.

Протягом 2010 р. було оголошено 575 тендерів на яких було розміщено 

депозитних сертифікатів на суму 246,1 млрд. грн., номінальна вартість яких

1000 тис грн. 

    Середньозважена  процентна  ставка  становила  3,2%  річних.  Для

порівняння у 2009 р. – 6,6%. Операцій зворотного репо було проведено на 2

млрд. грн..з середньозваженою ставкою 2,1% річних.

    Достроково було погашено депозитних сертифікатів  загальною сумою

на 503,0 млн. грн.

    Дослідивши  дану  інформацію  можна  зробити  висновок,  що

Національний  банк  України  впроваджує  певні  зміни  застосування

інструментів  грошово-кредитної  політики  для  ефективного функціонування економіки країни вцілому. 

    Сукупність показників засвідчує про те, що зростають обсяги кредитів,

депозитів, що позитивно  впливає на грошово-кредитних ринок.

    Стабілізація  ситуації  на  валютному  ринку  та  відновлення  зростання

обсягів  депозитів  створюють  передумови  для  формування  профіциту 

ліквідності.

    Провівши  аналіз,  можна  зазначити, що  на  сучасному  етапі НБУ  веде

ефективну  політику.  2011  рік  характеризується  поверненням  довіри  до

банків,  помірним  зростанням  депозитів,  обсягу  кредитування,  зростає 

ліквідність банків тощо.

 

  

 

 

 

 

3. Центральний  банк – головний суб’єкт грошово-кредитної  політики.

    Центральний банк - це орган державного грошово-кредитного  регулювання економіки, що наділений  монопільним правом емісії банкнот  та здійснює керівництво грошово-кредитною  системою країни.

 Об’єктивна необхідність в організації діяльності центральних банків як окремих інститутів кредитної системи виникає у той період розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками країни фактично руйнує підвалини грошового обігу та дезорганізує всю систему господарських зв’язків. Це пов’язано з нодовірою різних суб’єктів ринку до багатьх грошових знаків в обігу, причому випущених не лише “чужими”, але і “своїми”банками. Окремі з них нерідко зловживали своїм емісійним правом, що викликало крахи фінансових ринків. До того ж банкноти, емітовані банком, який зазнав банкрутства, ставали недійсними, що зумовлювало значні збитки їх власників.

    Основою розвитку  й стабільного функціонування  економіки є наявність гнучкого  механізму грошово-кредитного регулювання  макроекономічних процесів, яке  здійснюється центральним банком  з метою ефективного впливу  на господарську активність, темпи  економічного росту, стримування  інфляції та забезпечення зайнятості  робочої сили.

    Основним об’єктом  грошово-кредитного регулювання  зі сторони центрального банку  виступає сукупна грошова маса, від величини якої залежить  динаміка основних показників  розвитку економіки. У зв’язку  з цим залежно від стану  господарскої кон’юнктури центральним  банком можуть реалізовуватись  два основні типи грошово-кредитної  політики, що взаємно протилежний  вплив на динаміку грошової  маси.

    Перший тип  являє собою рестрикційну грошово-кредитну  політику (політику “дорогих грошей”), спрямовану на обмеження обсягу  кредитних операцій, підвищення  рівня процентних ставок і  гальмування тампів росту грошової  маси в обігу. Така політика  застосовується як з метою  зглажування різких коливань  фаз економічного циклу, так  і з метою боротьби з інфляцією  та стабілізації грошової системи. 

    Другим типом  регулювання є експансіоністська  грошово-кредитна політика (політика  “дешевих грошей”), яка супроводжується  розширенням обсягів кредитних  операцій, зниженням рівня процентних  ставок і загальним зростанням  грошової маси. Політика грошової  експансії застосовується з метою  подолання спаду виробництва  та пожвавлення ділової активності  шляхом стимулювання інвестиційних  процесів та збільшення платоспроможного  попиту на товари і послуги. 

    Найважливішим  джерелом ресурсів центрального  банку є емісія банкнот, що  утворює одну із основних статей  пасиву його балансу. Важлива  роль також належить залишкам  коштів на резервних і кореспондентських  рахунках комерційних банків  та на рахунку уряду. Власному  капіталу належить порівняно  незначна частка пасивів. 

    Серед активів  центрального банку провідне  місце належить інвестиціям у  державні цінні папери, що є  головною формою кредитування  уряду. Суттєве значення мають  також вкладення у золотовалютні  цінності, а також касова готівка  й позичкові операції, хоча останні  можуть займати і незначну  частку.

Конкретна структура активно-пасивних операцій центральних банків відрізняється  у різних країнах залежно від  національних особливостей функціонування кредитної системи та пріоритетних методів грошово-кредитного регулювання.

    Центральний банк  як головний орган державного  регулювання економіки в рамках  своїх повноважень здійснює комплекс  заходів, спрямованих на досягнення  цілей монетарної політики, що, як  правило, єдині у переважній  більшості країн: 1) забезпечення  високого рівня зайнятості робочої  сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний  ріст; 4) врівноважений платіжний  баланс та підтримання стабільності  валютного курсу. Оскільки центральний  банк не обслуговує безпосередньо  господарюючих суб’єктів, можливості  його впливу на економічні  процеси та грошовий обіг значною  мірою зумовлюються взаємодією  з комерційними банками, депозитно-позичкові  операції яких є головним джерелом  емісії та визначають обсяг  і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

    До загальних  методів реалізації грошово-кредитної  політики належать: політика облікової  ставки; операції на відкритому  ринку; зміна норм обов’язкових  резервів.

    Політика облікової  ставки являє собою проценту  за позиками, які центральний  банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність  розширювати кредитні операції.

    Комерційні банки  при необхідності можуть отримувати  кредити центрального банку в  процесі рефінансування шляхом  переобліку векселів або під  заставу цінних паперів. Центральний  банк змінює облікову ставку  залежно від типу грошово-кредитної  політики, яку необхідно реалізувати  в даний період.

    При проведенні  політики “дорогих грошей” центральний  банк має на меті подорожчання  процесу рефінансування кредитних  установ, а тому піднімає облікову  ставку. Це ускладнює для комерційних  банків можливість отримати позику  в центральному банку і одночасно  підвищує ціну кредитів, що надаються  комерційними банками. В результаті  скорочуються кредитні вкладення  в економіку і, відповідно, гальмується  зростання виробництва. 

    При політиці  “дешевих грошей” метою центрального  банку є полегшення доступу  комерційних банків до рефінансування  шляхом переобліку векселів, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

    Зміна офіційної  облікової ставки є свого роду  орієнтиром для комерційних банків, що означає перехід центрального  банку до нової грошово-кредитної  політики і стимулбє банки  вносити корективи у процентні  ставки за власними кредитами.  У той же час даний метод  грошово-кредитної політики є  недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

    Операції на  відкритому ринку полягають у  купівлі або продажу центральним  банкам цінних паперів з метою  впливу на ресурси комерційних  банків. Основними видами цінних  паперів, з якими проводяться  операції на відкритому ринку,  є: казначейські векселі, безпроцентні  казначейські зобов’язання, облігації  державних позик уряду і місцевих  органів влади, облігації окремих  приватних компаній, допущені до  біржової торгівлі, а також деякі  інші першокласні короткострокові  цінні папери. Найбільш часто  центральні банки використовують  державні боргові зобов’язання.

    Проводячи рестрикційну  кредитну політику, центральний  банк продає на ринку цінні  папери, списуючи відповідні суми  з резервних або кореспондентських  рахунків комерційних банків, що  купують ці папери. При цьому  скорочується обсяг ресурсів, які  банки можуть використовувати  для кредитування економіки, що  відображається на величині грошової  маси. Експансіоністська грошово-кредитна  політика, навпаки, передбачає купівлю  центральним банком цінних паперів  у комерційних банків, що збільшує  обсяг їхніх ресурсів та стимулює  розширення кредитних операцій. Ефективні операції на відкритому  ринку неможливі при відсутності  у комерційних банків економічної  зацікавленості у придбанні державних  цінних паперів. Для створення  цієї зацікавленості рівень доходу  за ними не повинен бути  нижчим за дохідність основних  банківських операцій, пов’язаних  насамперед з кредитуванням господарюючих  суб¢єктів. У зв’язку з цим  центральний банк повинен запропонувати  вигідні для комерційних банків  проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними  цінними паперами досить високу  маржу між курсом їх продажу  та номінальною вартістю. Аналогічно  формуються вигідні умови і  для продажу комерційними банками  цінних паперів центральному  банку. Виступаючи покупцем, центральний  банк може оголосити курс, за  досягнення якого він скуповує  будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.