Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи

Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Апреля 2013 в 16:46, курсовая работа

Описание работы

Метою даної курсової роботи є визначення ролі санації в покращенні фінансово-економічного стану підприємств України в умовах після кризового періоду, а також пошук напрямків покращення способів проведення санаційних заходів на основі іноземного досвіду.
Досягнення поставленої мети зумовило вирішення наступних завдань:
- вивчити теоретичні основи поняття фінансової санації;
- проаналізувати принцип дії санаційного механізму;
- обґрунтувати потреби українських підприємств в проведенні санаційних заходів;
- дослідити зарубіжний досвід в області проведення фінансової санації;
- розробити заходи, щодо покращення способів проведення санаційної процедури.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ…………………………………………………………………………..6
. Фінансова криза та банкрутство як причини проведення фінансової санації…………………………………………………………………...6
. Економічна сутність та основні складові фінансової санації….....10
. Джерела проведення фінансової санації підприємства………….14
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………….18
2.1. Аналіз етапів проведення фінансової санації підприємства…….18
2.2.Аналіз санаційного аудиту як передумови проведення санації…21
2.3.Аналіз менеджменту санації як необхідної умови проведення оздоровлення підприємства………………………………………………….…25
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ……………………………………29
3.1. Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи……………………………………………...…29
3.2. Особливості проведення фінансової санації в Україні та шляхи покращення санаційного процесу………………………………..…………....34
3.3. Зарубіжний досвід проведення санаційних заходів…………..….38
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...48
Список використаної літератури…………………………………………...….50

Работа содержит 1 файл

2 - Курсова.docx

— 126.88 Кб (Скачать)

Сучасна економічна ситуація в Україні, змушує керівників підприємств  постійно приймати рішення за умов невизначеності. В умовах фінансової і політичної нестабільності все  частіше комерційна діяльність супроводжується  кризовими ситуаціями, результатом  яких стає неспроможність або банкрутство  підприємства.

Для розкриття змісту санації  необхідно конкретизувати заходи, які проводяться в рамках фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання.

Особливе місце в процесі  санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові  відносини, що виникають у процесі  мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.[16]

Джерелами фінансування санації  можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації  є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або  збереження ліквідності та платоспроможності  підприємств, скорочення всіх видів  заборгованості, поліпшення структури  оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для  проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Тривалість процедури  санації – 12 місяців і може бути подовжена не більше ніж на 12 місяців. Основним документом є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації  розглядається на засіданні комітету кредиторів. скликати його керуючий санацією зобов’язаний у чотирьохмісячний термін з дня впровадження процедури санації.

Відновлення платоспроможності  підприємства розглядається як можливість підприємства почати генерувати такий  грошовий потік у результаті своєї  виробничої діяльності та реалізації продукції, який би дозволив йому розрахуватися  з усіма кредиторами з дотриманням термінів.[11]

 Сьогодні перед системою  відновлення платоспроможності  боржників у державному масштабі  стоїть ряд невирішених проблем.  Передусім концептуального вирішення,  а також правового врегулювання  потребують проблеми, пов'язані з  передачею об'єктів соціальної  сфери під час процедур ліквідації, а також з банкрутством комунальних  підприємств. Не вирішено також  питання про страхування відповідальності  арбітражних керуючих. Відсутні  досконалі механізми боротьби  з використанням банкрутства  для ухилення від розрахунків  з кредиторами. Публічного обговорення  потребують пропозиції щодо створення  механізму консолідації вимог  державних кредиторів в одній  особі (органу), надання права  органам державної служби виступати  кредитором у справах про банкрутство  на підставі наявних виконавчих  документів.

   Для вирішення  даних проблем необхідно врегулювати  нормативно - правову базу, спрямовану  на недопущення використання  механізмів банкрутства для проведення  «прихованої» приватизації; необхідно  на рівні Кабінету Міністрів  України контролювати процедуру  банкрутства підприємств, які  мають стратегічне значення для  економіки та безпеки держави;  необхідно вдосконалити порядок  призначення арбітражних керуючих  на державних підприємствах та  контролю за їх діяльністю; ввести  контроль на запровадження обов'язкового  погодження з державним органом  з питань банкрутства планів  санації та мирових угод.

Для удосконалення фінансової санації підприємства необхідно  створити нову ланку управління національного  інституту банкрутства - служби контролінга, очолюваної державним контролером. Для здійснення ефективного управління діяльністю з досягнення поставленої мети повинна існувати саморегулювальна система, яка б забезпечувала зворотний зв'язок у системі управління. Такою системою є нова концепція управління сучасного менеджменту, яка одержала назву контролінгу.

   Відновлення платоспроможності  відбувається за рахунок залучення  засобів:інвесторів, які беруть на  себе виконання зобов'язань компанії  перед кредиторами; третіх осіб, які надають забезпечення виконання  зобов'язань компанії перед кредиторами:  банки, приватні компанії, держава.

   Використовується  така форма фінансового оздоровлення  як обмін боргів на акції  або передачу акцій інвестору,  обмін на погашення боргу акціонерного  товариства. Більш того, у плані  санації може бути використана  реструктуризація активів боржника. У зв'язку з цим можливі варіанти  реорганізації підприємства шляхом  створення на основі його майна  відкритого акціонерного товариства  із заміщенням у складі активів  боржника цього майна на акції  знов утвореного товариства. Згодом  акції знов утвореного товариства  підлягають продажу, а виручені  кошти спрямовуються на задоволення  вимог кредиторів відповідно  до реєстру Кошти, які залишилися  після задоволення вимог кредиторів, повертаються до боржника. У випадку  нестачі таких коштів розпочинається  ліквідаційна процедура.

   Схема обміну боргів  на акції є доволі доцільною.  Для того, щоб її збалансовано  вмонтувати в схему регулювання  неспроможності, необхідно вирішити  низку принципових завдань. По-перше,  необхідно створити правовий  механізм обмеження можливості  зловживань. По-друге, ретельно проаналізувати  макроекономічні наслідки застосування  моделі, що дозволяє невеликій  групі одержувати контроль над  підприємством за рахунок обмеження  прав усіх інших і використовувати  цей механізм для подальшого  стрімкого нарощування капіталу.

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних  удосконалень підприємство виходить з  кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і  забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.[7]

 

 

 

3.3. Зарубіжний досвід  проведення санаційних заходів

 

 

З метою створення теоретико-методологічної бази санації господарюючих суб’єктів  України велике значення має вивчення та узагальнення позитивного досвіду  інших країн у даній справі. З цією метою розглянемо три різні  за своїм характером, принципами та результатами санаційні концепції.

Першим прикладом є  концепція санації цукрової промисловості  колишньої НДР. На мою думку, дана концепція є переконливим підтвердженням тези про можливість проведення радикальних  санаційних заходів не лише щодо окремих  підприємств, об’єднань, а й стосовно цілих галузей виробництва.

Як відомо, німецький валютний союз істотно вплинув на хід економічних  перетворень у східних землях. Миттєво опинилась на межі банкрутства  майже вся промисловість НДР, оскільки довелося вимірювати все західними  грошима, західними товарами, західними  економічними показниками. Неконкурентоспроможність продукції та високий рівень витрат призвели до загрози втрати ліквідності більшість східнонімецьких підприємств. У стадії глибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість.

У 1990 році на генеральних  зборах акціонерів найпотужнішого західнонімецького  і європейського цукрового гіганта  «Зюдцукер АГ» було наведено такі переконливі дані: 43 цукрові фабрики НДР з кількістю працюючих близько 15000 осіб у 1989 році виробили такий самий обсяг цукрової продукції, як 6 фабрик з 1500 зайнятих бельгійського відділення «Зюдцукер-Тірлемонт», або Баварське відділення «Зюдцукер» (5 підприємств — 1300 працюючих). На основі розрахунків ефективності було зроблено невтішний для східнонімецьких цукровиків висновок: загальне співвідношення між якісними параметрами, що характеризують фінансово-господарський рівень організації цукровиробництва в країнах ЄС та в нових федеральних землях, склало 8 до 1 не на користь колишніх державних підприємств.

Щоб запобігти тотальному банкрутству східнонімецьких цукрових фабрик, Опікунське відомство, під юрисдикцію якого була передана вся власність  НДР, вирішило забезпечити короткострокову  ліквідність всіх підприємств. Цього  було досягнуто видачею гарантій на суму, що становила 41% фінансових потреб кожної господарської одиниці. Мету цієї акції зумовила необхідність у  виграші часу, достатнього для  приватизації або реконструкцїї підприємств. Другим важливим заходом щодо забезпечення платоспроможності стало запровадження мораторію на погашення «старих позик» і виплату процентів по них. Компенсація спричинених цим «положенням» збитків банківським установам відбувалася за рахунок державних коштів.

Одночасно зі здійсненням  загальнодержавних санаційних заходів  відповідними міністерствами, відомствами, всіма причетними до функціонування цукрової промисловості в Німеччині  вівся активний пошук шляхів реструктуризації та виходу галузі з кризи. У середині 1990 року розпочались тривалі переговори між Опікунським відомством та Народним цукровим комбінатом (НЦК) з одного боку, та представниками найбільших західнонімецьких цукрових корпорацій — з іншого, стосовно розробки санаційної концепції.

Стратегічна лінія інвесторів (до яких належали: Цукрове об’єднання Норд АТ, Цукрове АТ Уельцен-Брауншвайг, ПфайферендЛанген, Зюдцукер АТ) спочатку зводилася до заснування спільного західнонімецького інвестиційного товариства, метою створення якого мало бути фінансування будівництва нових та модернізації кількох старих цукрових підприємств. Наступним кроком передбачалося передати ці підприємства НЦК в оренду з подальшим перетворенням його в акціонера. Така концепція задовольняла всіх учасників переговорів, але суперечила антимонопольному законодавству Німеччини. Федеральне антимонопольне відомство не могло допустити послаблення конкуренції внаслідок злиття фінансових інтересів кількох конкуруючих між собою цукрових гігантів. Саме тому цей шлях санації було відхилено.

З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості  НДР та інтересів сторін було вироблено  такі принципи санації: єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація; приватизації мають  підлягати всі без винятку  цілісні майнові комплекси, а  не окремі об’єкти цукрової промисловості; врахування регіональних інтересів  при проведенні санаційних заходів  та збереження цукрового виробництва  у всіх існуючих бурякоцукрових зонах; врахування соціальних аспектів при проведенні санаційних заходів; участь у санації та приватизації третіх осіб.

Враховуючи інтереси сільськогосподарських  товаровиробників — постачальників сировини, було прийняте принципове рішення  про виділення їм приватизаційної  квоти (з правом її викупу протягом 5 років).

З метою підготовки підприємств  до приватизації на базі НЦК було засновано  акціонерне товариство — «Східнонімецький цукор АТ» (DOZAG). Усі цукрові підприємства за організаційно-правовою формою було реорганізовано в товариства з обмеженою  відповідальністю. Стовідсотковим власником DOZAG та підпорядкованих йому товариств з обмеженою відповідальністю залишилась Опікунська Рада.

Після комерціалізації цукрових заводів увесь бурякоцукровий простір нових федеральних земель був розділений між п’ятьма компаніями-санаторами (до чотирьох німецьких цукрових об’єднань приєднався данський цукровий консорціум «DANISKO»). Було прийнято рішення про термінове передання оперативного управління господарською діяльністю цукрових заводів у компетенцію майбутніх власників. Новий менеджмент допоміг організувати переробку всього врожаю і забезпечив умови для виробництва в 1990 році ре-кордного для НДР обсягу цукру — 900 тис. т. (1989 р. — 624 тис. т.).

Цукрові об’єднання Норд АТ, Уельцен-Брауншвайг АТ, ПфайферендЛанген АТ, Зюдцукер АТ та ДАНІСКО, які виступали як санатори, зобов’язались здійснити комплекс санаційних заходів, який забезпечив би вихід цукрової промисловості східних земель з кризи та приведення її у відповідність до ринково-економічних стандартів та вимог ЄС. З цією метою, для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, за період 1991—1994 рр. потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалось приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п’яти старих підприємств). Ціну продажу кожної із п’яти груп підприємств визначили в розмірі однієї німецької марки, однак під інвестиційні зобов’язання, в разі невиконання яких на покупців накладались величезні фінансові санкції.

У результаті реорганізаційних заходів на початок 1995 року в східних  землях із 42 цукрових фабрик (15000 працюючих) залишилось 8 (1500 працюючих). 34 підприємства було законсервовано, а виробничий персонал звільнено. Цей процес відбувався досить помірковано і у взаємозв’язку  із санаційними заходами соціального  характеру.

Радикальний ріст продуктивності праці в міру проведення са-нації цукрової промисловості східних земель ФРН свідчив про правильність вибраної стратегії та про беззаперечні якісні зрушення в організації виробничого процесу. Виробництво цукру-піску на одного працюючого в цукровій промисловості колишньої НДР зросло із 43 т (у кампанії 1989—1990 рр.) до 700 т (у кампанії 1994—1995 рр.).

Складовою санаційної концепції  бурякоцукрової галузі НДР була розробка механізму приєднання до організації цукрового устрою країн ЄС. Це питання включало в себе узгодження розмірів виробничих квот на цукрову продукцію, регулювання ціноутворення, запровадження особливих умов експорту та імпорту, додержання європейських стандартів якості.

У результаті тривалих неоднозначних  дискусій керівні органи ЄС прийняли рішення про виділення квот на цукрове виробництво в нових  землях ФРН. Загальний розмір наданих  квот склав 870 000 т цукру (665 290— квота  А, 204 710 — квота Б). Це означало гарантований збут вказаного обсягу цукру на внутрішньоєвропейському ринку за встановленими Комісією ЄС інтервенційними цінами (у 2—3 рази вищими за світові).

На загальний успіх  санаційного процесу вплинуло також  розширення зовнішніх економічних  кордонів ЄС до східних кордонів Німеччини, що означало автоматичний перехід всіх експортно-імпортних обмежень на нові федеральні землі. Реалізація вдало  розробленої санаційної програми дозволила  вже в 1994 році здійснити повну  інтеграцію галузі в бурякоцукровий устрій ЄС, оскільки було досягнуто кількісних та якісних показників ефективності, що відповідали вимогам ЄС. Ця надзвичайно успішна санаційна концепція має велике значення як з практичного, так із теоретичного боку. Вона позитивно вплинула не лише на розвиток цукрової промисловості та всього сільського господарства колишньої НДР, а й дала інвестиційний поштовх стратегічного характеру, наслідком якого стало прискорення капітальних вкладень у переробну промисловість, що забезпечило створення додаткових потужностей, а отже, і нових робочих місць.

Информация о работе Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи