Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи

Головним критерієм прийняття  рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність, а саме - наявність у підприємства фінансових, організаційно-технічних  та правових можливостей для проведення фінансової санації. Слід пам'ятати, що санаційну спроможність можна визначити  за трьома основними показниками, такими як: поточна платоспроможність; коефіцієнт забезпечення власними засобами; коефіцієнт покриття.

Розробка тану санації  може здійснюватися фінансовими  і контролюю ними службами підприємства, представниками потенційного санатора, не залежними аудиторськими і консалтинговими фірмами.

План санації включає вступ та 4 розділи, в кожному з яких поетапно аналізуються зовнішні та внутрішні умови існування підприємства, розробляється стратегія, план маркетингу, план виробництва, організаційний та фінансовий плани, а також розраховується ефективність санації, організаційні заходи щодо її проведення і контроль за ходом реалізації.

Мета санації вважається досягнутою, якщо вдалося за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

Економічно розвинуті  країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств  відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною  моделлю санації, функціональну схему якої зображено на додатку Г, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю  санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак - про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із подальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку. У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.[8]

У разі прийняття рішення  на користь санації слід здійснити  невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої  ваги кредиторської заборгованості.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації  слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме: сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів; основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей  між сторонами, відповідальними  за прийняття рішень, можна досягти  головної стратегічної мети санації. Конкретні  оперативні заходи в санаційній стратегії  не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які  б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших  варіантів розвитку фірми та в  оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії  розробляється програма санації, тобто  система прогнозованих, взаємопов’язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації. Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом  санаційного процесу є координація  та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен  своєчасно виявляти та використовувати  нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів.[14]

Отже, санація є фінансово-економічною  процедурою, яка має на меті оздоровлення підприємства для подальшого його функціонування та може проводитись за рішенням кредиторів, самого підприємства або арбітражного суду. А найпоширенішою в світі  та бажаною для використання є  класична фінансова модель санації.

 

3. Джерела проведення фінансової санації підприємства

 

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована на відновлення платоспроможності  і ліквідності підприємства. Реструктуризація активів включає санаційні заходи: мобілізація прихованих резервів шляхом реалізації окремих об'єктів основних і оборотних коштів, що не пов'язані  з процесами виробництва і  реалізації або в результаті індексації балансової вартості основних фондів (збільшується стаття "Статутний  капітал" або "Додатковий капітал"). Основні види реструктуризації представлені на рис.1.1.

Приховані резерви: використання поворотного лізингу шляхом продажу основних фондів і одночасне їхнє залучення через оперативний або фінансовий лізинг; здача в оренду основних фондів; оптимізація структури розміщення оборотного капіталу, наприклад, шляхом зменшення запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва; продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій); використання давальницької сировини - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства при якому сировина і матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак, виготовлена продукція є власністю постачальника сировини (підприємство одержує частину готової продукції або грошові кошти відповідно до договору); рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Форми корпоративної реструктуризації підприємства.

 

 

Основні форми рефінансування дебіторської заборгованості:

1. Факторинг - продаж дебіторської заборгованості факторинговій компанії або банку:

• облік або дисконт векселів;
• форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу у експортера векселів і інших боргових вимог, акцептованих імпортером.

2. Зменшення витрат включає  санаційні заходи:

• заморожування інвестиційних вкладень;
• зниження валових витрат.

      3. Збільшення виручки від реалізації шляхом активізації збутової маркетингової політики.[5]

Поняття "санація" є  змістовнішим і включає поняття "реструктуризації". Отже, санація  включає систему заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності, які властиві реструктуризації, але і фінансові заходи, направлені на відновлення ліквідності і платоспроможності. Чим раніше буде ухвалено рішення про проведення санації, тим у підприємства більше шансів на її успішне завершення, Додаток В.

Форма санації характеризує той механізм, за допомогою якого  досягаються її основні цілі. Умовно розрізняють два види санації, що можуть бути представлені в різних формах:

1. Санація без залучення  додаткових фінансових ресурсів:

- зменшення номінального  капіталу підприємства;

- конверсія власності  в борг;

- конверсія боргу у  власність;

- пролонгація термінів  сплати заборгованості;

- добровільне зменшення  заборгованості;

- самофінансування;

2. Санація з залученням  нового фінансового капіталу:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального  капіталу з майбутнім його  збільшенням;

- безповоротна фінансова  допомога власників;

- безповоротна фінансова  допомога персоналові;

- емісія облігацій конверсійної  позики;

- залучення додаткових  позичок.

У залежності від джерел мобілізації фінансових ресурсів розрізняють  автономну санацію (власні засоби підприємства і капітал його власників) і зовнішню санацію (засобу кредиторів і держави). Окремо виділяють вид санації - за допомогою державної фінансової підтримки, здійснюваної як на поворотній, так і на безповоротній основі. У разі, коли при аналізі стану  підприємства робиться висновок не на користь проведення санаційних заходів (втрачено виробничий потенціал, існує  незадовільна структура балансу  і так далі) - говорять про непереборну кризу.[10]

Таким чином, активні заходи, що приймаються підприємством, такі як реструктуризація, фінансова санація  і ліквідація складають основу концепції  активного антикризового управління, основний завданням якого є подолання  кризової ситуації найбільш ефективний способом. Навіть ухвалення рішення  про ліквідацію підприємства, у ряді випадків, є оптимальним рішенням.

Розглянуті фінансові  заходи, такі як: реорганізація, санація  і ліквідація - є сучасним інструментарієм  активного антикризового управління. Кожен з перерахованих заходів  виконує покладені на нього функції  по виведенню підприємства з кризи. Реорганізація і фінансова санація  виконують функції відновлення  прибутковості, конкурентоспроможності, платоспроможності та ліквідності. Ліквідація - як результат проведення активної антикризової програми, крім регулюючої і стимулюючої функцій  виконує захисну функцію прав всіх учасників процедури ліквідації.

Таким чином, активне антикризове  управління на сучасному етапі господарювання дозволяє підприємству вибрати найбільш ефективні антикризові заходи.

За даним підрозділом  було досліджено джерела фінансової санації, з чого можна зробити висновок, що санація може проводитись з залучення зовнішніх коштів або без залучення нового додаткового фінансового капіталу (тобто за рахунок власних внутрішніх коштів). Також оздоровлення підприємства може проводитись на основі реорганізації підприємства, що передбачає укрупнення підприємства, його подрібнення або залишити його попередні розміри.

Отже, у цьому розділі  було досліджено передумови санації, її суть,  складові та джерела проведення, з чого ми бачимо, що за сучасних фінансово-економічних  умов на більшості підприємств України  санаціїні заходи є невід’ємною частиною їх подальшого успішного функціонування. Також в підрозділі 1.2 була описана класична модель санації, яка є досить простим та зрозумілим прикладом для застосування в процесі проведення санації.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВА

 

 

 

2.1. Аналіз етапів проведення фінансової санації підприємства

 

 

Процес проведення санації  підприємства починається з виявлення  ідентифікації фінансової кризи,  аналізу її причин. На основі даних бухгалтерського обліку та інших даних (по фінансовому аналізу) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також якість фінансового стану підприємства. В рамках внутрішнього аналізу виконується поглиблене дослідження фінансового стану на основі ряду показників (коефіцієнтів). Основними з таких коефіцієнтів є: показники платоспроможності та ліквідності , фінансового леверіджу і т.д.

Отримавши потрібні дані про  фінансовий стан підприємства та причини фінансової кризи робиться висновок про санаційну спроможність підприємства; тобто доцільність або недоцільність санації.

Якщо внутрішні (кадри, вир потенціал і т.д.) та зовнішні (втрачені ринки збут, постачальники і т.д.) фактори є негативними та невиправними - рішення про консервацію та ліквідацію підприємства.

Ліквідація може проводитися  на добровільній основі (розформування , злиття, продаж всього або частини підприємства ) або примусово.

Добровільна ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка проводиться поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди між власниками та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація –  це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка проводиться за рішенням Арбітражу(як правило в процесі провадження справи про банкрутство).