Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи

До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 2.1) слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування  та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е)контроль;

є) аналіз відхилень.

 

 

Рис 2.1. Завдання менеджменту  санації.

 

 

Важливою складовою організації  дійового менеджменту санації є  запровадження ефективної системи  контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання. [21]

Тобто як підсумок: менеджмент санації розглядається з двох позицій – інституціональної (як апарат управління підприємством) та функціональної ( як система антикризового управління). Вся сукупність функціональних сфер менеджменту поділяється на 2 головні групи – оперативна та стратегічна. Відповідно в кожній з цих груп сфер забезпечується певний аспект успішного функціонування підприємства (ліквідність, прибутковість, конкурентоспроможність).

За наявними даними в розділі 2 було проведення аналіз етапів проведення процесу фінансової санації. На кожному  з етапів необхідно проводити  чіткий ґрунтовний аналіз фінансово-економінчих даних підприємства для вирішення чи взагалі потрібна санація, який сектор підприємства потребує оздоровлення, звідки будуть братися ресурси для санації. Доведена функціональна значимість санаційного аудиту, що передує самому процесу санації, а також необхідність менеджменту санації, як невід’ємної умови тог, що санація буде успішною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНИХ  ЗАХОДІВ

 

 

 

3.1  Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи

 

 

 

 Практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, що передбачений Законом порядок виявлення інвесторів, на жаль, не завжди сприяє позитивному результату. Проблема полягає, насамперед, втому, що інвестори, не маючи інформації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються з заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв'язку з банкрутством. У таких умовах за відсутності пропозицій інвесторів господарський суд стає перед необхідністю визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процедура має застосовуватись лише втих випадках, коли відновлення платоспроможності підприємства-боржника є неможливим. Одним з проблемних є питання, пов'язане зі строком проведення санації. У випадках, коли проводиться санація підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50%, план санації має буди погоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном. Судова практика свідчить, що погодження планів санації Фондом державного майна України займає досить тривалий час. За таких умов, період позапланової санації триває 4-6 місяців, а в окремих випадках - ще довше. У зв'язку з цим значна частина часу, відведеного законом на проведення процедури санації, фактично має бути витрачена надії, пов'язані з підготовкою та затвердженням плану санації. Такі підготовчі дії, очевидно, не є власне санацією, тобто системою заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.

З огляду на статистичні  дані викладені в додатку Г  можна сказати, що проблеми в фінансово-економічному стані є досить суттєві, оскільки майже 40% підприємств є збитковими. Хоча порівняно з попередніми  роками ця цифра повільно та поступово  зменшується, підприємства України  в будь-якому випадку  потребують проведення санаційних заходів.

Значні проблеми у практичній діяльності з проведення санації - пов'язані з недостатньою правовою регламентацією можливих заходів з відновлення платоспроможності підприємства-боржника та набуття інвестором права власності на майно боржника.

У стані розглянуто проблеми, пов'язані з виявленням інвесторів у процесі проведення судової санації підприємств-боржників та обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення збільшення строків судової санації й розширення регламентації реорганізаційних процедур у процесі санації.

Останнім часом в Україні  важливого значення набувають питания виявлення інвестора та залучення його до проведення санації. Законом передбачено, що виявлення інвестора, як і виявлення кредиторів, проводиться шляхом публікації оголошення в офіційних друкованих органах про порушення справи у зв'язку з банкрутством. Заява інвестора з пропозицією взяти участь в санації боржника подається арбітражному керуючому — розпоряднику майна боржника. Комітет кредиторів підприємства-боржника розглядає заяву інвестора з пропозиціями щодо санації та приймає рішення про вибір інвестора. На підставі рішення комітету кредиторів господарський суд виносить ухвалу про запровадження процедури санації. Практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, що передбачений законом порядок виявлення інвесторів, на жаль, не завжди сприяє позитивному результату. Проблема полягає насамперед в тому що інвестори, не маючи інформації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються із заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв'язку з банкрутством. За таких умов, при відсутності пропозицій інвесторів господарський суд стає перед питанням необхідності визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процедура, як одна з альтернатив процедури санації, має застосовуватись лише в тих випадках, коли відновлення платоспроможності підприємства-боржника є неможливим. Тому господарський суд, враховуючи можливість фінансового оздоровлення боржника може продовжити процедуру розпорядження майном боржника та зобов'язати боржника й розпорядника його майна опублікувати оголошення про виявлення інвестора підприємства-боржника.

У процесі впровадження санації  перед підприємством найчастіше постає комплекс проблем, які обмежують  чи позбавляють йото можливості виконати поставлену задачу досягнення ефективності. Насамперед, дані проблеми пов'язані  з особами, які беруть участь у  процесі оздоровлення підприємства, а також нечітко обкресленими часовими межами здійснення процедури.

Тривалість процедури  санації - 12 місяців і може бути подовжена  не більш ніж на 6 місяців. Основним документом, який регламентує процедуру, є план санації, що складається арбітражним  керуючим протягом 3 місяців з моменту  введення процедури санації. Потім  план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів. Скликати його керуючий санацією зобов'язаний у  чотиритисячний термін з дня впровадження процедури санації. Однак терміни підготовки і схвалення плану санації є занадто тривалими. Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого (більш ніж 4 місяці) терміну. Таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення й узгодження.

Разом з тим арбітражний  керуючий може відмовитися від невигідних умов тільки в тримісячний термін. У результаті таких дій виникають збитки, які повинні відображатися в плані санації і сплачуватися за рахунок додаткових джерел фінансування. Однак про інвестування не може бути й мови, якщо сума збитку, яка піддягає оплаті контрагентам, перевищує суму коштів реєстрових кредиторів.

Також через те, що керуючий санацією може здійснювати угоди  з розпорядження майном, може виникнути ситуація, яку прийнято називати «банкрутством банкрута», коли боржник не в змозі виконані зобов'язання, що виникли в процесі зовнішнього керування.

У ході аналізу особливе місце повинне приділятися структурі  дебіторської заборгованості та її характеру  з метою можливості погашення  частини боргу за рахунок недотримання вимог. Даний механізм необхідно  використовувати в процедурі  санації, оскільки на практиці у підприємств  існують взаємні вимоги або дебітори відмовляються сплачувати за своїми рахунками, передбачаючи неминуче банкрутство  свого кредитора.

У даному випадку головну  роль повинна відігравати система  контролінгу, яка надає всю необхідну інформацію з тією метою, щоб не знижувалася платоспроможність підприємства, це також допомагає підтримувати рівновагу між інтересами кредиторів і боржника.

Важливо враховувати також  той факт, що при ухваленні рішення  про санацію, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові» чинники. Парадокс у тому, що в ході банкрутства усуваються від управління акціонери і керівники підприємства. Таке становище призводить то того, що банкрутство найчастіше використовується як інструменту боротьбі за вплив на великому підприємстві, спосіб заволодіти частиною власності, не витрачаючи при цьому коштів.

Особливе місце в процесі  санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають відносини, що виникають у процесі мобілізації і використання фінансових джерел оздоровлення підприємств: зворотні бюджетні позики, субсидії, дотації, лізингова форма фінансування виробничо-технічних санаційних захотів, кошти кредиторів у формі пролонгації термінів сплати заборгованості тощо.

Відновлення платоспроможності  відбувається за рахунок залучення  засобів:

1. Інвесторів,які беруть  на себе виконання зобов'язань  компанії перед кредиторами: вітчизняні чи іноземні приватні компанії, держава.

2. Третіх осіб, які надають забезпечення виконання зобов'язань компанії перед кредиторами (гарантійний лист, банківська гарантія тощо): банки, приватні компанії, держава.

Здійснення подібних заходів  дозволить компанії зменшити обсяг  зобов'язань перед кредиторами або знизити ризик їхнього невиконання. Однак законодавством не передбачена зміна кредитора в процедурі банкрутства (зокрема, санації), що в низці випадків значно ускладнює здійснення цієї процедури.

Таким чином, основною ідеєю санації є фінансове оздоровлення підприємства, ліквідація ж передбачена тільки в тому випадку, коли в підприємства вже немає шансів відновити свою платоспроможність, а подальше функціонування спричиняє тільки зростання боргів. Запропоновані рекомендації допоможуть удосконалити практичну реалізацію процедури фінансового оздоровлення підприємства, підвищити його платоспроможність, знизити рівень «криміналізації» санації і таким чином поліпшити стан національної економіки в цілому.

 

 

3.2 Особливості проведення фінансової санації в Україні  та шляхи покращення санаційного процесу

 

 

В сучасних умовах одну з  провідних ролей відновлення  економіки України відіграє інститут банкрутства, механізм якого повинен забезпечувати відновлення платоспроможності підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції та рух капіталу у сферу максимально ефективного використання. В даний час спостерігається тенденція збільшення порушених справ про банкрутство. Це зумовлено тим, що велика кількість промислових підприємств України опинилася у кризовому становищі та низка з них прагнуть вирішити питання відновлення платоспроможності,використовуючи процедуру банкрутства.

 Основними напрямами  розвитку справи про банкрутство  є ліквідація підприємства з розпродажем усього майна для задоволення потреб кредиторів або його санація, тобто система заходів, спрямована на досягнення або відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника у довгостроковому періоді.

 Недоліки і переваги  кожного зі сценаріїв ілюструє схема зображена на додатку Д.

 Але щодо більшості  промислових підприємств України, а в особливості підприємств машинобудування, сценарій ліквідації є цілком неприйнятним. Це зумовлено наступним:

• у випадку ліквідації буде здійснюватися розпродаж усього майна підприємства. В той же час цілісний майновий комплекс підприємства,включений у єдиний технологічний ланцюг, є монолітним організмом. Найбільш питому вагу в технологічному комплексі мають спеціалізовані технологічні лінії. Це утруднить розпродаж майна підприємства вроздріб,велика частина устаткування буде реалізована у вигляди металобрухту. Імовірність же продажу підприємства як цілісного майнового комплексу вкрай низька;
• варто враховувати, що ціна реалізації буде набагато нижче залишкової балансової вартості;
• як правило, сума коштів, що може бути отримана в результаті ліквідації підприємства недостатня для задоволення усіх вимог кредиторів, а термін реалізації неліквідної частини майна може бути розтягнутий на тривалий період;
• ліквідація підприємства зумовить звільнення значної кількості працівників, що буде сприяти росту соціальної напруги в регіоні.

Беручи до уваги сучасний стан розвитку вітчизняної промисловості, слід зазначити, що збереження технологічних ланцюгів виробництва та забезпечення працевлаштування є більш важливим. Таким чином, основною метою функціонування інституту банкрутства в Україні повинно стати відновлення платоспроможності промислових підприємств. Враховуючи викладене, питання розробки санаційної стратегії набуває в сучасних умовах високої актуальності.

Під порядок проведення досудової санації державних підприємств розуміється система мір з відновлення платоспроможності державного підприємства-боржника, що здійснюється органом, якому надано повноваження щодо управління державним майном боржника з метою запобігання його банкрутству до порушення справи про банкрутство.

 Заходи,що є необхідними  для відновлення платоспроможності  повинні розроблятися у плані досудової санації.

Статистика застосування даної законодавчої ініціативи не свідчить про масовий характер використання досудової санації як методу реструктуризації підприємства. Разом із тим, досвід консалтингової роботи звертає увагу на те,що у комплексі мір щодо створення вихідних умов для фінансового оздоровлення підприємства, досить перспективною може бути досудова санація. Чітко зорганізоване проведення досудового реформування дозволяє не тільки запобігти судовій процедурі, але й посприяти вчасному розпізнаванню і ідентифікації з боку спеціалістів і керівників ознак майбутньої кризи,здійсненню запобіжних мір і, якщо це необхідно, подальшому реформуванню діяльності підприємства, скорочення витрат на виробництво, управління,перехід на нові технології тощо.