Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Октября 2012 в 17:53, курсовая работа
Основною метою даної курсової роботи являється розкриття особливостей оподаткування податком на додану вартість в Україні.
Запровадження податку на додану вартiсть передбачає необхiднiсть визначення поняття доданої вартості, її складових. Доданою вважається вартiсть, що додається в процесі виробництва товару до вартостi сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача.
Величина доданої вартості розраховується як різниця між вартістю продукції, що реалізується, і вартістю сировини і матеріалів, використаних у процесі їх виробництва.
Вступ
Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам.
Податки є невід'ємною частиною господарства держави як історичної форми задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело формування доходів держави, які в свою чергу, використовуються на вирішення економічних, соціальних, оборонних завдань, на розвиток освіти, науки, культури. Держава не може існувати за рахунок лише добровільних, благодійних надходжень. Вона повинна мати бюджет із стабільним джерелом надходжень, роль яких виконують, в першу чергу, податки.
Входження України в ринкову економіку зумовило необхідність створення власної податкової системи, яка не повинна бути простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови нашої країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, зовнішньої і внутрішньої політики, традицій народу, географічне положення і безліч інших чинників. У зв’язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятися.
Але існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво відрізнятися в різних країнах. До них належать: основні прямі податки – прибутковий податок із доходів юридичних осіб і фізичних осіб, а також такі форми непрямого оподаткування, як специфічні акцизи представником яких є акцизний податок, та універсальні акцизи, до яких належить податку на додану вартість. Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів зростає. Податок на додану вартість являється найпоширенішою формою універсальних акцизів.
Саме податок на додану вартість і розглядається в даній курсовій роботі. Тобто, на сьогодні питання про податок на додану вартість залишається відкритою та актуальною темою над якою необхідно працювати і вдосконалювати.
Основною метою даної курсовій роботи являється розкриття особливостей оподаткування податком на додану вартість в Україні.
Запровадження податку на додану вартiсть передбачає необхiднiсть визначення поняття доданої вартості, її складових. Доданою вважається вартiсть, що додається в процесі виробництва товару до вартостi сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача.
Величина доданої вартості розраховується як різниця між вартістю продукції, що реалізується, і вартістю сировини і матеріалів, використаних у процесі їх виробництва.
У системі податків важливе місце займає специфічна група непрямих податків, які називають податками на споживання. Вивчення зарубіжного досвіду їх застосування особливо актуальне нині, в період загострення фінансової кризи. Коли відбувається остаточне формування і підготовка для прийняття (нарешті!) нового Податкового кодексу України, з яким пов’язуються великі надії щодо стабілізації економіки країни.
Група податків на споживання складає значну частку в оподаткуванні у різних країнах. Відповідно до міжнародної практики, визначено три види податків на споживання: на додану вартість (ПДВ), на продаж і з обороту.
Вирішальну роль серед них, безумовно, нині у світовій економіці відіграє ПДВ. Не є винятком й Україна. Приміром, у 1992-1995 рр. цей податок забезпечував близько 20-25% всіх податкових надходжень в країні. Це значно більше, ніж у країнах ЄС, де, до речі, цей податок відігравав першочергову роль.
З 1997р. питома вага ПДВ у податковій системі України значно збільшилася: цей податок забезпечував вже понад третину податкових надходжень до консолідованого бюджету. Пояснювалося це значним зменшенням податкових надходжень податку на прибуток (якщо у 1992-1995рр. він забезпечував близько третини всіх податкових надходжень, то з 1996 р. його доля зменшилась до 20%). Основна причина – різке збільшення (до 40-50%) кількості збиткових підприємств в багатьох галузях економіки, зростання обсягу «тіньової» економіки.
Коливання частки ПДВ в економіці досить значні (нагадаємо, що нині доля ПДВ в Держбюджеті України складає більш ніж 20%), тому доцільно звернутися до аналізу досвіду розвинутих країн у цій царині.
Як змінами у величині ставки цього податку на різні групи товарів парламенти та уряди намагаються пом’ягшити вплив фінансової кризи у власних економіках.
Отже ПДВ – це «не – повітря», як встигли впевнитися мабуть усі з часу його законодавчого введення і в нашій країні. Він впливає на стан оборотних коштів підприємств та на вміст гаманця пересічних громадян.
Формування ПДВ в системі податків на споживання [17].
Податки на споживання, як особлива група непрямих податків, широко використовувались в практиці оподаткування розвинутих країн. До 50-х років минулого століття до цієї групи входили лише два податки – з обороту і податок на продаж. Перший утримувався багаторазово – на кожній стадії просування від виробника до кінцевого споживача.
Податок на продаж – одноразово як доля (в %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. З міжнародної практики відомі приклади використання податку з обороту в дещо звуженому варіанті, коли ним обкладали не все, а лише частину стадії обороту товарів.
Які ж основні ознаки, що дозволяють виділити податок з обороту і податок на продаж, а потім і ПДВ що виник на їх основі, в особливу групу податків на споживання?
По-перше, всі податки незалежно від оподаткованих ними стадій виробництва, направлені на кінцеве споживання. В цьому їх принципова різниця від прямих податків, що орієнтуються або на обладнання доходів підприємства (приклад – податок на прибуток), або на обкладання доходів населення (приміром, податок на доходи фізичних осіб).
По – друге, обкладання всього чи більшої частини кінцевого споживання при відносно помірних і рівних ставках для різних товарних груп. У цьому полягає принципова різниця від таких непрямих податків, як акцизи і мито, які також скеровані на оподаткування споживання, але не всього, а лише його відповідних частин, і несуть не тільки фіскальну функцію. Наприклад, акцизами обкладаються відповідні товарні групи (перш за все алкогольна і тютюнова продукція, товари для заможних). Є інша мета – дещо обмежити за допомогою високих цін споживання певної продукції. Митом обкладаються лише товари, пов’язані з зовнішньоторговими течіями , причому часто поряд з фіскальними ставляться і інші цілі: наприклад, імпортне мито використовують для захисту вітчизняних виробників. експортне мито – для обмеження вивозу за кордон відповідних дефіцитних товарів.
Податки на споживання необхідні для поповнення дохідної частини державного бюджету без будь –яких завдань щодо подальшого використання одержаних податкових доходів. У цьому і є їх різниця від прямих податків, таких, як внески підприємців, наприклад, на соціальне страхування. Вони також покриваються за рахунок споживання (адже включаються у витрати виробництва) і йдуть на поповнення дохідної частини з чітким цільовим спрямуванням – фінансування різних державних програм соціального забезпечення.
До 50 – х років минулого століття в західних країнах діяли, як основні податки на споживання, податок з обороту і податок на продаж, згодом їх почав витісняти ПДВ. Податок з обороту широкого використовування у західних країнах під час першої світової війни. На нього було багато нарікань з боку підприємців і споживачів, незадоволених значним подорожчанням при походженні ними послідовних стадій виробництва і обігу, обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів.
Як суттєвий недолік експерти відзначали те, що він знаходиться у прямій залежності від реального внеску кожної стадії виробництва (через різні частки матеріальних витрат в обороті виробленого на кожній стадії продукту). Це означає, що податок з обороту крім всього іншого змінювався ще під дією зміни кількості стаді виробництва (кількості операцій з реалізації). Тому після першої світової війни він був скасований у переважній більшості країн.
Коли почалась друга світова війна зростання військових фіскальних потреб знову змусило багато західних країн або повернутись до податку з обороту, або використовувати податок на продаж. Досвід використання другого податку виявив у ньому суттєвий недолік – він обмежував державу щодо можливостей впливання на всі стадії обігу товарів.
Після другої світової війни західні країни, в залежності від зростання фіскальних потреб в результаті значного посилення державного регулювання економіки на час військових дій не відмовились, як це було після першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього був обраний інший шлях: заміна податку з обороту і податку на продаж - податком на додану вартість (ПДВ).
Теоретично ПДВ являє собою долю (в %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва і обороту (тобто, на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Величина додаткової вартості обраховується підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, використаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу). Оподаткована ж база для ПДВ включає зарплату з усіма нарахуваннями, прибутком, процентами платежами, амортизацією і деякими іншими витратами загального характеру. Матеріальні ж витрати (за винятком амортизації) в цю оподатковану базу, на відміну від податку з обороту, не входять.Піонером у зміні структури податків на споживання виступила Франція, яка в 1954р. провела заміну податку з обороту на ПДВ.
Економісти виходили з того, що ПДВ, зберігаючи переваги інших податків на споживання, позбавлений їх основних недоліків. Аргументи були серйозні: по – перше, ПДВ, як і податок з обороту багатократний, адже утримується на кожній стадії виробництва і обігу і, відповідно, на відміну від податку на продаж, зберігає можливість законодавчого впливу держави на всі стадії відтворення. По – друге, оскільки ПДВ обкладається не вся вартість обігу кожної стадії, а лише додана вартість, він знаходиться у прямій залежності від реального внеску кожної стадії до вартості кінцевого продукту. В результаті ПДВ, на відміну від податку з обороту, не впливає на зміни числа стадії обігу товару від виробника до споживача.
Приклад Франції був досить показовим. У наступні десятиліття ПДВ став використовуватись в податкових системах більшості країн, фактично витиснувши податок з обороту і помітно зменшивши долю податку на продаж (а в деяких країнах навіть замінивши частину акцизів, що свідчить про умовний характер відокремлення цих податків від податків на споживання).
Єдиним серйозним винятком можна вважати США, де до цього часу не використовують ПДВ і обмежуються в оподаткуванні споживання лише податком на продаж.
Податок на додану вартість є основним джерелом наповнення Державного
бюджету України. Отже, стан державних фінансів значною мірою залежить від його економічної і фіскальної ефективності. Її підвищення вимагає покращання правових норм, якими регулюється справляння податку.
Податковим кодексом удосконалено правові норми щодо ПДВ шляхом забезпечення більш детальної правової регламентації його справляння, усунення прогалин, що мали місце в попередньому законодавстві й використовувалися для уникнення податку, здійснено суттєві кроки на шляху наближення податкового законодавства до вимог 112 Директиви Ради ЄС.
1.2 Платник з податку на додану вартість та об'єкти оподаткування
Згідно з Податковим кодексом платниками податку на додану вартість є суб'єкти підприємницької діяльності (підприємства і підприємці), обсяг продажу яких за останніх дванадцять календарних місяців перевищував 300000 гривень. Крім цього платниками цього податку є: будь-яка особа, яка:
- здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;
- підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;
- імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку, за винятком фізичних осіб, які обрали сплату фіксованого чи єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності або здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.