Податки і їх роль у формуванні ресурсів держави

Сума фінансових санкцій за порушення  податкового законодавства повинна  бути перерахована в чи бюджет державні цільові фонди в десятиденний термін із дня складання акта перевірки державною податковою адміністрацією. Відповідальність за повноту і своєчасність сплати фінансових санкцій несе керівник підприємства та головний бухгалтер.

У випадку не внесення у вищевказаний термін суми фінансової санкції податкова адміністрація має право стягнути ці суми з підприємств усіх форм власності і незалежно від підсумків фінансово-господарської діяльності в безперечному порядку шляхом виставляння інкасового доручення (розпорядження) на розрахунковий рахунок у банку підприємства. У випадку відсутності засобів на розрахунковому рахунку санкції звертаються на валютний, депозитний та інші рахунки. При відсутності засобів і на цих рахунках податкова адміністрація повинна стягнути несплачені в бюджет платежі за рахунок майна боржника, тобто останній може бути банкрутом.

По закінченні встановлених термінів сплати відповідних платежів невнесена  сума вважається недоїмкою, і на неї  нараховується пеня. В даний час розмір пені нараховується в такий спосіб:

На посадових осіб підприємств, винних у не утриманні, не перерахуванні, заниженні суми чи податку іншого чи платежу внеску, у прихованні (заниженні) об'єктів оподаткування  чи ведення його з порушеннями  встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасній подачі, не за установленою формою бухгалтерських звітів, балансів, податковий декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних доручень і інших обов'язкових платежів, державними податковими адміністраціями накладаються адміністративні штрафи в розмірі від 5 до 10 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян.

Крім адміністративної відповідальності, на посадових осіб підприємств –  платників податків може бути покладена  кримінальна відповідальність.

Може складеться ситуація, коли місцева адміністрація, намагаючись поповнити свій бюджет, установлюють додаткові місцеві податки, що тяжким тягарем лягають на підприємців. У зв'язку з цим треба знать, що  Державна Податкова Адміністрація не має право на обов'язкове стягнення податків і платежів, уведених місцевими адміністраціями не врахованих у переліку місцевих податків, передбачених Законом «Про систему оподатковування» [1].

Реакція податкової системи на макроекономічну

нестабільність, можливі стратегії.

За досить короткий проміжок часу, що відбувся з моменту проголошення України незалежною державою, вона зіткнулася з великою кількістю проблем, що торкнулися практично всі сфери громадського життя країни.

Макроекономічна стабільність, достатні темпи економічного росту відносяться до найважливіших суспільних благ, що повинне створити уряд для своїх громадян.

Ринкова економіка характеризується коливаннями ефективності виробництва, зайнятості і рівня цін.

Во взаємовідносинах між фазами підйомів і спадів значну роль грають великі хвилі економічної динаміки.

Ґрунтуючись на принципах формальної логіки, у фазі спадів можна  чекати зниження бази оподатковування і  надходжень у зведений бюджет, а  у фазі підйомів навпаки.

Співвідношення динаміки національного  виробництва і надходжень у Зведений бюджет дають можливість позитивно оцінити фіскальну систему взагалі з погляду алокаціонної функції держави, але якщо розглядати цю проблему з урахуванням реального сектора - те можна відзначити, що це знижує можливість реалізації стимулювання функції податків .

Причинами такої розбіжності динамічних рядів ВВП і податкових надходжень є:

1. Стрибок інфляції;
2. Використання в Україні методу щорічного збалансування бюджету і складання його на основі профіциту спричиняє прийняття твердих адміністративних втручань для забезпечення бюджетних призначень.
3. Можливість штучного регулювання обсягів сум відшкодування ПДВ із бюджету.

У цьому аспекті стає актуальним питання збалансованості бюджету.

З існуючих теоретичних концепцій  збалансованості бюджету прийнятної для сучасного стану економіки є:

  Теорія збалансованості бюджету  на циклічній основі – у  поле зору цієї теорії знаходиться  не тільки фаза кризи, але  і весь економічний цикл, точніше  – правило публічних фінансів  стверджувало, що бюджет повинен  щорічно балансуватися; нове правило, свідчить, що бюджет повинен балансувати економіку.

Теорія «циклічного балансування»  відродила ідею «довгострокового програмування» бюджету; політика державних витрат у міру можливості повинна бути синхронізована з економічним ритмом. Державі необхідно відкинути такий «застарілий» принцип, як щорічне балансування бюджету; загальна сума прибутків за роки циклу повинна дорівнювати обсягу витрат; дефіциту, що виник у роки кризи і депресії, треба покривати бюджетними надлишками, що виходять у період підйому.

   Таким чином, можна прийти  до висновку, що процес стягування  податків необхідно максимально  скоординувати з циклічними коливаннями  в економіці країни, забезпечуючи  при цьому у фазах підйому  створення наявного резервного  фонду і зменшення податкового тиску у фазах спаду.

 Розвиток фінансової і бюджетної  політики держави протягом останнього  років в Україні носило однобічний  характер, було спрямовано на  подолання бюджетного дефіциту  методами обмеження виплат і  не підкріплювалося системними стимулюючими заходами, не узгоджувалося з  процесами, що мали місце у фінансовому господарстві підприємств. Це привело до знецінювання грошових нагромаджень підприємств внаслідок інфляції, хронічній недостачі оборотних коштів, різкому зниженню частини амортизаційних відрахувань у собівартості продукції і фінансовому балансі держави, використанню засобів амортизаційних фондів на меті, не зв'язані з відновленням основних фондів.

Складність проблеми реформування податкової системи підсилювалася  насамперед тим, що вона здійснювалася в умовах фінансово-економічної кризи.

Нестабільність податкової системи  України пояснюється як змінами  в економічному середовищі держави, так і недосконалістю аналітичних  розробок, що повинні застосовуватися  при складанні нових законодавчих актів і при підготовці змін і доповнень до них.

Варто розуміти, що удосконалення  економіки можливо на базі створення  органічної єдності між усіма  фазами відтворення: виробництвом, розподілом, обміном і споживанням і, насамперед з урахуванням тенденцій промислового циклу.

  Оскільки податкові відносини  – це перерозподільна сфера,  то в найближчі роки можна   екати поступову еволюцію податкової  політики в наступних напрямках:

По-перше – ослаблення ролі прямого  прибуткового оподатковування підприємств за рахунок: удосконалення механізму бухгалтерського обліку фінансових результатів; зміни правил розрахунку витрат і розміру оподаткованого прибутку; підвищення витрат на оплату праці в собівартості продукції і послуг; надання обґрунтованих системних пільг, призначених створювати сприятливі умови для науково-технічного розвитку;

По-друге – деяке зниження питомої  ваги в структурі державних прибутків  непрямого оподатковування витрат за рахунок скорочення основної ставки ПДВ; удосконалення механізму відшкодування ПДВ і переходу при розрахунку податкових зобов'язань до касового методу, замість нинішнього теоретично неспроможного правила «першої події»;

По-третє – розширення бази оподатковування  за рахунок залучення нових об'єктів  і скасування специфічних податкових пільг;

По-четверте – розширення бази прямого  прибуткового оподатковування фізичних осіб при одночасному скороченні граничних ставок податку, у тому числі удосконалення механізму  оподатковування процентних прибутків.

Таким чином, усі заходи щодо удосконалення податкової політики повинні бути спрямовані не тільки на підвищення рівня сплати податків у бюджети всіх рівнів, а і враховувати, що економіка України знаходитися в умовах подолання трансформаційної кризи, а також, що процес стягування податків необхідно максимально підвести під особливості циклічних коливань в економіці країни.

Істотно важливе забезпечення  збалансованості бюджетної системи  не стільки в короткостроковому  періоді, скільки в рамках промислового циклу. Тобто, у період підйомів потрібно формувати резервні фонди, які можна було б використовувати для стимулювання економіки, фіскального вирівнювання і соціального захисту під час спадів.

Стратегія реформування системи оподаткування.

Система оподатковування  – це один з найбільш діючих економічних інструментів керування економікою держави. Ефективність системи оподатковування визначається  тим, наскільки ця система відповідає існуючим соціально-економічним умовам. Маючи глибокі історичні корені, ця система постійно удосконалюється для того, щоб забезпечити гармонічну рівновагу державних і суспільних інтересів.

Податки є основою  формування бюджетів усіх рівнів –  від бюджету села, селища, міста, до бюджету всієї держави.

Сплачені громадянами  і суб'єктами господарювання усіх форм власності, податки повертаються суспільству і конкретно кожному його громадянину у виді численних суспільних послуг, субсидій, дотацій, різних видів соціальної і матеріальної допомоги.

У процесі поглиблення  ринкових перетворень в Україні  змінюються не тільки принципи взаємодії між суб'єктами господарської діяльності, але і весь комплекс економічних відносин. Тому значна увага у всіх галузях законодавчої і виконавчої влади приділяється реформуванню діючої системи оподатковування.

Проблеми реформування системи оподаткування сьогодні особливо актуальні, тому що податкова система виступає основою, на якій базується економічний ріст і збільшення ресурсів бюджету, тобто забезпечується необхідний рівень фінансування соціальної і гуманітарної сфер, охорони навколишньої природного середовища, оборони і національної безпеки в цілому. У такий спосіб. Завдяки фіскальній функції податків держава формує доходи бюджету.  А завдяки економічній функції податків держава впливає на весь процес відтворення: стимулює його темпи, чи збільшуючи зменшуючи платоспроможний попит населення, підсилює, чи навпаки, послабляє нагромадження капіталу.

Досвід Донецької області  по залученню інвестицій у розвиток економіки регіону – яскравий приклад того, як за допомогою податків можна активно впливати на інвестиційний процес. В даний час, Донецька область займає третє місце в Україні (після Києва і Київської області) по обсягу інвестицій, вкладених в економіку.

В рамках Закону України  «Про спеціальні економічні зони і  спеціальний режим інвестиційної  діяльності в Донецькій області», що введений у дію з 01.01.1999р., за станом на 01.07.2004р. схвалено до реалізації інвестиційних проектів на загальну суму 2,1 млрд. дол. США, у тому числі 66 проектів за участю іноземних інвесторів. Їхній капітал складає майже 989,2 млн. дол. США. Економічний ефект від роботи суб'єктів господарювання в умовах спеціального режиму інвестування для економіки області незаперечний.

Донецький регіон останнім часом (1999 – 2006 р.р.) є лідером в  Україні по обсягу промислового виробництва (приріст  до рівня 2004р. склав 16,7%); у машинобудуванні – 40,8%; металургійному комплексі – 15,5%; коксохімічні підприємства – 4,9%; у хімічній і нафтохімічній промисловості – 11,6%; у харчовій промисловості і переробці сільськогосподарських продуктів – 32,68%; у зовнішньоекономічній діяльності експорт зріс на 70,8%; імпорт – на 49,3%.

Зусилля органів влади  і місцевого самоврядування, контролюючих органів спрямовані на виконання  планів мобілізації податкових надходжень. У результаті виконання дохідної частини зведеного бюджету області удалося профінансувати практично  в повному обсязі соціальні програми.

Продовжується серйозна робота з легалізації тіньової економіки, частка якої, по оцінках різних фахівців, складає 30 – 40 % валового внутрішнього продукту.

  Основним напрямком  роботи з підвищення рівня  прибутковості зведеного бюджету  області було і залишається  забезпечення реалізації в повному  обсязі заходів обласної, міської  і районної програм економічного  і соціального  розвитку.

Основні стратегічні  напрямки реформування податкової політики України повинні передбачити:

• Істотне спрощення податкової системи, зниження ставок по найбільш вагомих податках, скорочення загальної кількості податків, упорядкування оподатковуваної бази і установлення вичерпного переліку податків на території України;
• Вирівнювання умов оподатковування за рахунок різкого скорочення кількості податкових пільг;
• Дотримання принципу рівноцінного оподатковування товарів вітчизняного й іноземного виробництва;
• Розширення бази оподатковування за рахунок реального податкового тягаря на сфери, у яких найчастіше практикується ухиляння від сплати податків;
• Вирівнювання фактичного рівня оподатковування заробітної плати й інших видів доходів;
• Зниження ставок штрафів і пені;
• Удосконалювання процедур адміністрування податків, статистичної звітності суб'єктів підприємництва і малого бізнесу;
• Кодификація правил, що регламентують взаємини платника податків і податкового органа з метою усунення розбіжностей цивільного і податкового законодавства, а також забезпечення захисту прав платників податків.

Поряд з реформуванням податкової системи, необхідно провести істотну  реорганізацію всієї системи  податкової служби, що забезпечила  б зосередження зусиль професіоналів - податківців у тих сферах економічної  діяльності, де є значні резерви, збільшуючи податкові надходження.