Податки і їх роль у формуванні ресурсів держави

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ФІНАНСІВ

ДОНЕЦЬКА ФІЛІЯ

 

 

 

КАФЕДРА “ФІНАНСИ”

 

 

 

К У Р С О В А   Р  О Б О Т А

 

 

За курсом “Фінанси”  на тему:

“Податки і їх роль у  формуванні ресурсів держави.”

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки групи МЕФ-2006-1П	__________	Ганіной Н.В.
Керівник: к.е.н., доцент	__________	Рубан Т.Є.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк 2006 р.

ЗМІСТ

 

1.	Економічний зміст податкової системи.
2.	Податкові платежі як основне джерело доходів державного бюджету.
3.	Основні напрямки реформування податкової системи України.
4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Податки у Київській  Русі.

Податкова система в  Україні розпочинає свою історію  з VIII – XII ст., з часів формування Київської держави – Русі.

Найдавнішою системою прямих податків на утримання княжого двору й  дружини була у Київській Русі данина, яка сплачувалася звичайно продуктами сільського господарства і  промислів (хутром, воском, медом, хлібом, шкірами тощо). Збирали данину безпосередньо, виїжджаючи на так знане полюддя (від “ходіння по людям), у вигляді різних дарів князю чи представникам його адміністрації, чи “позовом”, коли її привозили до Києва. Серед прямих податків виділяли дари (добровільне підношення підданим), данину (плату підданих), оброк (плату за користування певними земельними наділами, знаряддями праці тощо).

При зборі данини виявилися найхарактерніші  особливості феодальної податкової системи – неврегульованість  розмірів та періодичності збору  податків, їх величезна кількість і різнорідність, випадковість і свавілля поборів, збирання їх особами, що мали зацікавленість у максимальній особистій наживі. Усе це на практиці призводило до значних зловживань, результатом чого були заворушення і навіть повстання.

Після смерті князя Ігоря, який насильно та нахабно збирав данину, жадаючи більшого майна, його дружина  княгиня Ольга з 947 р. започаткувала стабільне стягнення податків, запровадивши так звані “становища” – адміністративно-фінансові пункти для збирання данини, використавши для цього стародавні центри сільських общин – погости, а також “уроки” та “устави”, які визначали розміри та зміст зборів, що сплачувались у той час переважно хутром. Це й була перша, відома історикам, реформа податкової системи в Україні.

За правління правнука Ольги князя Ярослава Мудрого було складено перший писемний звід законів – знамениту “Руську правду”, якою детально регламентувалася система оподаткування.

Основою грошових надходжень були мита і штрафи. Більшість становили  торговельні мити: “вага” і “міра” – за зважування і вимір; “мит” – за провезення товарів через міські застави; “перевіз” – перевезення товарів через річку.  

У першій половині XIII ст. На роздроблену Київську Русь насунула монголо-татарська навала. Татари встановили на Русі режим систематичного терору, безперервно грабували населення і чинили масові вбивства. Руські князі були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Поневолювачі встановили на деяких частинах завойованої ними країни свою податкову систему і для стягнення податків періодично здійснювали переписи населення, господарств та майна. Усе чоловіче населення змушене було платити на користь завойовників спеціальний грошовий податок – “вихід” з кожного чоловіка та з кожної голови худоби. крім того, збирачі податків “баскаки” стягували натуральну данину (“татарщину”, “ям”, “тамгу” тощо), призначали примусові роботи.

Податки за часів  Великого князівства Литовського.

У другої половині XIV ст. більшість українських земель (Волинь, Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Для утримання великокнязівського двору, адміністрації, армії, ведення  воєн і дипломатичних зносин потрібні були величезні кошти. Головним об’єктом оподаткування була земля. Сплачували податки окремі селянські господарства, які в документах виступали під назвами дворище, двір, дим, лан, плуг та інші. Крім державних податків, існували ще й приватні, які сплачувало залежне населення своєму феодалу.

Майже до кінця XIV ст. в Україні податки стягувалися без урахування якості землі, угідь і стану того чи іншого господарства. 1350 – 1430рр. Великий князь Вітовт зосередив управління державою у свої руки та приступив до зміцнення та реформування податкової системи. Вітовт розпорядився, щоб уся натуральна данина і грошові платежі, зібрані з населення, відправлялись до замків великих міст України. У XV – на початку XVI ст. В Україні порядок стягнення грошових податків з сільського населення був детально відпрацьований. Грошові платежі здебільшого доводились до всієї сільської общини.   

Сільське населення на своїх  зборах розподіляло всю суму платежів між господарствами. При цьому  враховувався стан кожного господарства, розмір наділу, наявність худоби, реманенту, кількість членів сім’ї  тощо. Саме община несла відповідальність перед урядом за своєчасну сплату платежів мешканцями села. Для впорядкування податкової системи уряд періодично проводив перепис населення волостей, міст, сіл і дворів.    

Податкова система  Речі Посполитої.

У XVI ст. українські землі після Люблінської унії Литви з Польщею (1569р.) увійшли до складу Речі Посполитої. Відтак на українських землях була впроваджена і польська податкова система, за якою шляхта і маєтки католицької церкви були звільнені від оподаткування.

Двома найбільшими станами у  поляків були шляхта й селяни (“хлопи”). Шляхта звільнялася від податків, але несла військову службу, “хлопи” ж звільнялися від військової служби, натомість несли увесь тягар податків.

Найширші маси сільського й частково міського населення були зобов’язані  до панщини, натуральної данини і грошовим чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам – шляхті.

Податки сплачувались переважно у  натуральній формі.

Протягом  XVI – XV ст. велика кількість  українських міст здобула магдебурзьке право – право самоврядування. На чолі міста стояв магістрат, який збирав міський податок, котрий спершу був загальним майновим прибутковим податком, а потім перетворився на податок з нерухомого майна у місті. Міщани сплачували деякі види надзвичайних сеймових податків, які накладала на сеймах шляхта для вирішення військових потреб. Крім того, до міської каси сплачувались численні місцеві податки з торгівлі та промислів.

Прибутки Війська  Запорозького.

Кульмінацією довготривалої  боротьби українського народу проти  утисків польського уряду стало повстання під проводом Богдана Хмельницького, котре поклало початок визвольній війни українського народу 1648 – 1654 рр., в ході якої козацька старшина на чолі з гетьманом намагалося відродити українську державність, створити свою фінансову і податкову системи.

Головними джерелами прибутків  Війська Запорозького низового, крім природного багатства чорноземного краю, були воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, царське хлібне і грошове жалування, подимний податок.

Поряд зі спеціальними доходами головним джерелом прибутків державного скарбу були встановлені універсалами Хмельницького загальні податки, якими обкладалось все населення. Постійні податки називалися “поборами”, надзвичайні – “стацією”. Втім, податки були незначними.

Після Переяславської угоди 1654р. Україна фактично потрапила  у васальну залежність Росії, за якої сильніша сторона погоджувалася  захищати слабшу за умов, що українці зобов’язувалися  сплачувати цареві податки. В Україні  з’явилася російська царська  адміністрація, яка стала активно втручатися у фінансову систему.

Фінансова політика Петра I.

В кінці XVII ст. українська Гетьманська держава втратила свою колишню автономію, та на її території поширилось російське законодавство, вводиться російська податкова система. В основі оподаткування населення того періоду був подвірний податок, введений в 1679р. Уся фінансова система Петра I здійснювалася за постійного та напруженого пошуку джерел грошових коштів. Приріст доходів від прямих податків досягався в основному двома методами: збільшення ставок вже існуючих податків або введенням нових податків. Так протягом 1714 – 1716 рр. Населення Київської губернії сплачувала понад 40 податків. Ще одним джерелом надходжень були різні мита і збори.  

 З першої чверті XVIII ст. почала проявлятися криза подвірного оподаткування, яке не давало змоги збільшувати податкові надходження і з максимальною повнотою враховувати все платоспроможне населення.

Потрібна була така система, яка б охопила податками всіх потенційних платників і одночасно дала змогу забезпечити ефективне надходження податків

до скарбниці та була б справедливою для населення  з точки зору законодавця.

Це завдання значною  мірою й вирішила податкова реформа  Петра I 1724 року, в результаті якої з’явився єдиний, сугубо грошовий, однаковий для основних категорій платників подушний податок.

В наслідок реформи істотних змін зазнала вся система прямих податків. Найважливішою рисою нового оподаткування стало те, що було введено єдиний грошовий податок, який замінив десятки дрібних подвірних зборів і повинностей. Поява постійного прямого податку дала змогу стабілізувати й уніфікувати фінанси в цілому, оскільки уряд у своїх розрахунках міг спиратися на реальні бюджетні дані.    

Піднесення  економічного розвитку у XVIII – XIX ст.

На відміну від свого великого попередника Петра Великого, його наступники Єлизавета та Петро  III не робили ніяких відмінностей між казенними та власними прибутками. Уряд не мав достовірної інформації про стан фінансової системи країни. В цей період було запроваджено велику кількість незначних оброчних статей та різнорідних зборів з різних промислів, які приносили дуже малі надходження.

Отримавши такий спадок, Катерина II, зійшовши на престол 1762р., з успіхом почала поліпшувати ситуацію. Імператриця була обачливо економічною. Розуміючи, що головною пружиною в державному механізмі є фінанси, Катерина Iiнамагалася покращити цей механізм, спростити фінансову систему. Було відмінено цілий ряд фіскальних регалій, незначні місцеві збори, деякі монополії, тимчасово заборонено експорт хліба за кордон з метою зниження його вартості, запроваджено систему обліку прибутків та видатків.

1775 року імператриця внесла кардинальні  зміни в оподаткування купецтва. Вона відмінила всі приватні  промислові податки та подушний  податок з купецтва, встановивши гільдейський збір, який залежав від розміру капіталу.

Основним прямим податком, який стягувався з селян та міщан, як і раніше, був подушний податок.

Катерина II змінила саму систему управління фінансами. У 1780р. була створена експедиція про державні прибутки, яка згодом була поділена на чотири самостійних експедиції. У виданні 1 перебували прибутки держави; 2 – видатки; 3 – ревізія рахунків; 4 – стягування недоїмок та штрафів.

Одним із доходів щодо поліпшення фінансової ситуації в Росії було розширення банківської справи, а саме : випуск асигнацій, які були зручнішими в обігу, ніж дзвінка монета. Велику частку коштів до державної скарбниці давала торгівля з іноземними державами, крім цього виріс і експорт товарів.

Фінансово-економічні заходи, розпочаті імператрицею, дали поштовх розвитку промисловості. Проведення вдалої фінансової політики, приєднання нових земель на півдні та заході країни позначилося значним зростанням прибутків.

На початку XIX ст. в імперії було встановлено нові податки. Зокрема, з легкої руки вихованця Петербурзької семінарії реформатора М.Сперанського в 2-3 рази збільшено подушний і оброчний податки, встановлено прибутковий прогресивний податок з поміщиків, нові непрямі податки, акцизи і мита.

У другий половині XIX ст. у зв’язку зі стрімким піднесенням промислового розвитку в Росії було проведено фінансову реформу. Крім того. Було впроваджено акцизи – на виробництво спиртних напоїв, на цукор сіль, гас, сірники, тютюн та цигарковий папір. 1867 року всі оброки селян були перетворені на викупні платежі за отриману землю терміном на 44 роки.

1875 року встановлено державний  поземельний податок – єдиний  податок. 1887 року подушну подать  з селян було замінено поземельним  податком.

Низка нових заходів в економічній політиці сприяла проведенню податкової та грошової реформ 1895-1897 рр., яку підготував та провів у життя міністр фінансів С.Вітте. В результаті економічної програми Вітте остаточно складається його концепція індустріалізації країни. Цією реформою Вітте зумів піднести підприємництво й зацікавити вітчизняної промисловості іноземних інвесторів.  

Фінансова та податкова політика за часів української державності (1917-1919рр.)

Протягом майже 150 років  – з кінця XVIII до початку XX ст. -  українці перебували під владою двох бюрократичних імперій – Австро-Угорщини і Росії, панівна верхівка яка збирала податки. Наслідками такої політики й стала Лютнева революція 1917р.