Податки і їх роль у формуванні ресурсів держави

Для того щоб орендар дійсно вважався орендарем, він повинний мати договір оренди відповідного ділянки (його частини). Договір оренди будинку, складу, приміщення і т.д. не заміняє договору оренди землі, що повинний полягати окремо. Відповідно до Земельного кодексу України договір оренди землі підлягає реєстрації в місцевих органах влади.

Землекористувач (не власник ділянки), що не має договору оренди, повинний платити земельний податок. Таким  чином, для землекористувача існує  два варіанти: або укладатися договір  оренди і платити орендну плату, встановлену орендодавцем у відповідному договорі оренди, або бути користувачем ділянки з одержанням відповідного свідчення в місцевих органах влади і платити земельний податок.

Ставки земельного податку визначаються за загальним правилом у розмірі одного відсотка від загальної грошової оцінки ділянки. Сама грошова оцінка проводиться по методиках, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Що стосується оплати за оренду землі, те тут відносини сторін в основному регулюються нормами Земельного кодексу України і самим договором оренди.

                                            2.2.2. Непрямі податки.

   Податок на додану вартість. Податок на додану вартість є частиною знову створеної вартості на кожнім етапі виробництва товарів, виконання робіт, зроблених послуг, що показано на малюнку А.3.

 

 

Податок з додаткової вартості сировини

Сировина

Заробітна плата

Амортизація

Прибуток

Податок з додаткової вартості

 

Додана вартість

 

Господарський оборот

 

Відпускна ціна

 

 

Рис.А.3   Податок на додану вартість

 

Платник податку є підприємства усіх форм власності, а також фізичні  особи, що займаються підприємницькою  діяльністю, обсяг оподатковуваних  операцій, яких протягом якого-небудь періоду з останніх дванадцяти  календарних місяців перевищував 600 неоподатковуваних доходів громадян. При цьому якщо торгівля виробляється за готівку, податок платиться незалежно від обсягів продажів. Виключення складають лише фізичні особи, що сплачують ринковий збір, тобто торгують на ринку.

Об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, а також ввіз або вивіз товарів (робіт, послуг) відповідно в Україну або за межі її митної території. Під операціями з продажу розуміються будь-які операції, що здійснюються відповідно до цивільно-правових договорів.

База оподаткування операцій із продажу товарів визначається виходячи з їхньої договірної вартості, визначеної за вільними цінами з урахуванням  акцизного збору, увізного мита й  іншими податків, зборів і обов'язкових  платежів.

Податок обчислюється по ставці 20% від  бази оподаткування, за винятком операцій звільнених від оподаткування, і  операцій, до яких застосовується нульова  ставка.

Реалізація товарів (робіт, послуг) підприємцями здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При цьому платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Податкова накладна є звітним  податковим документом і одночасно  розрахунковим документом. Податкова  декларація виписується на кожне  повне чи часткове постачання товарів (робіт, послуг). Для операцій оподатковуваних податком і звільненими від оподатковування, складаються окремі податкові декларації. Право на складання податкових накладних мають тільки обличчя, що зареєструвалися у встановленому порядку як платники податку. Реєстр, платників податку, веде центральний податковий орган України.

Акцизний збір. Акцизний збір – це податок на високорентабельні і монопольні товари. Як і податок на додану вартість, він включається у відпускну ціну.

Перелік товарів (продукції), на який встановлюється акцизний збір, і ставки цього збору затверджуються Постановою Верховної Ради.

Ставки акцизного збору встановлюються у відсотках до вартості у відпускних цінах для вітчизняних виробників і до митного (закупівельної) вартості для імпортних товарів з урахуванням митних зборів і ввізного мита для таких товарів.

В Україні порядку 30 видів товарів  підпадають під акцизний збір. Ставки акцизу коливаються дуже істотно  від10 до 30 %.

Акциз сплачують, як правило, виробник (якщо в нього немає пільг) і тільки один раз. Якщо товар підакцизний, у супровідних документах повинна бути оцінка про сплату акцизу. Якщо виробник, по яким або причинах не сплатив акциз, його сплачує продавець.

Існують визначені особливості  акцизного збору для деяких видів товарів.

Алкогольні напої і тютюнові вироби, як правило, імпортного так  і вітчизняного виробництва реалізуються в Україні з акцизними марками. Порядок виготовлення, збереження і  реалізації, акцизних марок регулюється  законодавством. Реалізують ці марки податкові адміністрації.

                       2.3.Характеристика окремих видів місцевих податків і зборів.

Порядок числення і стягування місцевих податків і зборів визначений Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори». Цим декретом було певно 17 видів платежів у місцеві бюджети. З прийняттям у лютому 1997 року нового варіанта Закону України «Про систему оподаткування» установлено 16 видів платежів: два місцевих податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки; за паркування автотранспорту; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і т.д.)

Місцеві податки і збори сплачують  юридичні і фізичні особи. Вище перераховані податки і збори (таблиця А1) які сплачують юридичних осіб. Особливості їхнього стягування і прояв впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання складається в наступному:

1. місцеві податки і збори включають до складу валових витрат які виключаються зі складу скоректованого доходу, а отже зменшують суму оподатковуваного прибутку;
2. місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формуванні їх прибули;
3. органи місцевого самоврядування мають право:

~ уводити тільки податки і  збори, що передбачають законодавчі  акти;

~ установлювати ставки, що не  перевищують граничні їхні розміри,  передбачені 

   законодавчими актами;

~ установлювати додаткові пільги  для окремих платників податків 

(установлювати ставки нижче максимальних, звільняти від податку).

Комунальний податок.  Платником податку є всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські підприємства, планово-дотаційні організації, бюджетні заснування.

Об'єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Він розраховується множенням середнєсписочна чисельності працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Граничний розмір ставки податку - 10 % від об'єкта оподаткування (фонду  оплати праці).

Податок сплачується щомісяця до 15 числа виходячи із суми оподатковуваного об'єкта за попередній місяць.

Податок з реклами.  Платником податку є суб'єкти підприємницької діяльності, що рекламують свою діяльність (власність, продукцію, послуги).

Податок з реклами стягується з усіх видів оголошень і повідомлень, що передаються з комерційною метою за допомогою: засобів масової інформації (радіо, телебачення, періодична преса); афіш; плакатів; рекламних щитів (на вуличних магістралях, площах, будинках, транспорті); одягу; майна.

Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами.

Ставки податку визначені в  наступних розмірах: 0,1 % від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5 % від  вартості розміщення реклами на тривалий час; 0,3 % за рекламу на майні, товарах, одязі.

Терміни для сплати податку встановлюються наступні. Рекламодавець сплачує  податок під час сплати послуг. Податок на рекламу сплачується  щомісяця до 15 числа наступного за звітним  місяцем.

4.     Контроль над сплатою податків

Широко поширена думка про те, що чим більше стягувати податків, тим більше буде надходження в бюджет. Однак це не невірно.

Залежність податкових надходжень від величини ставки податку характеризується так називаної кривої Лаффера. По Лафферу, оптимальний є середня сумарна ставка прямих і непрямих податків у розмірі 37,7%, що показано на малюнку А.4. Саме при такій ставці досягається максимальний рівень податкових надходжень у бюджет. В Україні ж, по оцінках фахівців, при сьогоднішній системі оподаткування середня сумарна ставка прямих і непрямих податків складає близько 80%. Податків же від запланованої кількості надходить у бюджет всього 30-35%. Якби ця ставка була 37,7%, український бюджет одержував би в три рази більше платежів.

Крім того, як показує досвід країн з розвитий ринковою економікою, для нормального функціонування економіки необхідно, що б сумарний розмір оподаткування не перевищував 1/3 прибутку, отриманої підприємством. Перевищення зазначеної оцінки підриває основи відтворення і веде до розбалансування економіки.

 

                Ставка

            податку % 

 

  100

 

    80

максимальний рівень

      податкових надходжень

 

                37,7

 

  10           

податкові пос-

тупления грн

  

мал.А.4    Кривая Лаффера

В Україні при декларованому рівні оподаткування прибутку 25%, що в загальному відповідає світовій практиці, фактично ж з урахуванням ціноутворення, порядку визначення витрат і числення прибутку, нерівномірності податкових пільг, особливостей методики числення і порядку сплати податків у підприємств вилучається понад 50%, а в деяких випадках – 70-80% прибутку.

Контроль за дотримання податкового  законодавства в Україні здійснюється Державною податковою адміністрацією України (ГНАУ), створеної в результаті об'єднання Головної державної податкової інспекції і Керуванням по боротьбі з карним прихованням доходів від оподаткування, що находились у структурі МВС України.

Згідно з Указом Президента України  від 13.07.2000р. № 886/2000 “Про затвердження положення про Державну податкову адміністрацію України” Основними завданнями ДПА України є:

• здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);
• здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі тими, майно яких перебуває в податковій заставі;
• здійснення в межах своїх повноважень контролю за обліком, зберіганням, оцінкою та реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна;
• прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
• формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
• роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків, інших платежів;
• запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;
• запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;
• забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків;
• розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
• ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;
• розподіл спирту між суб'єктами підприємницької діяльності - резидентами України в установленому порядку з оформленням нарядів на одержання спирту та здійснення контролю за його цільовим використанням.

За порушення податкового законодавства  на суб'єктів підприємницької діяльності – платника податків покладена відповідальність у виді заходів майнового впливу, до яких відносяться:

~ фінансові (штрафні) санкції;

~ пені;

~ адміністративні штрафи.

Усі ці заходи майнового впливу можна  визначити одним таким поняттям, як установлена законодавством фінансовий захід впливу за порушення термінів сплати податків, платежів і внесків, що обчислюється в чи відсотках твердій сумі (розмірі) від суми невиконаного чи неналежної виконаного платежу і сплачується за кожен день чи прострочення по факті неплатежу.

Спеціальним законом з питань оподаткування  є Закон України від 21.12.2000р. № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідальність за правильність числення, своєчасність сплати податку  й інших обов'язкових платежів і дотримання законодавства про оподатковування покладається на платників податків і інших платежів.

Санкції застосовуються до платників  податків, що допустила помилки у  своїх чи розрахунках деклараціях, незалежно від того, зроблено це через незнання, чи недбалості з  наміром. При цьому варто мати на увазі, що встановлені законодавством фінансові санкції застосовуються по податках іншим платежам і внескам, по яких встановлена обов'язкова подача державним податковим адміністраціям податкових декларацій і розрахунків. По інших податках (платежам) ці санкції не застосовуються.

Обов'язкова умова для застосування фінансових санкцій є правильно  оформлений акт документальної перевірки, у якому чітко викладається зміст  порушення, називається конкретні  пункти і статті порушення законодавчого акта. Акт перевірки підписує керівник підприємства і податковий інспектор, що перевіряє. У випадку відмовлення першого від підпису складається додатковий акт довільної форми. Дії податкового інспектора можна оскаржити, для чого подається заява в Державну Податкову Адміністрацію, що безпосередньо контролює платника. Протягом місяця повинний бути дана відповідь. Якщо він не влаштовує платника, той має право звернутися у вищестоящу податкову чи адміністрацію арбітражний суд. При цьому розгляді скарги платника не означає припинення дій посадових осіб податкової адміністрації. Тобто платнику нараховується пеня і стягується сума фінансових санкцій у встановленому порядку.