Підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів

Професійна діяльність на фондовому ринку – діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством [1].

Інфраструктура ринку, як і сам ринок цінних паперів, динамічна система, функції і завдання якої безперервно розширяються і змінюються відповідно до основних тенденцій розвитку світових та національних ринків цінних паперів, змін настроїв і побажань основних суб'єктів ринку – емітентів та інвесторів. І все ж залишаються основні функції, які виконує інфраструктура ринку цінних паперів. На основі синтезу різних функціональних властивостей інфраструктури та з огляду на цільове спрямування інфраструктури ринку ЦП виділяємо такі її основні функції:

• посередницьку – забезпечення взаємодії емітентів та інвесторів, опосередкування обігу цінних паперів на ринку;
• організаційну – створення умов для торгівлі цінними паперами;
• технічну – забезпечення всіх технічних моментів, що виникають у процесі здійснення операцій із цінними паперами;
• інформаційну – налагодження прозорого інформаційного простору для функціонування ринку.

При детальнішому аналізі функцій інфраструктури відзначаємо, що їхня реалізація можлива через спільну діяльність елементів, які її формують. Зокрема, у межах окремої країни цілісність ринку має забезпечуватись наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку [26, c.364].

Забезпечення безперервності інвестиційного процесу та створення надійного ліквідного ринку цінних паперів здійснюється через взаємодію фінансових посередників, фондових бірж та інших елементів системи.

Рейтингові агенції, інформаційно-аналітичні системи, консалтингові та маркетингові компанії спільно з іншими підсистемами інфраструктури повинні забезпечувати дієве розповсюдження інформації про цінні папери, учасників ринку та ризики, пов'язані з інвестуванням.

Контрольованість ринку цінних паперів – це одне з пріоритетних завдань технічної підсистеми інфраструктури (депозитаріїв, зберігачів, реєстраторів), котра веде облік і контроль за обігом цінних паперів на ринку. Зокрема, «особові рахунки і журнали мають реквізити, що уможливлюють не тільки констатацію, а й контроль за станом фондового ринку. Під контролем реєстратора перебувають такі дії емітента, як випуск цінних паперів, їх розміщення, анулювання й викуп, виплата доходів, передача паперів у заставу» [17, c.88].

Захист та представництво інтересів інвесторів здійснюють інститути спільного інвестування. Приймаючи інвестиційні рішення в рамках, наперед визначених і обговорених, інституційні інвестори тим самим оберігають дрібного інвестора від ризику прийняття неправильного рішення [24].

Дослідження інфраструктури ринку цінних паперів з точки зору основних завдань, які вона покликана виконувати, дозволило виділити такі положення:

1. Формування інфраструктури ринку цінних паперів зумовлене самим розвитком та вдосконаленням цього ринку. Отже, основне її завдання – обслуговувати інтереси учасників ринку цінних паперів, а також забезпечувати:

• виконання угод із цінними паперами і похідними інструментами з мінімальним ризиком;
• здійснювати поставки фондових інструментів покупцю чи його довіреній особі з перереєстрацією прав власності в обумовлений термін;
• своєчасну оплату поставлених цінних паперів;
• відповідальне зберігання й облік цінних паперів;
• підготовку і надання інформації про стан фондового ринку;
• управління активами різних клієнтів [14, c.309].

2. З позиції впливу на ефективність функціонування ринку цінних паперів його інфраструктура повинна забезпечувати два головних взаємопов'язаних завдання:

• зменшення витрат щодо обігу цінних паперів;
• зменшення і розподіл ризиків між учасниками ринку [15, c.122].

Отже, ми дійшли до висновку, що активний ринок цінних паперів, що ефективно регулюється, є одним з найважливіших факторів у розвитку економіки країни, бо править могутнім засобом для залучення капіталу до провідних галузей індустрії, як з боку внутрішніх так і іноземних інвесторів. Головною метою процесу формування і розвитку ринку цінних паперів є не фінансові операції у сфері перерозподілу власності чи покриття дефіциту бюджету, а створення сполучної ланки між фінансовим і реальним секторами економіки, забезпечення ринкового механізму стимулювання інвестиційної і кредитної діяльності для сталого економічного росту.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА РОЛІ РИНКУ  ЦІННИХ ПАПЕРІВ У РУСІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

2.1  Особливості становлення  та розвитку ринку цінних паперів в Україні

Короткий ретроспективний  огляд становлення фондового  ринку України дозволяє виділити декілька етапів його розвитку.

Початковий – припадає на першу половину 90-х рр. Характерною особливістю цього періоду можна вважати формування базових юридичних основ фондового ринку і створення інституційних передумов його подальшого розвитку. Серед найважливіших законодавчих актів, які мали революційний вплив на становлення національного фондового ринку, слід відмітити Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" (1991 р.), "Про господарські товариства" (1991 р ), "Про приватизацію майна державних підприємств" (1992 р.), "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (1992 р.).

Заснування Української  фондової біржі (точніше – її відродження, оскільки УФБ функціонувала як Київська фондова біржа до 1917 р.) знаменувало створення організованого вторинного ринку цінних паперів. Окремі універсальні біржі також мали спеціалізовані фондові секції.

Розвиток вітчизняного фондового ринку поряд зі становленням банківської і небанківської систем супроводжувався появою перших акціонерних товариств, інвестиційних структур, страхових компаній. Однак в цілому до набуття чинності Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" (17.03.1993 р.) і Указу Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії" (19.02.1994 р.) інфраструктура ринку розвивалася хаотично, з елементами волюнтаризму. Темпи приватизації були вкрай низькими. Крім того, потребувала розробки система обліку і реєстрації прав власності на цінні папери. Регулювання фондового ринку характеризувалося фрагментарним впливом різних органів державної влади.

Другий етап умовно веде відлік з другої половини 1994 р. до обвалу фінансового ринку у серпні 1998 р. З цього часу відмічається зростання темпів ринкових перетворень, зміни в ідеології державного управління фондовим ринком та початок його самоорганізації. Вищезгадані Указ Президента і Декрет Кабінету Міністрів України стимулювали легалізовану появу інвестиційних фондів, компаній, трастів як основних операторів фондового ринку. Інституційна структура ринку все більш диференціювалася і насичувалася пропорційно збільшенню числа фінансових посередників. Довірчі товариства своєю діяльністю виокремили спектр представницьких послуг як автономний поряд з комерційними пропозиціями інших фінансових організацій.

У червні 1995 р. створюється  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) як центральний державний орган по регулюванню і координації розвитку ринку цінних паперів, більш чітко розподіляються повноваження в цій сфері серед інших міністерств і відомств. Удосконалюється законодавче забезпечення фондового ринку. Верховна Рада у вересні 1995 р. затвердила "Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України", де визначилися фундаментальні положення його перспективного генезису. Захист прав і законних інтересів учасників ринку як основний зміст роботи ДКЦПФР посилився через подальше поглиблення юридичних основ розвитку ринку, застосування превентивних заходів щодо порушень і ситуативного моніторингу за фондовими операціями. В цей період ухвалено Закони України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (30.10.1996 p.), "Про національну депозитарну систему і електронний обіг цінних паперів" (10.12.1997 p.), внесено зміни і доповнення до діючих нормативних актів.

У докризовий період спостерігався  досить динамічний, хоча й асинхронний  розвиток окремих секторів фондового ринку. Ринок акцій завдяки прогресу в акціонуванні державних підприємств став домінуючим і до кінця 1998 р. досяг обсягу зареєстрованих емісій в 12,2 млрд. грн. У 1997 р. відмічався сплеск портфельного інвестування, в тому числі міжнародного. Поширилися вексельні угоди (хоча не завжди з прозорими намірами), почали проводитися операції хеджування ризиків за допомогою опціонів і ф'ючерсів. Об'єктивна необхідність розвитку інфраструктури ринку цінних паперів спричинила створення депозитарно-клірингових і реєстраторських спеціалізованих установ. Форсована поява останніх призвела до того, що на середину 1998 р. облік прав власності на іменні цінні папери здійснювали більше 400 реєстраторів, які об'єдналися в одну з перших саморегулівних організацій – Професійну асоціацію реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД).

Характерною особливістю "філософії" фінансової поведінки  на ринку цінних паперів протягом перших двох етапів було безсумнівно завищене інвестиційне очікування індивідуальних інвесторів з одночасними спекулятивними намірами інституційних учасників і емітентів.

Обвал фінансового, в  тому числі і фондового, ринку  у серпні 1998 р. припинив ейфорію фінансових спекуляцій. Державні цінні папери дискредитували себе як інструмент запозичення. Тимчасово були заборонені операції з деривативами. Корпоративні цінні папери катастрофічно втрачали свою вартість, вторинний ринок акцій наприкінці 1998 р. ледве жеврів.

Третій етап розвитку фондового ринку України датується  початком 1999 р. Першочергової важливості набувають заходи по забезпеченню прозорості ринку в післякризовий період. Основна діяльність ДКЦПФР і саморегулівних організацій спрямовується на поглиблення захисту прав інвесторів, особливо дрібних, посилення важелів державного регулювання ринку, забезпечення необхідного інфраструктурного середовища і фахової підготовки професійних учасників фондових трансакцій. Підвищуються вимоги щодо стандартів розкриття інформації про наміри емітентів, торговців, а також надання звітності стосовно професійної діяльності на ринку.

У травні 1999р. створюється  Національний депозитарій України у формі відкритого акціонерного товариства з метою формування єдиної системи депозитарного обліку і обслуговування обігу цінних паперів [13, c.189].

Розвиток ринку у 2000 – 2007 роках стимулювався, з одного боку, стабільним розвитком економіки країни, зростання обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого – сприятливими зовнішніми факторами: зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, зростанням цін на продукцію металургії, а також усіх фондових індексів. Перелічені фактори призвели до чергового припливу спекулятивних іноземних капіталів: за підсумками 2007 року індекс Позабіржової Фондової Торговельної Системи (ПФТС) зріс на 135,4% – найвищий показник у Європі і другий у світі.

2008 рік завершив черговий  етап розвитку ринку цінних  паперів України, що розпочався  у 2005 році і впродовж якого  вітчизняний ринок привернув  увагу широкого кола іноземних  та вітчизняних інвесторів. Підвищення інвестиційної привабливості країни та активне входження зовнішнього капіталу на український ринок максимально позитивно позначились на його біржовому сегменті, який протягом чотирьох років збільшився більше ніж в 5разів та досяг свого піку в 2008 році.

Наприкінці 2008 року макроекономічні процеси в країні характеризувались певною нестабільністю, на що відповідно відреагував і національний фондовий ринок.

Фондовий ринок України  зазнав погіршення показників ліквідності, що пов’язано з внутрішніми ризиками та впливом ситуації на світовому фінансовому ринку. Зокрема, за підсумками 2008 року спостерігається втрата позицій основних українських індексів фондового ринку, значне зниження біржового курсу акцій «блакитних фішок». Починаючи з вересня у зв’язку із ціновою нестабільністю неодноразово призупинялися торги на фондовій біржі ПФТС.

У 2009 та 2010 роках головними  стримуючими чинниками для інвестиційної  активності на фондовому ринку залишаються  як внутрішні,так і зовнішні фактори, зокрема спостерігається вплив загальносвітової фінансової кризи. Становлення фондового ринку, розбудова його внутрішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового ринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників, величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших факторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як наслідок призводить до падіння його ефективності.

Таким чином, запропонована нами періодизація виникнення фондового ринку України дозволяє визначити особливості сучасного етапу його розвитку, а також виявити особливості механізму взаємодії ринкових чинників в умовах транзитивної економіки.

Дослідження етапів розвитку фондового  ринку України, зокрема останнього етапу надало можливість виявити наступні особливості вітчизняного ринку цінних паперів:

– висока концентрація власності  у сфері руху фіктивного капіталу, що проявляється в закріпленні великих  пакетів акцій (контрольних або  блокуючих) у руках окремих людей;