Овочевий комплекс україни

Другою, але не менш важливою складовою кон’юнктурної політики є фіскально-бюджетна політика.

Фіскально-бюджетна політика   є   одним   з  основних  дієвих інструментів,  за  допомогою  яких  держава  реалізує  стратегічну програму розвитку  на середньострокову перспективу[6]. Інвестиційну активність,  економічне  зростання,  створення  робочих  місць  та підвищення добробуту населення можна забезпечити шляхом проведення ефективної політики доходів, впровадження відповідних  ефективних бюджетних  програм  та  стратегічної політики управління державним боргом.

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів.

Ситуація у фіскальній сфері погіршується неадекватною тарифною політикою у комунальній сфері,відсутністю необхідних реформ пенсійної та податкової систем, а також системи надання державної допомоги. Навіть кризовий 2009 рік, коли відбулось різке скорочення надходжень до бюджету внаслідок спаду  економічної активності не став поштовхом для змін. Накопичені до кризи фіскальні проблеми та неспроможність влади обмежити соціальні видатки під час кризи призвели до розбалансування фіскальної системи: збільшення фактичного та прихованого дефіциту Зведеного бюджету та стрімкого нарощування державного боргу. У 2009 р. за оцінками Міністерства фінансів,при плані 33 млрд. грн. фактичний дефіцит Державного бюджету України становив 103,8 млрд. грн., а державний борг збільшився протягом 2005-2009рр. у 3,6 рази. Протягом 2009 р. реальний стан виконання Державного бюджету приховувався шляхом внесення змін  до бюджетного розпису та неправомірного зарахування до доходної частини бюджету.

Протягом 2005-2010 рр. відбулось  нарощування постійних соціальних видатків. Також починаючи з 2005 р.,значну частину видатків Пенсійного фонду за рахунок  дотацій з Державного бюджету (Таблиця 2.6), але не за рахунок страхових внесків роботодавців та найманих працівників. До того ж, протягом останніх років активно використовувався інструмент позичок Пенсійного фонду за рахунок коштів Єдиного казначейського рахунку, що дозволяв долати розриви у ліквідності Фонду.

Таблиця 2.6

Трансферт Державного бюджету  Пенсійного фонду у 2005-2010 рр.

	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Загальні видатки Пенсійного фонду, % від ВВП	14,8	13,7	14,1	15,1	18,1	17,8
Сукупний трансфер з  Державного бюджету, % від ВВП	5,2	4,5	3,5	4,2	4,8	6,0
У тому числі
Трансфер на фінансування спеціальних державних пенсійних  програм	1,5	3,2	3,5	4,2	3,3	3,5
Трансфер на фінансування дефіциту Пенсійного фонду	3,7	1,3	-	-	1,5	2,5

 

Водночас, відбулося скорочення капітальних видатків з 4,1% від ВВП у 2005 р. до 2,2% від ВВП у 2009 р.

Важливою проблемою, яка не розв’язалась протягом 2005-2010 рр. і яка є загрозою як макроекономічної стабільності в країні, так перепоною для успішної політики сприяння експорту, є питання своєчасного повернення ПДВ експортерам. Лише за 2009 р. Обсяг невідшкодованих сум ПДВ зріс майже вдвічі й на початок 2010р. становив 24,2 млрд. грн.. (Рис. 2.7).

Рис. 2.7 Динаміка залишку невідшкодованих сум ПДВ у 2005-2009 рр.

 

У серпні 2010 р. було частково погашено цю заборгованість за рахунок  випуску ПДВ облігацій. Однак  цей захід є короткостроковим і не вирішує зазначену проблему комплексно.

Позитивним кроком у  фіскальній політиці стало ухвалення  у 2010 р. нової версії  Бюджетного кодексу. Відповідно до нового Кодексу передбачено впровадження середньострокового планування та розвиток програмно-цільового методу бюджетування, а також підвищення рівня фінансового забезпечення місцевого самоврядування за рахунок програмно-цільового методу бюджетування, а також підвищення рівня фінансового забезпечення функцій місцевого самоврядування за рахунок закріплення за ними додаткових джерел доходів.

Отже, економічно розвинені  держави з соціальне орієнтованою економікою досягають своєї мети кон'юнктурною політикою. Прагнучи поліпшити економічну кон'юнктуру в країні, досягти прогресивних структурних зрушень в економіці, вони змінюють податкові та відсоткові ставки, збільшують або зменшують обсяги державних замовлень, державних капіталовкладень, здійснюють заходи, спрямовані на державне регулювання капіталовкладень, особисте споживання населення та інші заходи, забезпечуючи сприятливу кон'юнктуру. Слід постійно і старанно вивчати економічну кон'юнктуру і своєчасно вживати заходів для того, щоб запобігти розбалансованості народного господарства, інфляції, зростанню цін, появі тіньової економіки, спаду виробництва.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ

 

3.1 Стримуючі  фактори економічного зростання  в Україні

 

Будь-яка перехідна  економіка переживає період спаду  виробництва. Спочатку Україна зіткнулась з такими проблемами: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Україні довелось переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Країнам Центральної  Європи — західним сусідам України  — вдалося подолати спад протягом трьох-п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.

Чинники такого небувалого падіння  обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:

• ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;
• ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

До першої групи відноситься те, що Україна, порівняно з іншими пострадянськими  країнами, зробила перші незалежні кроки чи не за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. Ступінь її інтегрованості в колишній радянський господарський комплекс був набагато вищий, ніж економік держав Центральної й Східної Європи в економічний простір РЕВ. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15—20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії — понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові.

Однією з суттєвих причин падіння обсягів виробництва  в Україні є успадкований від імперії чималий військово-промисловий комплекс, який поки що не вдається перепрофілювати на виробництво цивільної продукції.

На стані української  економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель. Це забруднення доповнюється промисловим, зокрема, в Донбасі та Придніпров'ї останнє у 20—30 разів перевищує допустимі норми.

До другої групи відноситься  те , що падіння обсягів виробництва  зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності. Йдеться передовсім про суб'єктивні  прорахунки. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Спрямований на утвердження державності України, створення економічних передумов реальної демократизації суспільства, вихід на вищий ступінь техніко-економічного розвитку, забезпечення якісно нових параметрів життя народу, цей курс не має альтернативи. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу.

У процесі ринкової трансформації  економіки України недостатньо враховувалася ціла низка властивих їй специфічних передумов, до яких передовсім належать:

• відсутність здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки;
• особливості функціональної структури економіки: висока концентрація базових галузей виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише економіки Радянського Союзу загалом, а й економіки країн РЕВ, і за самою своєю природою не могли швидко ввійти в режим ринкового самоврядування;
• підпорядкованість більшості великих підприємств загальносоюзним міністерствам і відомствам та фінансування їх з єдиного центру.

В економічній політиці не враховувалася необхідність таких  заходів:

• використання на початковому етапі суто еволюційного шляху ринкової трансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б утверджували сильну виконавчу владу, та ефективних важелів державного регулювання економічних процесів;
• створення ефективного механізму входження сільського господарства в систему ринкових відносин і на цій основі — докорінне реформування цієї галузі;
• послідовного здійснення політики економічної лібералізації, приватизації та демонополізації.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обгрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

 

 

 

 

3.2. Шляхи удосконалення державної кон’юнктурної політики

 

Антициклічне регулювання  економіки — свідомі й цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів економічного зростання.

            Найважливішу роль в цьому  регулюванні відіграє держава.  Головний напрямок державної  антициклічної політики, на думку кейнсіанців, - це вплив на інвестиції. Основними її інструментами є державний бюджет, податкова політика, регулювання норми відсотка.

В умовах економічного спаду  пропонується стимулювати розширення інвестицій, по-перше, шляхом збільшення державних витрат на закупівлі товарів і послуг з метою компенсації відсутнього приватного попиту; по-друге, шляхом впливу на норму банківського відсотка, яка з метою розширення інвестицій не повинна бути занадто високою. Цей вплив, на думку кейнсіанців, держава забезпечує за рахунок випуску в обіг додаткових грошей, у результаті чого можлива помірна інфляція. І нарешті, по-третє, вплив на інвестиційний процес держава здійснює, регулюючи ставки оподатковування, для того щоб підвищити як виробничий, так і споживчий попит.

Така система державних  заходів стимулює розширення виробництва  в умовах його спаду. У періоди  ж, коли починається бум, який грозить  кризою надвиробництва, пропонуються державні заходи, що обмежують ріст інвестицій і, отже, виробництва.

            Після Другої світової війни у більшості розвинутих країн світу були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними засобами щодо пом'якшення антициклічних коливань. Особливості антициклічного регулювання значною мірою зумовлені домінуванням монополій (у тому числі олігополій) в економіці. Відомий англійський економіст Е.Чемберлін переконливо стверджував, що навіть за відсутності угод (письмових або усних) ціни на олігополістичному ринку вищі, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижчий. Він та інші західні вчені вказували на відсутність гнучкості цін, їх рухливості порівняно з періодом вільної конкуренції. Якщо раніше ціни під час економічної кризи різко знижувалися, то в умовах панування колективних монополій (тобто олігополій) вони залишаються незмінними або навіть зростають. Це зумовлено тим, що олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів і зниження цін.