Овочевий комплекс україни

Економічне зростання  – це збільшення обсягів реального  ВВП в одному періоді порівняно  з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

Економічне постачання вимірюється двома взаємопов’язаними  способами:

1. Зростання реального валового внутрішнього продукту за певний період часу
2. Зростання обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Як правило певний період дорівнює одному року.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.

За темпами розрізняють:

1. Низьке економічне зростання
2. Високе економічне зростання

Світовий досвід свідчить,що нормальними темпами економічного зростання є  річні темпи на рівні 3-5%.

Розрізняють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

1. Екстенсивний тип  економічного зростання - це розширення  виробництва на основі кількісного  збільшення його функціонуючих  факторів при збереженні попередніх  техніко-технологічних і кваліфікаційних  параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.

2. Інтенсивний тип економічного  зростання (від французького слова  intensif-«напруга») - це розширення виробництва  на основі якісного поліпшення  його функціонуючих факторів  при вдосконаленні організаційно-економічних  відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробниц-тва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.

Для того щоб стимулювати  економічне зростання , підтримувати його темпи на стабільному і оптимальному рівні потрібно виділити і вивчити  чинники економічного зростання.  У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання:

1.Чинники пропозиції - кількість і якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, клімат і ін.), працездатного населення, наявність капіталу, рівень технології і т.д. Залежність економічного росту від цих чинників пряма.

2.Чинники попиту – це такі чинники, котрі підвищують сукупний попит суспільства на вироблену продукцію (заробітна плата, податкова політика держави, схильність населення до заощадження) і цим стимулюють її ріст.

3. Чинники розподілу  - розподіл природних, трудових  і фінансових ресурсів країни, що повинний бути організований  таким чином, щоб у більшому  ступені сприяти економічному  росту (приросту продукції, поліпшенню  її якості й удосконалюванню  виробництва).   

Але слід розрізняти здатність  до зростання і реальне зростання  по суті, для чого важливим є два  наступних фактори.

• Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
• Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Фактори пропозиції і  попиту взаємопов’язані. Наприклад  безробіття уповільнює темпи нагромадження  капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки низькі темпи впровадження нововведень та інвестиції можуть стати головною причиною безробіття.

 Крім того чинники  економічного зростання поділяють  на прямі і непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносять:збільшення чисельності  робочої сили, нагромадження фізичного  капіталу, технологічний процес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Окремі чинники по-різному  впливають на економічне зростання:одні стримують, інші, навпаки, можуть його прискорити.

До чинників які негативно  впливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать:

1. Злочини у господарській діяльності;
2. Недобросовісне ставлення до праці;
3. Страйки;
4. Великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища;
5. Несприятливі погодні умови ( для сільського господарства ).

До прискорюючи або  позитивних, чинників економічного зростання  належать:

• сприятливі запаси природних ресурсів;
• сприятливі кліматичні умови;
• сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві;
• стабільність політичної системи.

Отже, економічне зростання є найбільш вживаним критерієм економічного розвитку. Для того щоб стимулювати економічне зростання, підтримувати його темпи на стабільному і оптимальному рівні потрібно виділити і вивчити чинники економічного зростання. 

 

1.3 Державне  регулювання кон’юнктурних коливань.

 

Кон'юнктурна політика – регулювання загальноекономічної ситуації в країні. Адже економічне становище будь-якої країни - кон'юнктура - зазнає постійних змін і коливань. Після періоду сприятливої, іноді кажуть "високої кон'юнктури", настає її спад (рецесія) з наступним занепадом (депресія), після чого може знову початися піднесення (у вигляді чи то пожвавлення, чи навіть бурхливої експансії). Боротьба з різкими перепадами кон'юнктури - чи не найскладніша з проблем, які доводиться розв'язувати уряду держави.

 Загальноекономічну  кон'юнктуру визначають чотири  передумови:

• розвиток економіки
• повна зайнятість
• стабільність цін
• зовнішньоекономічна рівновага

 

Уряд будь-якої країни має виявляти неабияку майстерність і навіть мистецтво, аби постійно домагатися усіх чотирьох названих передумов одночасно.

Найчастіше виділяють  два типи заходів держави, спрямованих  на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюється економічними агентами.

Політика стримування  – це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. вони застосовуються у тому випадку, коли економіка перебуває у фазі піднесення. Держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов’язкових резервів тощо(рис.1.2)[23].

          

 

 

 

 

Рис.1.2 Дія держави: ↑ – політика експансії, ↓ – політика стримування

 

Політика експансії  – це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які  використовуються тоді, коли економіка  перебуває у фазі спаду. Збільшуючи рівень сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов’язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання. Однак антициклічне регулювання повністю не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

За характером впливу на поведінку  економічних суб’єктів кон’юнктурна політика не є внутрішньо єдиною. За цією ознакою в ній виділяються:

• фіскально-бюджетна політика;
• грошово-кредитна (монетарна) політика;
• заходи прямого впливу.

Фіскальна, або бюджетно – податкова, політика держави –  це політика використання державних  податків та витрат (видатків) з метою  впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Засобами фіскальної політики –  державні витрати та податки  - використовуються для забезпечення повної зайнятості і стримування темпів інфляції.

Слід розрізняти дискреційну та автоматичну фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика – це політика свідомого внесення змін у державні видатки і державні податки з метою регулювання національного виробництва, рівня зайнятості,контролю над інфляцією, тобто з метою прискорення економічного зростання.

Автоматична фіскальна  політика – це фіскальна політика, за якої бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів (механізмів, які дозволяють зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики).

Економічний цикл можна  характеризувати двома типами фіскальної політики: стимулюючою та стримуючою[24].

Стимулююча фіскальна  політика – це бюджетно–податкова політика, спрямована на збільшення державних  витрат та скорочення податків з метою  розширення сукупного попиту в економіці у період спаду(рис.1.3).

Рис.1.3 Стимулююча фіскальна політика

 

Стримуюча фіскальна  політика – це бюджетно-податкова  політика, що має на меті скорочення державних видатків та збільшення податків для стабілізації економіки в  умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту в період пожвавлення. 

Грошово–кредитна –  це політика спрямована на зміну грошової пропозиції з метою стимулювання розвитку національної економіки, забезпечення низькою рівня безробіття та стримування  інфляції.

Основними інструментами  грошово-кредитної політики є :

• операції на відкритому ринку;
• Зміна норми резервування;
• Зміна дисконтної ставки.

Грошово-кредитна політика є елементом кон’юнктурної політики і через неї входить до структури  загальноекономічної політики держави (рис.1.4).

Рис.1.4 Місце  кон’юнктурної політики в загальноекономічній  політиці.

Отже, головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги та зростання обсягів виробництва. Таке згладжування може забезпечуватися засобами як монетарної, так і фіскально-бюджетної політики, або обома одночасно.        

 Механізм взаємозв’язку  монетарної та фіскально-бюджетної політики як складових кон’юнктурної політики показано на рис. 1.5.     

                                                                                                                    

 

Рис. 1.5. Механізм взаємозв’язку  монетарної та фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2                                                                                                                             ОЦІНКА  КОН 'ЮНКТУРНИХ КОЛИВАНЬ ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ

 

2.1 Динаміка  показників економічної кон’юнктури  в  Україні

 

            За досить короткий  проміжок  часу,  що  минув  з  моменту   оголошення України  незалежною  державою,  вона  стикнулася  з   безліччю  проблем,   що зачепили  практично усі сфери  суспільного   життя  країни.  Та  найголовнішою  проблемою сучасної України є її теперішній економічний стан.

Макроекономічна рівновага  – явище нестабільне. Її порушення 
пов’язані з трьома основними причинами: циклічним розвитком економіки, 
неповною зайнятістю й інфляцією[25].

Економіка України сьогодні надзвичайно залежна від світових тенденцій, як на ринках товарів, так і на ринках капіталу. Після майже десятиріччя падіння реального ВВП, зумовленого трансформаційною кризою, у 2000 р. в Україні вперше з часів незалежності було зареєстроване зростання реального ВВП, яке насамперед було пов’язано зі стрімким збільшенням експорту[10].

Протягом 2000-2008 рр. середньорічні  темпи приросту реального ВВП  становили 6,9%, а в період з 2008-2010 рр. складає 6,8%. За результатами 2009 р. реальний ВВП України скоротився на 15,1%. Необхідно зазначити,що різке гальмування економічного розвитку країни спостерігалось і раніше. Наприклад, темпи приросту реального ВВП України уповільнились до 3,0% у 2005 р. після 12,1% у 2006р. Це зниження темпів відбулося, головним чином через падіння експорту, зумовленого кризою на світовому ринку сталі, де Україна є одним з провідних гравців. Однак у 2006 р. ситуація на світових товарних ринках стабілізувалась, що дало змогу Україні відновити експорт та пришвидшити темпи приросту реального ВВП у 2006-2007 рр. до 7,5% в середньому (рис. 2.1)[33].