Овочевий комплекс україни

 

 

 

Період 1922-1936 рр. можна  трактувати як пожвавлення. Це підтверджується  й тим, що саме в ці роки інтенсивно розпочали проводитися реформи  пов’язані з індустріалізацією  країни, реалізувалися науково-технічні досягнення. Період 1937-1945 рр. представляє собою перерване пожвавлення.

 Періоди підвищення  економічної активності супроводжуються  в 
основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком 
переважно інтенсивного розвитку. Коливання реального ВВП відносно тренду називаються економічними циклами.

Цикл є постійною  динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку[16].

Економічний цикл – це форма руху і розвитку ринкової економіки,природний  спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу.

Економічний цикл (цикл ділової  активності) – це періодичний підйом або спад фактичного ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується:

1.самовідтворенням;

2.безперервністю (остання  фаза циклу є початком нового);

3.хвилеподібним характером  динаміки макроекономічних показників.

Економічний цикл характеризується його тривалістю, а також рушійними  силами, які зумовлюють генезис і механізм його проходження[17].

За цими ознаками всі  економічні цикли поділяються наступним  чином:

1. Цикли Китчина тривалістю 3-5 років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів матеріально-технічних цінностей на підприємствах;
2. Цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
3. Цикли Кузнєца. Їхня тривалість становить двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва;
4. Цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, котрі тривалістю 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.

Враховуючи основний елемент економічного циклу –  економічні кризи, 
можна дати й іншу назву економічному циклу – рух виробництва від однієї 
економічної кризи до початку іншої[19].

Таблиця 2.4

Основні циклічні кризи в Україні в ХХ ст.

Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс	Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс
1900–1903	2,0	12	1957–1958	4,1	15
1907–1908	6,4	12	1960–1961	4,7	10
1913–1914	11,5	16	1970–1971	2,6	8
1920–1921	16,4	14	1974–1975	10,7	9
1929–1933	46,0	37	1980–1982	7,2	33
1937–1938	10,8	9	1990–1992	1,9	10
1948–1949	5,8	9	1997–1999	2,7	17

 

• І цикл: хвиля підвищення – з кінця 80-х років ХУІІ ст. до 1810–1817 рр., хвиля зниження – з 1810–1817 рр. до 1844–1851 рр.;

• ІІ цикл: хвиля підвищення – з 1844–1855 рр. до 1870–1875 рр., хвиля  зниження – з 1870–1875 рр. до 1890–1896 рр.;

• ІІІ цикл: хвиля підвищення – з 1891–1896 рр. до 1914–1920 рр., можлива  хвиля зниження ІІІ циклу –  з 1914–1920 рр.

           Отже, Україні властивий циклічний  характер розвитку економіки,  зумовлений конфліктом між умовами виробництва й умовами реалізації, протиріччям міжвиробництвом, яке прагне до розширення, та зростанням платоспроможного попиту, який не встигає за ним.

 

2.3 Оцінка кон’юнктурної  політики України

 
              За 19 років незалежності у сфері  економіки України відбулося багато змін, перетворень, реформ, багатьом з яких сьогодні ще важко дати об’єктивну оцінку.

 Для того, щоб досягти  заданих цілей економічна політика  країни має здійснювати певні  заходи, які умовно можна розділити  на чотири групи: 

• структурна політика;
• політика конкуренції;
• соціальна політика;
• кон'юнктурна політика.

Економічно розвинені  держави з соціальне орієнтованою економікою досягають своєї мети кон'юнктурною політикою.

За характером впливу на поведінку економічних суб’єктів  кон’юнктурна політика не є внутрішньо єдиною. За цією ознакою в ній виділяються:

• фіскально-бюджетна політика;
• грошово-кредитна (монетарна) політика;
• заходи прямого впливу.

Суть монетарної політики виражається у визначенні її як комплексу  взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Грошово-кредитна політика, що проводилась в перехідний період України, по`121ступово переходила від  суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського поєднання. На першому етапі (1991-1994 роки) у ній переважали недооцінка сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики, нестабільність державної влади тощо [1, с.347-348].

 На другому етапі (1994-2000 роки), хоча і був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання, але результати першого періоду деякою мірою ще були відчутні [1, с.349-350].

  Протягом 2001-2005рр. ситуація в грошово-кредитній системі змінилася від позитивної до негативної. На початку цього періоду ще переважали стабільність цін, зростання ВВП та валової доданої вартості у провідних галузях, зменшилась облікова ставка з 27% до 12,5%, але разом із цим посилилась залежність економіки від зовнішніх факторів. У 2002р. НБУ 4 рази зменшував облікову ставку. В 2003р. НБУ ні разу не змінив облікову ставку , що свідчило про певну стабільність. Але в 2004р. ця ситуація значно змінюється: підвищується облікова ставка, наслідком чого стає перехід від монетарної політики з кредитної експансії до стримувальної політики. З 1 січня до 12 липня 2005р. було продано державних цінних паперів на суму 6875,8 млн. грн., яка перевищувала заплановану суму на рік, це призвело до зниження національного виробництва і до багатьох інших наслідків [2, с.3].

Макроекономічні умови  функціонування грошово-кредитного ринку  на початку 2006 року характеризувалися  поступовим поліпшенням тенденцій  у порівнянні з минулорічним розвитком: зростає ВВП з 0.9% у січні до 2.4% за І-ІІ квартали; обсяги промисловості збільшилися на 0.2%, хоча на початку спостерігалася їх від’ємна динаміка; обсяги прямих іноземних інвестицій становили 427 млн. дол. США, що в 4.3 разу перевищує показник 2005 року.

 Розвиток подій  у грошово-кредитній сфері у  2006 році характеризувався прискоренням  економічного зростання, позитивною  ціновою динамікою, зростанням  інвестиційних вкладень та певним  покращенням окремих характеристик  зовнішньоекономічного сектору.

На розвиток економіки  та грошово-кредитної системи в 2007 році вплинули законодавчі зміни, спрямовані на посилення соціально-економічної  політики, в результаті обсяг видатків для оплати соціальних та заробітних виплат впродовж року було збільшено  на суму більше ніж 20 млрд. грн. порівняно з первісно запланованими обсягами.

Грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов. Якщо в світовій економіці кризові явища первісно зародились у фінансовій сфері і  лише потім знайшли відображення в діяльності реального сектору економіки, то в Україні ситуація розвивалася за протилежним сценарієм. Зволікання зі здійсненням необхідних структурних реформ в економіці, проведення впродовж останніх років економічної політики на засадах соціального популізму, нерозважлива бюджетна політика та прискорене зростання зовнішнього боргу зумовили накопичення макроекономічних ризиків до критичного рівня, які в умовах впливу світової фінансової кризи призвели до істотного погіршення динаміки економічного розвитку. Реалізація макроекономічних ризиків, у свою чергу, спричинила погіршення показників стану грошово-кредитного ринку.

Упродовж 2007 року та 2008 року нормативи формування банками обов’язкових резервів і рівень їх обсягу, який щоденно  на початок операційного дня необхідно було зберігати на кореспондентському рахунку банку в НБУ, залишались незмінними (табл. 2.5) [9].

Таблиця 2.5

Динаміка норми обов’язкового  резервування в Україні 

протягом 2006-2009 років.

Період  дії	Нормативи обов’язкового  резервування для формування банками обов’язкових резервів, %
	За страховими депозитами не фінансових корпорацій та домогосподарств		За коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу не фінансових корпорацій та домогосподарств		За коштами залученими іншими депозитними корпораціями від інших депозитних корпорацій-нерезидентів та інших фінансових корпорацій-нерезидентів
	У національній валюті	В іноземній валюті	У національній валюті	В іноземній валюті
01.10.2006-04.12.2008	0,5	4	1	5	-
05.12.2008-04.01.2009	0	3	0	5	-
05.01.2009-31.01.2009	0	4	0	7	-
З 01.02.2009	0	4	0	7	2

 

У період загострення  кризової ситуації на фінансовому ринку  наприкінці 2008 року НБУ лібералізував  вимоги до формування баками обов’язкових резервів для стримування укладання  депозитно-кредитних угод в національній валюті. Зокрема, з 5 грудня 2008 року нормативи обов’язкового резервування за залученими коштами в національній валюті був установлений на рівні 0%.

Інша ситуація склалась із нормативами в іноземній валюті. Зменшення їх за строковими вкладами з 05.12.2008 року змінилось підвищенням з 05.01.2009 року за строковими вкладами до 4%, тобто до попереднього рівня та за коштами на поточних рахунках і вкладами на вимогу до 7%, тобто збільшення на 2%. З 01.02.2009 року НБУ ввів новий норматив обов’язкового резервування за коштами інших банків - нерезидентів та інших небанківських фінансових посередників нерезидентів в розмірі 2%.

Таким чином, НБУ, проводячи  політику обов’язкового резервування, намагався досягти кращої економічної  ситуації в Україні.

Економічна та фінансова  криза значно вплинула на функціонування грошово-кредитного ринку у 2009 році[5]. Велике боргове навантаження приватного сектору в умовах обмеження доступу до зовнішніх джерел запозичень створювало підґрунтя для девальваційного тиску на гривню навіть в умовах поступового покращення зовнішньої кон’юнктури для українських експортерів. Одночасно погіршення фінансового стану позичальників негативно вплинуло на фінансову стійкість банків. Це все і повільне здійснення економічних реформ і незбалансованість державних фінансів створили значні ризики для грошово-кредитного ринку. Позитивними підсумками цього року в монетарній сфері були стабілізація ситуації на валютному ринку, поступове відновлення довіри до банків з боку населення, зниження інфляційного тиску та формування на цій основі підґрунтя для подолання кризи і подальшого відновлення економіки. Також було суттєво знижено темпи інфляції, чому значною мірою сприяли стабілізація обмінного курсу гривні та використання інших монетарних механізмів та інструментів, а саме процентних важелів.

В 2010 р. монетарну політику спрямовано на стимулювання через зміну  напрямку інтенцій НБУ,Який тепер став чистим покупцем іноземної валюти. НБУ також істотно зменшив  процентні ставки для операцій рефінансування, хоча вони  проводяться в мінімальних обсягах. Водночас НБУ частково стерилізував ліквідність, створену через інтервенцій на валютному ринку, через збільшення емісії депозитних сертифікатів та вилучення обов’язкових резервів на спеціальний рахунок в НБУ.

 Проаналізувавши формування  та розвиток грошово-кредитної  (монетарної) політики, вплив держави  на стан економіки України  за роки незалежності, можна сказати,  що в нашій країні відбувалися  «злети» і «падіння» грошово-кредитної  системи, що свідчить про неможливість повної стабільності грошово-кредитної системи.