Отчет по практике в "БМЗ "ПРОГРЕС"

З іншого боку, не всі витрати, які  враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять  такі:

• чистий прибуток;
• амортизаційні відрахування;
• забезпечення майбутніх витрат і платежів.

На рис. 2 наведена класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств, яка найчастіше зустрічається в німецько- та англомовній економічній літературі.

Як видно з рисунка, окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.

Рис. 2. Внутрішні джерела фінансування підприємств

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

У світовій економічній літературі, залежно  від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.

Є два способи  формування прихованих резервів у балансі:

1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО¹ при оцінці запасів тощо);

2) переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків» тощо).

Формування  прихованих резервів може здійснюватися  в рамках реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів. Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тих випадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартість якого є вищою, ніж це відображено у звітності.

До суттєвого  недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.

Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина  тезаврації відповідає обсягу чистого  прибутку, який залишився в розпорядженні  підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:

.

Тезаврований  прибуток відображається в балансі  за такими позиціями:

• у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;
• в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

Необхідно пам’ятати, що нерозподілений прибуток є власністю засновників (учасників) i тому збільшує суму власного капіталу, а сума збитку відповідно зменшує суму власного капіталу.

Серед вітчизняних  економістів досить часто висловлюється  думка, що нерозподілений прибуток слід спрямовувати переважно на поповнення власних обігових коштів підприємства та формування резервів ліквідності, які можуть бути використані підприємством у разі фінансових ускладнень. З нашого погляду, вказаний підхід є хибним, оскільки наявність ліквідних активів визначається структурою останніх, незалежно від того, за рахунок яких джерел вони сформовані і від наявності резервного капіталу.

Фінансування  підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і  недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

• залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;
• відсутність затрат при мобілізації коштів;
• не потрібно надавати кредитне забезпечення;
• підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

Недоліки  самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:

• оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;
• обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
• помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

 

АНАЛІЗ ЗвітУ  про рух грошових коштів 

Рух грошових коштів — надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Інформація про надходження і видатки грошових коштів підприємства міститься у звіті про рух грошових коштів.

Необхідність  звіту про рух грошових коштів зумовлена тим, що користувачі звітності  повинні мати інформацію не лише про  зміни в складі майна підприємства і джерел його формування, доходах  і витратах, а й про грошові  надходження та виплати, які здійснювалися  протягом звітного періоду. Отже, метою  складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

На основі інформації, яка міститься у звіті, можна дійти висновків про:

• чистий рух грошових коштів (Сash-flow) протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;
• суми надходжень і видатків, що виникають у результаті цих видів діяльності;
• величину інвестиційних вкладень підприємства у звітному періоді та рівень їх фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел;
• обсяг фінансових ресурсів, які підприємство залучило із зовнішніх джерел;
• зміну ліквідних засобів протягом звітного періоду.

Для правильного  тлумачення показників звітності фінансист  повинен розуміти причинно-наслідкові взаємозв’язки, які існують між окремими формами звітності. У ДОД. 4 наведено приклад звіту про рух грошових коштів, який складено на основі інформації, що міститься у балансі та звіті про фінансові результати (дод. 2 і 3). В основі розрахунків руху грошових коштів у результаті операційної діяльності, який передбачено в П(С)БО 4, покладено непрямий метод визначення Сash-flow.

Чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування на суми:

• наведені в негрошових статтях;
• змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, пов’язаної з операційною діяльністю, протягом звітного періоду;
• наведені в статтях, пов’язаних з рухом грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльностей.

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності. Інвестиційний Cash-flow визначається на основі аналізу змін у статтях розділу балансу «Необоротні активи» та статті «Поточні фінансові інвестиції» як різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками за цими статтями.

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності (у вузькому розумінні) визначається на основі оцінки змін у статтях балансу за розділом «Власний капітал» і статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю, у розділах балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання» і «Поточні зобов’язання» («Короткострокові кредити банків» і «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями», «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками» тощо).

Чистий рух коштів за звітний  період визначається як різниця між сумою грошових надходжень і видатків, відображених у статтях: «Чистий рух коштів від операційної діяльності», «Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності» та «Чистий рух коштів від фінансової діяльності» або як арифметична сума Сash-flow за трьома видами діяльності. Знайдена сума відповідає різниці між статтями залишків грошових коштів на початок і кінець періоду, які відображені в балансі. Якщо звіт про рух грошових коштів складено правильно, то, додавши до залишку грошових коштів підприємства на початок періоду чистий рух коштів у результаті всіх видів діяльності за звітний період, отримаємо залишок грошових коштів на кінець періоду, який відображається в балансі підприємства.

 

 

3.4.  Позичковий капітал у системі фінансового забезпечення діяльності підприємств

Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо.

Як уже  зазначалося, позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх  та внутрішніх джерел. У цьому розділі  ми зупинимося на висвітленні питань, пов’язаних з формуванням позичкового  капіталу із зовнішніх джерел. У  балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення. Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 5.

Таблиця 5

ХАРАКТЕРИСТИКА  ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Параметри	Класифікація
Строковість	короткостроковий позичковий капітал (до 12 місяців) довгостроковий позичковий капітал (понад рік)
Капіталодавець	банки та інші фінансово-кредитні інститути постачальники та клієнти власники персонал держава
Умови одержання	згідно з кредитним чи іншим договором за відсутності договору
Цілі використання	здійснення інвестицій поповнення оборотних активів Продовження таблиці 5
Форми залучення	грошові кошти: — національна валюта; — іноземна валюта; — валютний фіксинг товарна форма
Забезпечення	забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) незабезпечені
Плата за користування капіталом	виплата процентів: — фіксована процентна ставка; — плаваюча процентна ставка без процентів
Порядок погашення	одноразовий платіж багаторазові платежі з регресією платежів у заздалегідь визначений термін чи без такого